Читати книгу - "Житія Святих - Червень, Данило Туптало"

гарнішу від попередніх, також і молитовню третю в пустелі. Та-бо третя церква стояла літ сто й більше, аж до днів благочестивої держави благовірного й достохвального всеросійського великого князя Василія Івановича. Він, особливою ревністю, сердечністю і любов'ю до Пречистої Діви Богородиці і її чудотворної ікони зрушений, звелів зі своєї царської скарбниці кам'яну церкву на Тихфіні збудувати. її скоро, з папертями навколо, збудували. Коли робітники почали в паперті вигладжувати й білити стіни, тоді, Бог знає, якими судами, впали стіни паперті й засипали камінням робітників церковних, числом двадцять осіб. І була священикам, і приставникам, і всі людям велика скорбота через засипаних робітників цих. Думали-бо, що вони від побиття каменем померли, і почали зразу розкидати каміння. Через три дні, коли було розкидане каміння, знайшли всіх живими й нічим не пошкодженими, збережених Божим милосердям і заступництвом Пречистої Богоматері. Тоді радість була всьому люду велика, і дяку віддавали Христу Богові і Тій, що народила Його, за таке чудо преславне. Взявшись за діло, знову збудували паперті прекрасні. І коли готова була ціла церковна споруда й прикраси, прийшов волею самодержця на освячення тої церкви преосвященний Серапіон, архиєпископ Великого Новгорода. І освятив її, вніс чесно до неї чудесну Богородичну ікону. У пустелі ж тій, де після явлення Пречистої Богородиці була молитовна каплиця, велінням великого князя, благословенням же тодішнього архиєрея, збудовано було дерев'яну церкву в ім'я святителя Христового Миколая і монастир на перебування ченцям влаштовано. Після створення кам'яної Богородичної церкви на Тихфіні і після освячення її преподобний Кирило Білозерський, чудотворець, чуючи про преславні чуда Матер Божої, що від пречистої її ікони бувають, розпалився духом і прийшов туди на поклоніння. І бачив своїми очима зцілення, що подавалися на хвороби людські. І з великої відданости перебував у паперті цековній без виходу три дні й три ночі, молячись, без їжі та сну, і пиття не приймаючи. Коли ж закінчувалася по трьох днях третя ніч, з великого труду трохи задрімав — і бачив у видінні Пречисту Богородицю, що явилася йому, і слова якісь духовні від неї чув, і збудився з дрімоти, і сповнився невимовної радости від видіння того, і, велику дяку віддавши Утішительниці своїй, пішов собі, веселячись духом. Після цього минуло декілька років, прийшов і сам благовірний великий князь Василій Іванович на Тихфіну, любов'ю до Пречистої Богоматері ведений, щоб бачити пречеснішу ікону її чудотворну, і сподобитися цілувати її, і молитви свої сердечні здійснювати, ще ж і новозбудовану з його скарбниці церкву бачити. Був же той його прихід у Тихфін у дні архиєрейства у Великому Новгороді преосвященного Макарія, який після того волею Божою на престол Всеросійської митрополії був возведений. А в той час із великим князем на Тихфін прийшов був. Після достатніх молитов з вірою і сльозами перед чудотворною іконою князь повернувся, сповнений духовної веселости, у царюючий свій град.

Після переставлення того богоугодного князя прийняв престол російського самодержавства син його, благовірний великий князь Іван Васильович, який і царським вінцем увінчався. Мав також велику віру й сердечність у Бозі до Пречистої Богородиці і до чудотворного її образу в Тихфіні. Наслідуючи батька свого, приходив туди сам з поклоном. Бачив же церкву ту, якою управляють світські єреї і диякони, і посе лення людей навколо велике — і не благоволив у тому, але захотів, аби там були ченці. Порадився зі святішим митрополитом Макарієм і з великоновгородським архиєпископом, із князями і боярами своїми — і звелів ті людські поселення зі священиками мирянськими на инше місце, далеко від церкви, переселити, при церкві ж чернечому чинові оселитися й церковні співи відправляти. І через недовгий час влаштовано було на Тихфіні монастир прекрасний з немаліючих скарбниць царських, цілий з каменю збудований, кам'яними стінами загороджений. Й уставилося в ньому спільнотне життя, як же і в инших великих обителях. Був же першим ігуменом тої обителі Кирило, і почали добродійні пустельні ченці покидати свої мешкання, приходити до Тихфінської обителі, приваблювані чудами, що бували від ікони Богоматері, як же зразу наступна явить розповідь.

Коли почали будувати обитель і преосвященний архиєпископ Великого Новгорода Пимин там задля влаштування монастирського чину був присутній, прийшов Аврамій, чернець із пустинножительного монастиря, що називався Сергієвим, який лежить на Великих Луках, десь за п'ятсот поприщ від Тихфінської обителі. Той Аврамій (як же сам про себе розповідав) хворий був у монастирі своєму довгий час і вже сподівався померти від важкої і довгої хвороби. Наставник же його, муж богоугодний, на ім'я Мартирій, знаючи з чуток про чудотворну ікону Пречистої на Тихфіні і про багато зцілень недужим, що подаються від неї, нагадав йому, учневі своєму, щоб обітницю зробив іти туди помолитися Пречистій Божій Матері. Хворий же зразу почав обітувати подорож і молитви до Богородиці. І в ту ж годину отримав зцілення довгій і важкій недузі своїй, від воріт смертних повернувся і встав з одра хвороби цілком здоровий, радіючи й славлячи Бога. Зрадів же і наставник його Мартирій через швидку учневу зміну від недуги, а найбільше через чудо Богоматері. І звелів учневі, не відкладаючи, іти виконати обітницю свою. Пішов тому, не зволікаючи, Аврамій і, досягнувши місця, виконав обіцяне, з радісними сльозами до Пречистої ікони припадаючи, устами ж і серцем її цілуючи з відданням великої дяки й розповідаючи всім про милість, яку вчинила з ним Пресвята Богоматір. Почув про те й архиєрей, який у той час клав початок обителі й братів по службах влаштовував, і сповнився святитель радости духовної, прославив Бога і Пречисту Владичицю, що Його народила. Аврамія ж не відпустив повернутися до старця, але доручив йому ключі церковні, аби він як перший і останній біля чудотворного образу завжди був за невимовну милість Божої Матері, яка на ньому сповнилася. Старець же Мартирій після відходу Аврамія почав жаліти, що й сам не пішов з учнем на поклоніння до чудотворного образу Пресвятої Діви, і поклав собі за намір піти, коли повернеться учень. Чекав довго учня, тужив через його затримання, і було йому в сонному видінні явлення таке.

Стовп великий стояв на тому боці, де Тихфін. На висоті стовпа того видно було образ Пречистої Богородиці, на подобу ікони Тихфінської, що пресвітло сяяв. І хотів Мартирій якось досягнути того образу, щоб поцілувати. І в тому бажанні збудився. Тоді додалося йому більше бажання до бажання, щоб бачити наяву ту святу ікону й сподобитися її цілування. Зразу-бо, все покинувши, пішов з поспіхом до Тихфіну. Досягнувши його