Читати книгу - "Білі зуби"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Всі приходять з бажанням трахнути Джолі, — співчутливо пояснив Кенні, — але це минеться. Ти розумієш потім, що найбільше, що ти можеш для неї зробити, так це повністю присвятити себе боротьбі. А потім ти розумієш іншу річ: цей цілий Кріспін — жахливий піжон…
— Ага, ага, про це докладніше.
Кенні міг і докладніше.
Здається, Джолі і Кріспін познайомились і закохались в університеті Лідса взимку 1982-го, двоє студентів-радикалів, в обох на стіні висів Че Гевара, у серцях сидів темний ідеалізм і спільна любов до всього, що літає, бігає, плазує і рачкує по землі. Колись вони були активними членами різноманітних радикальних лівих угруповань, але політичні внутрішні чвари, підсиджування і безнастанний поділ віднадили їх від політики. Вони швидко втомилися від зусиль, витрачених на користь цих людисьок, які тим часом влаштовували свої бізнесові справи, зраджували поза очі, замінювали без попередження своїх представників, а потім ще й кидали звинувачення вам в обличчя. Натомість вони звернули свою увагу на наших німих братів. Джолі і Кріспін вдосконалили своє вегетаріанство до веганства, кинули коледж, одружилися і заснували БЖПТ в 1985 році. Кріспінова магнетична особистість і природний шарм Джолі привабили до них інших політичних неприкаяних, і невдовзі їхня комуна вже налічувала 25 людей (і десять котів, чотирнадцять собак, цілий садок диких кроликів, вівцю, двох свиней і виводок лисиць), які жили і працювали в маленькій хатинці на самому краю Брікстона — за ними до обрію простягалися покинуті будиночки. Вони були першопрохідцями у всіх сенсах. Переробляли відходи ще до того, як це стало модним, розвели тропічну біосферу у своїй милій ванній кімнаті й присвятили себе виробленню органічної їжі. Політично вони були дуже обережними. Від самого початку їхній екстремістський мандат був бездоганним. Вони були наче Сталін для ліберальних демократів. Три роки БЖПТ тримали в страху експериментаторів над тваринами, мучителів і експлуататорів, надсилали погрози убивств працівникам косметичних компаній, вривалися в лабораторії, викрадали техніків і приковувались до ґрат лікарень. Вони знищували угіддя для лисячого спорту, знімали інкубатори, спалювали ферми, закидували пляшками з пальним продуктові крамниці та нападали на цирки. Їхні відомості були такими широкими (будь-яка тварина в дискомфорті будь-якого рівня), що вони були зайняті постійно, і життя членів БЖПТ було важким, небезпечним і весь час переривалося ув’язненнями. У всьому цьому любов Джолі і Кріспіна дедалі міцнішала і слугувала всім прикладом, ідеальним прикладом любові між активістами (Ага, ага, ага. Далі, будь ласка). Потім, у 1987-му, Кріспіна посадили на три роки за участь у закладанні вибухівки під Веллську лабораторію, коли вони випустили 40 котів, 350 кроликів і 1000 щурів з кліток. Перед тим як його відвезли до Вормвуд Скрабс, Кріспін великодушно повідомив Джолі, що вона має його дозвіл у разі потреби сексуальної сатисфакції звертатися до членів БЖПТ («І вона зверталася?» — вихопилось у Джошуа. «Ага, трахни себе в сраку», — сумно сказав Кенні).
Поки Кріспін сидів у в’язниці, Джолі присвятила себе трансформації БЖПТ із маленької банди в потужну підпільну політичну силу. Вона перестала надавати такої ваги терористичним методам і, після того як прочитала Гая Деборда, зацікавилася ситуацизмом як політичною тактикою, яку розуміла як підсилене використання великих транспарантів, костюмів, відео і відразливих перформансів. Коли Кріспін вийшов із в’язниці, БЖПТ уже виросло в чотири рази, і міф самого Кріспіна (коханець, борець, повстанець, герой) виріс теж, підживлений Джолиною пристрасною інтерпретацією його життя і праці, а також продумано підібраною фотографією десь з 1980 року, де він був схожий на Ніка Дрейка. Але хоч його імідж був вигаданий, Кріспін, як виявилося, не втратив ні крихти свого бойового духу. Перше, що він зробив, вийшовши на свободу, то це організував втечу кільком сотням мишей, що одразу потрапило в пресу, хоч Кріспін делегував свою відповідальність за цей акт Кенні, якого посадили на чотири місяці суворого режиму («Найбільший момент мого життя»). А потім, 1991-го, Джолі переконала Кріспіна поїхати з нею до Каліфорнії та об’єднатися з іншими групами, які боролися проти патентування трансгенних організмів. Хоча судові зали виходили поза компетенцію Кріспіна («Кріспін — це піжон на фронті»), йому вдалося закрити судове засідання свідченням про неправдивий суд. Пара повернулася до Англії обнадієна, але із небезпечно малими залишками в кишені, і раптом побачила, що їх витурили з їхньої брікстонської хатинки і…
Ну, тут уже Джошуа міг і сам продовжити. Він зустрів їх за тиждень, коли ходив туди-сюди по Віллесден Хай Роад і шукав собі якусь нору. Вони виглядали розгубленими, і Джошуа, підбадьорений літнім сонечком і красою Джолі, заговорив з ними. Скінчилося все за гальбою пива. Вони пили, як і всі у Віллесдені, в «Плямистому собаці», визначному місці Віллесдена, яке ще 1792 року згадувалося як «пристойний публічний дім» («Віллесден у минулому», Лен Сноу), що потім став улюбленим курортом лондонців вікторіанської доби, які полюбляли провести деньок «у селі», а згодом — вокзалом для кінних автобусів; а ще пізніше — пивною для ірландських будівельників. На 1992 рік місце змінилося знову, і цього разу тут з’явилися незліченні емігранти з Австралії, які за останні п’ять років кидали свої шовкові пляжі та смарагдові моря і невідомо чого їхали на Північний Захід-2. Того полудня, коли Джошуа прийшов із Джолі і Кріспіном, австралійці розбушувалися. Після того, як люди поскаржилися на сморід від ворожок, що тримали свій бізнес уздовж дороги, епідемстанція прочесала кілька квартир і викрила шістнадцять австралійців, які незаконно захопили квартиру, видовбали в підлозі яму і смалили в ній свиню, намагаючись відтворити свої південноморські підземні печі-коптильні. Їх викинули на вулицю, вони саме голосно нарікали на свою долю трактирнику, нантському шотландцю, який не надто співчував цим кліентам-антиподам («У
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Білі зуби», після закриття браузера.