Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Крістіна 📚 - Українською

Читати книгу - "Крістіна"

248
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Крістіна" автора Стівен Кінг. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 152 153 154 ... 177
Перейти на сторінку:
бізнесом зайнятися надумав?

— Можна й так сказати. — Я подумав про Крістіну. — Але недовго.

— Не хочеш вдаватися в подробиці?

— Ну, поки що ні. Не знаєте, у кого можна таку штуку напрокат узяти?

— Я тобі, Деннісе, скажу. Є лише один хлопець, який може з тобою в такій справі попрацювати. Джонні Помбертон. На Рідж-роуд живе. У нього більше рухомого складу, ніж у Картера — пігулок для печінки.

— Добре, — сказав я. — Дякую, Бреде.

— Як там Арні?

— Та, мабуть, нормально. Хоча ми вже не так часто з ним бачимся, як раніше.

— Цікавий він хлопець, Деннісе. Я, коли його вперше побачив, навіть і в найсміливіших мріях помислити не міг, що він протримається ціле літо. Але він пекельно затятий.

— Ага, — сказав я. — Не те слово.

— Передавай йому привіт, як побачиш.

— Обов’язково. Не напружуйтеся, Бреде.

— І ти, Денні, будь молодцем. Забігай якось, роздушимо пару бляшанок.

— Прийду. Добраніч.

— Добраніч.

Я поклав слухавку й на хвилину-дві роздумував над телефоном, бо робити наступний дзвінок не дуже хотілося. Але це було необхідно; центральний елемент усієї історії, дурна справа. Я взяв трубку і з пам’яті набрав номер Каннінґемів. Якби відповів Арні, я би просто від’єднався, не розмовляючи. Але фортуна була на моєму боці. Трубку зняв Майкл.

— Алло? — Його голос звучав стомлено й трохи змазано.

— Майкле, це Денніс.

— О, привіт! — наче щиро зрадів він.

— Арні вдома?

— Нагорі. Він звідкілясь приїхав і одразу пішов до себе в кімнату. Вигляд у нього був грозовий, але нам тепер не звикати. Покликати його?

— Ні, — сказав я. — Не треба. Насправді я хотів поговорити з вами. Мені потрібна послуга.

— Так, звісно. Кажи, що хочеш. — До мене нарешті дійшло, чому голос у нього звучав невиразно. Майкл був під мухою. — Ти нам дуже допоміг, напоумив його щодо коледжу.

— Майкле, я думаю, він навряд чи до мене прислухався.

— Ну, щось на нього напевно подіяло. Лише цього місяця він подав заяви в три навчальні заклади. Реджина вважає тебе, Деннісе, здатним ходити по воді. І, між нами, хлопчиками, їй дуже соромно, що вона так з тобою обійшлася, коли Арні вперше розповів нам про свою машину. Але ти ж знаєш Реджину. Вона ніколи не вміла казати «вибач».

Про це я знав. Але цікаво, що б вона подумала, якби дізналася, що Арні той універ цікавив не більше, ніж свиню — пайові інвестиційні фонди? Що він, зациклений на Лі, просто йшов її слідами, як гончий пес? Там було збочення на збоченні: Лебей, Лі, Крістіна — якась бридка ménage à trois[167].

— Майкле, послухайте, — сказав я. — Ви не могли б мені подзвонити, якщо Арні раптом чомусь надумає поїхати з міста? Особливо в наступні день-два чи на вихідні. Удень чи вночі. Мені потрібно знати, якщо Арні залишить Лібертівілль. І знати це мені потрібно перед тим, як він поїде. Це дуже важливо.

— Чому?

— Я б не хотів зараз про це говорити. Це складне питання, і воно… ну, ви подумаєте, що я здурів.

На тому боці дроту повисла довжелезна мовчанка, а коли батько Арні знову заговорив, його голос стишився ледь не шепоту.

— Це знову через ту його кляту машину, так?

Що він запідозрив? Скільки знав? Якщо він був як більшість моїх знайомих, то, мабуть, підозрював більше п’яним, ніж тверезим. Скільки? Навіть я цього напевно не знав. Але здогадувався, що підозрює він більше, ніж будь-хто — крім хіба що Вілла Дарнелла.

— Так, — сказав я, — через машину.

— Так я і знав, — безбарвним тоном промовив він. — Я знав. Деннісе, що відбувається? Як він це робить? Ти знаєш?

— Майкле, більше я нічого сказати не можу. Повідомите мені, якщо він запланує поїздку на завтра чи на наступний день?

— Так, — сказав він. — Так, добре.

— Дякую.

— Деннісе, — мовив Майкл. — Як ти думаєш, мій син коли-небудь повернеться?

Він заслуговував на правду. Той нещасний розтоптаний чоловік заслуговував почути правду.

— Я не знаю, — сказав я й до болю закусив губу. — Але думаю… що все вже занадто далеко зайшло.

— Деннісе, — мало не ридма заволав Майкл, — що з ним? Наркотики? Це якісь наркотики?

— Я розкажу вам, щойно зможу. Це все, що я можу вам пообіцяти. Вибачте. Розповім, коли зможу.

Розмовляти з Джонні Помбертоном було куди легше.

Той виявився жвавим говірким чоловіком, і всі побоювання, що він не стане домовлятися з підлітком, розвіялися зовсім скоро. Я так зрозумів, що Джонні Помбертон і з самим Сатаною, який щойно повстав із пекла, ширячи навколо себе свіжий сморід сірки, став би домовлятися, якби той зробив йому стару добру легальну пропозицію.

— Звісно, — знай повторював він. — Звісно, звісно. — Не встигли ви ще навіть сказати, що ви йому пропонуєте, а Джонні вже з вами погоджувався. Це трохи вибивало з колії. Я придумав легенду, але він, здається, навіть її не слухав. Просто назвав мені ціну — досить розумну, як виявилося.

— Наче нічого так, — сказав я.

— Звісно, — погодився він. — То коли ти прийдеш?

— Ну, як вам пів на десяту завтра вр…

— Звісно, — сказав він. — Тоді до зустрічі.

— Містере Помбертон, ще одне запитання.

— Звісно. І зви мене Джонні.

— Добре, Джонні. А як щодо автоматичної коробки?

Джонні Помбертон від душі розреготався — настільки від душі, що мені довелося відставити трубку від вуха й спохмурніти. Цей сміх говорив сам за себе.

— На одній з таких крихіток? Та ти смієшся. А що? З механікою ради не дасиш?

— Дам, я на ній вчився.

— Звісно! То нема питань, га?

— Мабуть, ні, — сказав я, думаючи про свою ліву ногу, яка тиснутиме на педаль зчеплення — чи намагатиметься. Вона пекельно розболілася від кількох вимушених вечірніх вправ, і я дуже сподівався, що Арні почекає кілька днів, перш ніж рвонути з міста. Але щось підказувало, що не з моїм щастям. Це має статися завтра, щонайпізніше — у вихідні, і моїй лівій нозі доведеться просто все стоїчно витримати. — Ну, добраніч, містере Помбертон. До зустрічі завтра.

— Звісно. Дякую за дзвінок, малий. Я вже придумав, яку тобі виділити. Вона тобі сподобається, от побачиш. І якщо не почнеш звати мене Джонні, ціна виросте вдвічі.

— Звісно, — і поклав трубку, у якій лунав його регіт.

Вона тобі сподобається. От побачиш.

Знову «вона». Я вже хворобливо відзначав усі випадки такого називання… і мене вже від нього нудило.

А потім я зробив останній підготовчий дзвінок. У довіднику було чотири прізвища Сайкс. Потрібний номер виявився другим у списку; трубку підняв сам Джиммі. Я назвався другом Арні Каннінґема, і

1 ... 152 153 154 ... 177
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Крістіна», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Крістіна"