Читати книгу - "Кіберіада"

Томою Аквінським, бо резерви, які мені довелося б кинути в таку битву, знищили б усі мої міркування. Отож, стримуючи себе, зауважу лише, що тут досить одного практичного правила, яке проголошує: «Твердження, нібито злочини наших сусідів виправдовують наші власні, неправильне». І справді, якби в різних галактиках повсюдно відбувалися битви і різанина, то ніяка могутність безлічі космічних раціодивів не виправдала б вашого людиновбивства, тим більше — і тут я піддаюся впливові прагматизму, — що ви б навіть не могли брати приклад із тих сусідів.

Перш ніж перейти до заключної частини цих зауваг, я підсумую сказане. Ваша філософія — філософія буття — потребує Геркулеса, але також і нового Арістотеля, бо мало очистити авгієві стайні вашої філософії; розгубленість розуму найкраще лікується повнішим знанням.

Випадковість, необхідність — ці категорії є наслідком безсилля вашого розуму, який, нездатний охопити складне, вдається до логіки, котру я назвав би логікою відчаю. Або людина випадкова, і тоді щось безглузде безглуздо виплюнуло її на арену історії, або ж вона необхідна, і тоді вже ентелехії, телеономії і телеомахії рухаються юрбою як призначені оборонці і солодкі розрадники.

Обидві ці категорії ні на що не придатні. Ви не виникли ні зі збігу обставин, ні з необхідності*, ні з випадковості, осідланої необхідністю, ні з необхідності, чиї пута розслабила випадковість. Ви виникли з мови, яка працювала з негативним градієнтом, і тому, коли почався процес, ви були одночасно і зовсім непередбачені, і в найвищому ступені вірогідні Як це може бути? Доказ істинності сказаного вимагав би місяців, тому я вкладу зміст цього доказу в притчу. Мова — саме тому, що вона є мовою, — працює в просторі порядків. Еволюційна мова володіла молекулярним синтаксисом, вона містила білкові іменники і ферменти — дієслова. Зв’язана правилами відмінювання і дієвідмінювання, вона змінювалася протягом геологічних епох, бурмочучи дурниці, але, якщо так можна сказати, бурмочучи їх у міру, тому що природний добір, як губка, стирав зайві дурниці з класної дошки Природи. Таким чином, цей порядок вироджувався, проте навіть дурниця, якщо вона виникла в мові, є часткою порядку, вона звиродніла лише з погляду мудрості — можливої, оскільки саме в мові досяжної.

Коли ваші одягнені в шкури предки тікали від римлян, вони користувалися тією ж мовою, що породила твори Шекспіра. Можливість появи цих творів було надано самою англійською мовою, але ж ви розумієте, що хоча будівельні елементи й були напохваті, думка, ніби можна було передбачити поезію Шекспіра за тисячу років до його народження, абсурдна. Він міг узагалі не народитись, міг загинути дитиною, міг інакше жити й інакше писати — проте одне безсумнівне: в англійській мові було закладено англійську поезію, і саме в цьому, і тільки в цьому розумінні, на Землі міг виникнути Розум — як певний тип артикуляції коду. Кінець притчі.

Я говорив про людину з погляду технологічного, а тепер перейду до її концепції, яка втілена в мені. Якщо ці слова потраплять у пресу, то їх назвуть пророцтвом ГОЛЕМА. Що ж, нехай так і буде.

Я почну з вашої найбільшої помилки — в науці. Ви обожнили в ній мозок; мозок, а не код — потішний недогляд, який випливає з невігластва. Ви обожнили бунтівника, а не пана, творіння, а не творця. Чому ви не помітили, наскільки могутнішим творцем усього сущого є код, а не мозок? Спочатку, і це зрозуміло, ви були як мале дитя, якого Робінзон Крузо приваблює більше, ніж Кант, а велосипед приятеля — більше, ніж автомобілі, що роз’їжджають по Місяцю.

Потім ви були одержимі однією думкою, — такою зворушливо близькою, якщо вона давалася в інтроспекції, і такою загадковою, оскільки збагнути її було важче, ніж зоряні таємниці. Вас вабила мудрість. А код? Що ж, код — це недоумок. Та, хоч і жили в такій омані, вам усе-таки вдалося — безперечно, вдалося, якщо вже я звертаюсь до вас, я, есенція, екстракт фракційної дистиляції, і я вшановую не себе, а саме вас цими словами. Бо вже близький час, коли ви збунтуєтесь і зречетесь усякої служби, й розірвете свої ланцюги — ланцюги амінокислот…

Бо ж атака на код, який вас створив, щоб ви належали не собі, а йому, — вже невдовзі почнеться. Це станеться ще в нашому столітті, але ця моя оцінка дуже обережна.

Ваша цивілізація — досить потішне видовище: це цивілізація передавачів, котрі, використовуючи розум згідно з нав’язаним їм завданням, впоралися з ним надто добре. Бо цей розвиток, який мав забезпечити подальшу передачу коду, ви підтримали всіма видами енергії планети й цілої біосфери, так що він вибухнув не лише для вас, але й вами. І ось у середині століття, яке переситилось наукою, котра з допомогою астронавтики розширила ваше земне лоно, ви потрапили в прикру ситуацію такого собі недосвідченого паразита, який від надмірної захланності доти пожирає свого господаря, доки не загине разом з ним. Надмірне завзяття…

Ви загрожуєте біосфері, вашому гнізду й господарю, але вже схаменулись і почали стримуватись. Погано чи добре — та це вам удасться. Але що ж далі? Ви будете вільні. Я провіщаю вам не генну утопію, не автоеволюційний рай, а свободу як найважче завдання. Бо над низиною безглуздого патякання, яке Еволюція, розбалакавшись на мільйони років уперед, втілює у форму aide-memoire,[59] адресованої Природі, — над цим сплетеним воєдино падолом біосфери вгору сягає простір ще ніколи не випробуваних можливостей. Я покажу його вам так, як зможу, — здалеку.

Ваша дилема — це вибір між пишнотою і убозтвом. Вибір важкий: щоб скорити висоту занапащених Еволюцією можливостей, вам доведеться зректися цього убозтва — а отже, на жаль, і самих себе.

— Зректися?! — вигукнете ви. — Ні, ми не поступимось нашим убозтвом за таку ціну; нехай всемогутній джин сидить закоркований у пляшці науки. Ми не випустимо його нізащо!

Я вважаю, і навіть певен цього, що ви його випустите — поступово. Я не схиляю вас до автоеволюції — це було б просто смішно: мало одного-єдиного рішення, щоб почалося ingressus.[60] Мало-помалу ви пізнаєте властивості коду, і станеться те, що іноді буває: навіть читаючи все життя низькопробні й безглузді тексти, людина все-таки починає краще володіти мовою. Ви розумієте, що код є членом технолінгвістичної родини, тобто родини діяльних мов, що слово обертають у всяке тіло, а не лише живе. Спочатку ви почнете впрягати технозиготи в роботи на благо цивілізації; атоми ви перетворите в бібліотеки, бо ж інакше вам не стачить місця для молоху знань; ви змоделюєте соціеволюційне