Читати книгу - "Обережно: міфи!"

Ця постанова, а також відповідна постанова Президії Верховної Ради України від 13 лютого 1954 р. (ДА: Постанова... — 1954. — Арк. 156–157), якою остання, «обговоривши подання Президії Верховної Ради РРФСР з питання передачі Кримської області зі складу Російської РФСР до складу Української РСР, внесене на розгляд Президії Верховної Ради СРСР», а також «ураховуючи спільність їх економіки, територіальну близькість і тісні господарські та культурні зв’язки», приставала на те, що «передача Криму Українські РСР... цілком доцільна», і, пообіцявши, що «Уряд України приділить належну увагу справі дальшого розвитку народного господарства Криму», й собі просила «передати», були направлені до Президії Верховної Ради СРСР.

Це створило необхідну правову базу для ухвалення останньою відповідного рішення. А остаточним рішенням з цього питання став закон, прийнятий Верховною Радою Союзу РСР 26 квітня 1954 р. Ось його зміст:

«Верховна Рада Союзу Радянських Соціалістичних Республік ухвалює:

1. Затвердити Указ Президії Верховно ї Ради СРСР від 19 лютого 1954 року про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки.

2. Внести відповідні зміни до статей 22 і 23 Конституції СРСР».

То про яку ж «незаконну» передачу може йтися — усе відповідно до чинного тоді законодавства! Тим паче, що Україна про це й не просила, навпаки — її просили. А от якщо той цілком законний акт когось не влаштовує тепер, то це вже його особиста проблема, яка до правової сторони жодного стосунку не має.

А тепер про стан самого «подарунка». Як зазначає В. Галушко (1996), до 1917 р. Крим «належав губернії, де були українські землі, й розвивався як складова України». Тільки наприкінці 1921 р. його приєднали до РФ, і то лише «тому, що Росія була федеративною, а Україна — унітарною республікою. Після виселення татар і ця причина зникла, оскільки основним населенням Криму стали українці (дуже скоро цей «перекос» виправлять: «з Росії потоком» поїдуть переселенці, зокрема високопоставлені пенсіонери та відставники, які, одначе, маючи значні пільги, аж ніяк «не бажали освоювати мистецтво обробітку виноградників» у малопридатній для «заслуженого відпочинку» степовій частині Криму. — М. Л.)». Та й в економічному відношенні Крим, як і раніше, залишався «прив'язаним до України». Усього лише «32 роки Крим був російським. Але і цього часу вистачило, щоб він занепав»...

Та звернемося до документів. Згідно з довідкою «Про стан сільського господарства Кримської області», підготовленою для першого секретаря ЦК Компартії України О. Кириченка 4 січня 1954 р. (ДА: О состоянии... — 1954. — Арк. 105–119), «посівні площі тютюну, ефіроолійних і картоплі не досягли рівня 1940 року (як видно з таблиці «Посівні площі та урожайність», так само «не досягли» й загальні посівні землі під зерновими культурами, в тому числі й технічними. — М. Л.)». Те саме і щодо садів і виноградників: їх площі на ту пору, відповідно, «становили 86,8 % і 79,2 % від довоєнного рівня». Ще гіршими були справи із сівозмінами: «лише 3 колгоспи» з 304 повністю освоїли польові та кормові сівозміни. Спостерігалося «значне відставання врожайності» від довоєнного рівня: овочів (за згаданою таблицею, 55,0 ц з гектара в 1953 р. проти 118,2 — в 1940 р.), картоплі (відповідно 30,0 і 69,4 ц з гектара), кормових коренеплодів (47,0 і 134,5), сіна (14,0 і 17,3), тютюну (7,2 і 5,1). Не кращим було становище у садівництві та виноградарстві: їх «стан у багатьох колгоспах незадовільний», а врожайність у 1953 р. значно поступалася її рівневі в 1940 р.: по садах, відповідно, 20,0 і 55,0 ц. з гектара, а по виноградниках — 12,0 і 19,6. Відповідною була й «заготівля сільськогосподарських продуктів»: у 1953 р. картоплі було заготовлено 34,3 % від заготовок 1940 р., овочів — 69,8 %, фруктів 64,4 %. І хоча в Криму відчутно «не вистачає спеціалістів для роботи у колгоспах», однак, як видно із дослідження інспектора ЦК КП(б)У Нікітіна від 20 січня 1954 р., це зовсім не заважало утримувати в області «50 осіб звільнених секретарів колгоспних парторганізацій» (АД: Справка по некоторым вопросам партийной работы... — 1954. — Арк. 85).

Не кращими були справи й у радгоспах. Як наголошено у довідці, підготовленій 24 березня 1954 р. (АД: Краткая... — 1954. — Арк. 189–205), кримські «радгоспи є екстенсивними господарствами, в деяких з них припадає по 4 гектари землі на одну вівцю. Навіть поміщик Фельц–Файн у 1870 році на цих землях утримував по дві вівці на десятину (приблизно 1,1 га. — М. Л.) землі».

Жахливим було становище у тваринництві: «продуктивність скота в колгоспах низька», «в області мало худоби, особливо в колгоспах і радгоспах — щільність його на 100 гектарів сільгоспугідь у колгоспах становить: великої рогатої худоби — 12,3 голів, серед них корів — 3,7 (по УРСР, відповідно, 19 і 5,1 голови), свиней (на 100 га ріллі) — 8,4 голови (по Україні — 25 голів)... Продуктивність худоби в колгоспах низька», надої молока навіть у порівнянні з 1948 р. «впали з 1565 літрів до 1348 у 1953 р.». На думку автора довідки, такий стан у першу голову «пояснюється занехаяністю кормової бази... Громадське поголів’я худоби на зиму 1953/54 рр. забезпечено кормами: грубими на 81 %, в т. ч. сіном на 31 %, соковитими на 41 %. Заготовлено в 1953 році грубих кормів 519 тис. тонн, силосу — 158,5 тис. тонн. Небезінтересно порівняти ці дані з показниками сусідньої Херсонської області, де за такої ж приблизно площі землі колгоспи заготовили в 1953 р. 1136 тис. тонн грубих кормів і 308 тис. тонн силосу» (там само. — Арк. 197–201).

Та, можливо, київські перевіряльники дещо перебільшують? Надамо слово місцевим партійним керівникам. «Минуло десять років після закінчення війни, — говорив з трибуни Кримської обласної партконференції (березень, 1954 р.) секретар Феодосійського міськкому партії Моїсєев (АД: Стенограмма XXV областной... — 1954. — Арк. 125), —