Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Протистояння. Том 1 📚 - Українською

Читати книгу - "Протистояння. Том 1"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Протистояння. Том 1" автора Стівен Кінг. Жанр книги: 💙 Фантастика / 💙 Бойовики. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 152 153 154 ... 198
Перейти на сторінку:
від лютої гримаси внизу. Джо клацнув на неї зубами, наче скажений пес, і борсався далі. Ларрі насупився — втримувати рівновагу ставало складніше. Якщо хлопець вивільниться, то, певне, першою постраждає жінка.

— Від… пус… ти! — гримнула Надін.

Хлопець загарчав. З-поміж його стиснутих зубів бігла слина. На правій щоці красувався мазок болота у формі знака питання.

— Джо, ми кинемо тебе. Я тебе кину. І піду з ним. Якщо не будеш поводитися як слід.

Ларрі почув, як рука під його черевиком напружилася ще сильніше, а тоді обм’якла. Хлопчик дивився на жінку скорботним, докірливим, звинувачувальним поглядом. Коли малий зиркнув на Ларрі, у його очах читалися пекучі ревнощі. Піт струменів його тілом гарячими ручаями, та Ларрі однаково похолов під тим поглядом.

Жінка й далі говорила спокійно. Ніхто його не скривдить. Ніхто не кине. Якщо він облишить ніж, усі вони можуть бути друзями.

Ларрі усвідомив, що рука під його стопою розслабилася, її пальці розтулилися. Хлопець лежав без руху й дивився в небо. Він вийшов із гри. Ларрі підняв ногу, хутенько нагнувся й підхопив ніж. Розвернувся й пожбурив його в океан. Лезо крутилося в повітрі, відбиваючи скалки сонячного проміння. Химерні очі хлопчини простежили за польотом його зброї, і він протяжно, болюче зойкнув. Ніж тихо дзенькнув об каміння й полетів з обриву.

Ларрі повернув очі до прибульців. Жінка дивилася на правицю Джо — на його передпліччі виднівся глибокий хвилястий відбиток підошви. Вм’ятини на шкірі яскраво почервоніли. Вона звела погляд до Ларрі й поглянула в його обличчя. Її очі були сповнені горя.

Йому здалося, що він помітив там осуд («Ніякий ти не хороший хлопець»), і в його голові зринули знайомі егоїстичні слова: «Я мусив це зробити, це не моя провина, послухайте, жіночко, він хотів мене вбити».

Та він нічого не сказав. Сталося те, що сталося, і його дії були цілком зрозумілі. Ларрі поглянув донизу й засумнівався, що все це сталося з провини хлопця: пацан безутішно скрутився, обхопивши коліна й застромивши до рота великий палець. І все могло б скінчитися значно гірше — хтось із них міг бути мертвим або серйозно пораненим.

Тож Ларрі нічого не сказав. Він зустрівся поглядом із лагідними очима незнайомки й подумав: «Гадаю, я змінився. Та не знаю, як і наскільки». Він зловив себе на тому, що згадує одну історію, яку йому розповів Баррі Ґріґ. Ішлося про ритм-гітариста з Лос-Анджелеса — чоловіка на ім’я Джорі Бейкер. Він ніколи не спізнювався, не пропускав репетицій і не пройобував прослуховувань. Джорі був не з тих, хто впадає в око, — не такий викаблучник, як Ангус Янг чи Едді Ван Гален, — та свою справу знав. Баррі розказував, що колись Джорі рулив у гурті під назвою «Спаркс», і всі гадали, що того року вони таки прорвуться. Звучали вони, як ранній «Кріденс», — лабали жорсткий і потужний гітарний рок-н-рол. Джорі Бейкер написав більшість пісень та виконував усі вокальні партії. А далі… аварія, поламані кістки, наркота в лікарні. Багато наркоти. Він виписався так, як співалося в пісні Джона Прайна, — зі сталевою пластиною в голові та потворною залежністю на горбі[277]. З демеролу він пересів на героїн. Кілька разів попадався. За деякий час Джорі перетворився на звичайного вуличного наркошу з тремтячими руками, який циганив копійки на автовокзалі та зависав на Стрипі[278]. А тоді минуло вісімнадцять місяців, і він якимсь чудом очистився. Дурману більше не чіпав, та старий Джорі помер. Він уже ніде не рулив, хоч і однаково ніколи не спізнювався, не пропускав репетицій і не пройобував прослуховувань. Джорі говорив мало, однак траса з червоних цяток зникла зі шкіри його лівої руки. «Він вийшов на тому боці», — сказав Баррі Ґріґ. І все. Ніхто тобі не скаже, що відбувається на шляху від старого до нового «я». Ніхто не намалює мапу того самотнього й тужливого району пекла. Ніхто не пояснить системи, за якою відбуваються такі зміни. Ти просто… виходиш на іншому боці.

Або губишся по дорозі.

«Якимсь чином я змінився, — подумалося Ларрі. — Я також вийшов на іншому боці».

— Мене звіть Надін Кросс, — сказала жінка. — А це Джо.

— Ларрі Андервуд.

— Приємно познайомитися.

Вони потиснули одне одному руки, кволо всміхаючись з абсурдності самої ситуації.

— Пройдімося до дороги, — мовила Надін.

Вони рушили пліч-о-пліч, і за кілька кроків Ларрі озирнувся на Джо — хлопчик сидів у тій самій позі, ніби й не помітив, що їх уже не було поряд.

— Він сам прийде, — сказала Надін.

— Ви певні?

— Цілком.

Коли вони підійшли до щебеневого узбіччя траси, вона зашпортнулась, і Ларрі підхопив її під руку. Надін глянула на нього вдячними очима.

— Ви не проти, якщо ми присядемо? — спитала вона.

— Аж ніяк.

Вони сіли на асфальті обличчям одне до одного. За хвилину Джо підвівся й почвалав до них, дивлячись собі під ноги. Він сів неподалік. Ларрі насторожено глянув на нього, а тоді звернув очі до Надін Кросс.

— Отже, то ви двоє за мною стежили.

— Ви здогадалися? Так. Я так і думала.

— І довго мене переслідували?

— Уже два дні, — сказала Надін. — Ми жили в Епсомі, у великому будинку.

Помітивши, що Ларрі не зрозумів, вона додала:

— Неподалік від струмка. Ви там заснули біля муру.

Він кивнув.

— А минулої ночі ви піддивлялися за мною, поки я спав на веранді. Певне, хотіли пересвідчитися, що в мене немає рогів чи довгого червоного хвоста.

— Це через Джо, — тихо мовила Надін. — Я пішла за ним, бо помітила, що він зник. Як ви здогадалися?

— Ви лишили сліди на траві.

— О… — Вона подивилася на нього пильним, пронизливим поглядом, і Ларрі захотілося відвести очі, та він стримався. — Я не хочу, щоб ви сердилися на нас. Певне, це звучить по-дурному, особливо після того, як Джо накинувся на вас, та він сам не свій.

— Це його справжнє ім’я?

— Ні, то я його так називаю.

— Він як дикун із передачі «Нешнл джіоґрефік».

— Так, дуже влучно. Я знайшла його на моріжку перед одним будинком — на табличці було прізвище «Роквей». Його лихоманило від укусу. Певне, щурячого. Він не розмовляє. Рикає, рохкає. До сьогодні мені вдавалося тримати його під контролем. Та я… я втомилася… і…

Вона знизала

1 ... 152 153 154 ... 198
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Протистояння. Том 1», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Протистояння. Том 1"