Читати книгу - "Твори. Том 1"

Відчинилися двері, почувся голос пана Андермата: Заходьте, докторе». І ввійшов лікар Латон. Стрункий, худорлявий, пристойний, невизначеного віку, елегантно одягнений, з шовковим циліндром у руці — такі циліндри носили майже всі лікарі овернських курортів — цей паризький лікар, безбородий і безвусий, скидався на актора, що відпочиває на дачі.

Маркіз, зніяковівши, не знав, що казати й робити, а дочка його вдавала, ніби кашляє в хусточку, аби не засміятися в обличчя новому гостеві. Потім жестом запросила його сідати, і Латон, невимушено вклонившись, сів. Пан Андермат, що прийшов із ним, докладно розповів йому про стан своєї дружини, про її недуги й усі симптоми їх, виклав думку паризьких лікарів, з якими вони радились, і свою власну думку, що спиралась на особливі міркування, висловлені спеціальними термінами.

Це був ще зовсім молодий чоловік, єврей, неабиякий ділок. Він займався всякими справами і в усьому виявляв дивовижну гнучкість розуму, кмітливість і влучність думки. Низенький, лисий, опецькуватий, схожий на пухляве немовля, з товстими руками і короткими ногами, він мав аж надто свіжий, але не зовсім здоровий вигляд і говорив навдивовижу легко.

З дочкою маркіза де Равенеля він одружився, щоб поширити свої спекуляції на ті кола, до яких він не належав. До того ж маркіз мав близько тридцяти тисяч франків прибутку і тільки двох дітей; але Андермат, якому на час одруження було щонайбільше тридцять років, мав уже п’ять чи шість мільйонів, а вклав у різні починання, стільки, що мав одержати ще мільйонів десять — дванадцять. Маркіз де Равенель, людина безхарактерна, нерішуча і нестійка, спочатку з гнівом відкинув освідчення Андерма-та, обурюючись від самої думки про те, щоб його дочка вийшла за іудея; але згодом, після шестимісячного опору, поступився під тиском купи золота, тільки поставив умову, щоб діти виховувались у католицькій вірі.

Але дітей не було. І тоді маркіз, який уже два роки приїздив на анвальські води й був дуже задоволений, згадав, що брошура лікаря Бонфія обіцяла лікування й від безплідності.

Отож він викликав свою дочку, з якою приїхав і зять, аби влаштувати її і передати, за порадою паризького лікаря, під догляд доктора Латона. Андермат одразу ж розшукав його, і ось тепер старанно перелічував ознаки недуг своєї дружини. А на закінчення сказав, як мучиться він од того, що не збувається його надія стати батьком.

Доктор Латон дав йому можливість договорити до кінця, а потім звернувся до молодої жінки:

— Ви нічого не додасте, пані?

Вона серйозно відповіла:

— Ні, добродію, нічого.

Він сказав:

— Тоді, будьте ласкаві, зніміть свою дорожню сукню та корсет і надіньте звичайний білий пеньюар, зовсім білий.

Жінка здивувалась, і Латон жваво пояснив свою систему:

— Боже мій, пані, це дуже просто. Колись думали, що всі хвороби — від зіпсованої крові чи якоїсь органічної вади; а тепер ми вважаємо, що в багатьох випадках, особливо таких, як у вас, оті невиразні недуги, що мучать людину, і серйозніші, навіть дуже серйозні, смертельні, можуть виникати тільки тому, що якийсь орган з якихось причин, — а їх легко встановити — розвивається ненормально, на шкоду сусіднім, порушує гармонію та рівновагу в людському тілі, змінює або затримує його функції, перериває діяльність усіх інших органів.

Здуття шлунка буває достатньо, щоб припустити недугу серця, яке не може вільно стискатись і через те починає битися бурхливо, неправильно, часом навіть з перебоями. Розширення печінки або деяких залоз може спричинитися до таких пошкоджень, що їх не вельми спостережливі лікарі приписують безлічі сторонніх причин.

Отож найперше ми повинні встановити, чи всі органи у хворого мають нормальний розмір, і чи всі вони на своєму місці, бо якась дрібниця може підірвати здоров’я людини. Тому, з вашого дозволу, пані, я ретельно огляну вас і позначу на вашому пеньюарі межі, розміри та розміщення ваших органів.

Поклавши циліндра на стілець, Латон говорив з видимим задоволенням. Широкий рот його при тому утворював на поголених щоках дві глибокі зморшки, що надавали лікареві вигляду якогось духівника.

Андермат був захоплений.

— От, от! — вигукнув він. — Це чудово, дуже дотепно, дуже по-новому, дуже сучасно.

«Дуже сучасно» в його устах було найвищою похвалою.

Молода жінка, яку все це дуже розсмішило, підвелась і пішла до своєї кімнати; за кілька хвилин вона повернулася в білому пеньюарі.

Лікар велів їй лягти на канапу, і, діставши з кишені олівця, що писав чорним, червоним та синім, заходився вислухувати й вистукувати свою нову пацієнтку, позначаючи кожне своє спостереження кольоровими рисками на пеньюарі.

За чверть години такої роботи її пеньюар став схожий на географічну карту, де були позначені суходоли, моря, миси, річки, держави та міста і всі їхні назви, бо над кожною демаркаційною лінією лікар писав двоє-троє латинських слів, зрозумілих тільки йому самому.

Вислухавши у пані Андермат всі внутрішні шуми, всі глухі й гучні авуки, які виникали, коли він то в одному, то в іншому місці простукував її, Латон витягнув поділений за алфавітом нотатник у червоній шкіряній оправі з золотим обідком і зазирнув у табличку, розгорнув книжечку і записав: «Огляд 6347. Пані А… 21 рік».

Потім він знову почав розглядати свої різноколірні позначки на пеньюарі і, розшифровуючи, як єгиптолог ієрогліфи, переніс їх до записника.

Скінчивши, заявив:

— Нічого небезпечного, все в нормі, якщо не брати до уваги маленького, зовсім маленького відхилення, що зникне після тридцяти вуглекислих ванн. Крім того, щоранку, до обіду, ви питимете по півсклянки води. Більше нічого. За чотири-п’ять днів я навідаюсь до вас.

Потім він підвівся, попрощався і вийшов так швидко, що всі здивувалися. То була його манера — так раптово виходити, його шик, оригінальність. Латон вважав, що це вельми гарний тон, і був певен, що справляє цим сильне враження на хворих.

Пані Андермат підбігла до дзеркала, глянула і зайшлася дзвінким дитячим сміхом:

— Ох, які ж вони кумедні, які смішні! Скажіть, може, тут є ще один? Я хочу негайно його бачити! Віль, піди до нього! Певно ж, тут є ще й третій, я хочу його бачити.

Чоловік здивовано спитав її:

— Як це третій, чому третій?

Маркіз мусив пояснити, перепрошуючи, бо він побоювався зятя. Він розповів, що доктор Бонфій прийшов до нього, а він привів його до Христіани, щоб знати його думку, бо дуже довіряє цьому досвідченому старому лікареві, який тут народився і сам відкрив це джерело.

Андермат, знизавши плечима, сказав,