Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Двічі графиня та двічі генерал 📚 - Українською

Читати книгу - "Двічі графиня та двічі генерал"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Двічі графиня та двічі генерал" автора Сергій Шарик. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 151 152 153 ... 179
Перейти на сторінку:
треба було думати, графе.

Граф Шереметєв змахнув рукою, і як за помахом чарівної палички, дерева вздовж дороги почали падати, розширюючи в’їзд. Погляду гостей несподівано відкрилася чудова панорама палацового ансамблю. Тільки тепер усі побачили, що біля кожного дерева стояла людина, а самі дерева були заздалегідь підпиляні.

— Здивував, Миколо Петровичу, здивував. Навіть, я б сказав, захопив, — від душі розсміявся Павло.

— А я так злякалася, — шепнула Софія Станіславу.

— Думаю, це не остання вигадка графа. Микола Петрович дуже любить усілякі перетворення. Головне, mon bon ami, ти побачиш у театрі.

Гордістю графа Шереметєва був театр. Невеликий, але затишний, він уміщував близько трьохсот глядачів. У цей вечір ставили оперу «Самнітські шлюби» (п’єсу не нову, яку вже багато разів грали на сцені).

— Усе тут вражає! — захоплено вимовила Софія.

— Тим не менш, тут багато бутафорського.

— І в ролі Еліани теж кріпосна?

— Я тобі скажу більше — це фаворитка графа Шереметєва Парасковія Жемчугова.

— Жемчугова?

— Узагалі-то вона Ковальова, але граф вирішив дати всім своїм акторам псевдоніми за назвами дорогоцінних каменів. От і вийшли Алмазова, Гранатова, Ізумрудов. А Парасковію він мріє зробити своєю дружиною.

— Ну що ж, коханню не накажеш, — зітхнула Софія і притулилася до плеча Потоцького.

Граф Шереметєв таки зміг здивувати своїх гостей ще раз. Після закінчення вистави господар влаштував бенкет в Єгипетському павільйоні. Не минуло й години, як граф запропонував усім повернутися до театральної зали. Ефект був таким, які очікував Шереметєв — загальне захоплення. Театральна зала перетворилася на величезну бальну залу. Незбагненним чином зникла сцена, змістилися колони, стіни розсунулися, а то й зовсім зникли, кришталева люстра опустилася, і навіть підлога вирівнялася, хоча ще недавно партер був нижче сцени.

Софія та Станіслав читали в очах багатьох запрошених німе запитання: «Як це все могло статися?» І хоча Потоцькому не потрібно було у себе в Тульчині робити такі перетворення (місця вистачало і для театру, і для банкету, а вже бальна зала була побільше цієї), тим не менш і вони з Софією були здивовані. Потоцький чудово уявляв, на що здатні театральні машини. У нього в палаці вони могли в лічені хвилини змінити сцену до невпізнання.

Уся дорога назад до Москви була висвітлена палаючими смоляними бочками.

Наступного дня почалися збори додому, до України. Несподівано Станіславу доповіли, що прибув гонець з Умані. Весь заляпаний брудом весняних доріг, з червоними від недосипу очима, кур’єр усім своїм виглядом не віщував нічого доброго.

Граф швидко розірвав конверт і почав читати листа. Очі його відразу наповнилися сльозами.

— Стасе, що трапилося? — не намагаючись стриматися, скрикнула Софія. — Щось із дітьми?

Станіслав ствердно кивнув головою. По його погляду Софія зрозуміла, що сталося найстрашніше.

— Хто? — закричала вона. — Хеленка?

Граф мовчав.

— Костуся?

Страшна тиша зависла в кімнаті.

— Ніколюшка? — нервове напруження Софії досягло межі.

Граф, подолавши себе, прошепотів:

— Усі троє.

У Софії попливло перед очима, і вона непритомна звалилася на підлогу…

Розділ 19. Порожнеча й відродження
(1797–1799)


Якщо вам доведеться побувати в Умані влітку, обов’язково зупиніться тут на два-три дні. І не тільки для того, щоб детальніше познайомитися із «Софіївкою», поблукати її затишними куточками. Для контрасту можна погуляти по старій частині міста, зазирнути до охайних садиб, покуштувати у гостинних господарів полуниці з вершками, білої черешні, соковитих стиглих зелених слив. А якщо ви сподобаєтеся господареві, він обов’язково протопить для вас лазню, і коли вже не вистачатиме повітря, принесе холодного бурштинового уманського пива, і обов’язково з раками. Пиво додасть апетиту, і тут у свої права вступить господиня — холодний борщ у тіні крислатого горіха остаточно занурить вас у лоно спокійного українського сільського життя.

Граф Станіслав розумів, що врятувати, вилікувати Софію може тільки спілкування з людьми. Причому не з їхнього кола, де лунатимуть тільки жалісливі промови і співчутливі вигуки, а з простими людьми, що століттями зазнавали подібних втрат і були здатні своєю мудрістю привнести спокій у кожну душу.

Після приїзду з Москви Станіслав із Софією відразу переїхали до Умані. Там не було такого шикарного палацу, як у Тульчині, проте затишний одноповерховий дерев’яний будинок з мезоніном налаштовував на спокій. А прогулянки в невеликому англійському садку за будинком повертали до внутрішньої гармонії, єдності з природою.

У ці дні і Станіслав, і Софія зрозуміли, наскільки вони потрібні одне одному. Софія жіночою інтуїцією відчувала: незважаючи на те, що Станіслав намагався підтримати її, сам він потребував опіки не менше за неї. М’який, добрий і чутливий, він страждав не тільки від того, що не зміг запобігти біді, а й через недостатню, як йому здавалося, увагу до себе коханої жінки.

Майже весь час Софія та Станіслав проводили разом: вранці — прогулянки верхи, обідали часто в оселях простих уманців, а вечорами довго блукали по парку при запалених ліхтарях.

— Мені так легко і спокійно з тобою, коханий. Спасибі, що привіз мене сюди. Щастя — усвідомлювати, що тебе палко кохають. І у відповідь мені хочеться розкрити тобі, Стасе, всю пристрасть мого кохання до тебе.

Станіслав обняв Софію за плечі.

— Так, люба моя, тільки кохання може заспокоїти наші безжальні думки про пережите. Я дуже хочу бачити тебе знову веселою, як раніше, тоді й мою душу наповнить радість. Готовий виконати будь-яке твоє бажання, аби усмішка знову з’явилася на твоєму прекрасному обличчі.

Його щирі, від чистого серця слова не могли не розчулити гарячу натуру грекині. Знову вони проводили ночі в пристрасних обіймах, гарячих поцілунках, виконували будь-які примхи, доставляючи один одному найвищу насолоду. Чарівні нічні години пролітали непомітно, так що майже не залишалося часу для сну, проте вранці ні Станіслав, ні Софія

1 ... 151 152 153 ... 179
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Двічі графиня та двічі генерал», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Двічі графиня та двічі генерал"