Читати книгу - "Срібне яблуко, Анна Авілова"

Він штовхнув масивні двері храму. В ніс одразу вдарив запах суміші засушених трав, які завжди лежали у нішах під вікнами. Діян помітивши короля зробив спробу посміхнутися, але в нього не дуже добре вийшло.

— Ваша Величність, раді, що ви ще з нами. Ви в нас вмієте зненацька зникати.

— Дякую, поки що нікуди не збираюся.

Погляд Діяна ковзнув на голову Фелікса й очі священнослужителя неприродно розширилися.

— Це... Еее... Ви, мабуть, забули, але вінок...

Фелікс тільки зараз зрозумів, що на його голові не було золотого вінка, та й звідки йому там бути, він навіть не збирався заходити до храму.

— Я саме про це й хотів поговорити. Ми перенесемо храм на вулицю просто неба, і туди зможуть входити всі охочі, будь-коли, навіть уночі. Та й атрибути на кшталт вінка ми також скасуємо. Тобто хто захоче його носити, звичайно, нехай, як і раніше, носить, але більше це необов'язково.

На лиці Діяна виразно проступав гнів. Злий вираз його обличчя був набагато звичнішим для Фелікса, ніж напівусміхнена гримаса.

- Як це необов'язково? Як перенесемо храм?

— Якщо людина хоче помолитися, зовсім не має значення, у що вона одягнена.

Фелікс пішов до виходу. Не повертаючись до священнослужителя, він крикнув:

— Не переживайте, ви залишитеся на посаді Верховного Діяна у нашому новому храмі.

Фелікс опинився на вулиці. Він блаженно вдихнув свіже повітря. Тепер він зрозумів, чому самі ноги принесли його до храму Матері Природи. Все має змінитись саме зараз.

— Зачекайте, — з храму слідом за Феліксом вибіг Діян. — Ви не можете цього зробити! — Діян бризкав слиною на всі боки.

— Я можу все, навіть не сумнівайтеся.

Фелікс махнув рукою, золото на його передпліччі виблискувало в променях ранкового сонця і за цим помахом руки храм Матері Природи зник, ніби його ніколи й не існувало.

Діян приголомшено дивився на ділянку землі, що залишилася після храму.

— Нам усім складно прийняти зміни, але внаслідок них усі будуть щасливі і навіть ви. Коли ви побачите, як у ваш храм прийдуть усі, абсолютно усі, - він зробив наголос на цих словах, - ви усвідомите справжню силу Матері Природи.

Фелікс відчував, що чинить правильно. Нарешті - він все робить правильно. Він глянув у небо: там пливла хмара у формі дельфіна. Раніше він її теж не помічав, адже вона неодмінно тут була. Завжди була.

* * *

Сотні очей дивилися на Фелікса, жадібно ловили кожне його слово. І хоча він завжди був в центрі уваги, такий публічний виступ був для нього незвичним. За дні, проведені ним в Айронвуді, всюди плодилися найнеймовірніші чутки, ніхто до ладу не розумів нічого, що сталося, куди король зник перед нападом тварюк, де був під час нього і головне – звідки з'явився зараз. Фелікс втомився пояснювати вельможам палацу всі ці пункти, а також втомився ловити на собі мовчазні допитливі погляди мешканців села.

— Я хотів би розповісти вам про все, що трапилося в наших краях. Ви маєте багато запитань, і я сподіваюся, що сьогодні дам  на них відповіді. Тиждень, що передував нападу тварин, я провів у північних селах. І чутки від місцевих мешканців, ваших родичів про те, що вони бачили мене там, є правдивими. Я вирішив продовжити справу Батька, відродити землю, віддати данину Матері Природи. І я відновив кілька полів, засадив їх зерновими культурами, на щастя, ці поля знадобилися вам за моєї відсутності. На жаль, з усіма нами сталося те, що одного разу вже трапилося на теренах Айронвуда. Я повернувся у Великі Сади в день нападу істот, але в мене зовсім не залишилося сил на боротьбу з ними.

Він замовк. Йому було надзвичайно важко говорити всім цим людям, про те, що він був знесиленим. Визнати свою слабкість виявилося дуже важко.

— Звичайно, я боровся, як міг, разом з вами, та в якийсь момент, з останніх сил, відкрив портал. Портал у світ Джейн. Я хотів врятувати її, на відміну від нас усіх, їй було, куди тікати від жаху, що звалився на нашу країну. Я витратив на порятунок Джейн свої останні сили тому, що вона зробила для нашого світу більше, ніж ми всі робили день у день. Саме завдяки їй я усвідомив, як важливо відновити землю, повернути вам Айронвуд у його первозданному вигляді. Як важливо зцілити вади “людей зеленої води”...

У натовпі пролунали зітхання. Здається, як би Айронвуд не змінився за ці місяці, більшість людей все одно не готова була прийняти жителів сірого будинку.

— Я відкрив портал для Джейн і випадково потрапив до нього сам. Усі ці місяці я пробув у невідомому мені світі, у світі, де діють інші вірування, інші закони.

Він на мить зупинився. У натовпі стояла тиша, всі боялися поворухнутися, щоби не пропустити всіх подробиць.

— Я хотів би сказати вам, як людина, яка побачила інше життя. Мені довелося дізнатися про страшні речі, які відбуваються в іншому світі. Багато хто з вас сприймав Джейн веселою та безтурботною, але в її світі є надто багато того, від чого нам з вами було б моторошно та сумно. Ми – жителі Айронвуда надто мало цінували те, що мали. В нашому домі немає місця агресії, жорстокості, хвороби. Ми маємо все, що потрібно для щастя. Так, мабуть, вам завжди не вистачало роботи, щоб відчувати себе щасливими, але я виправлю це. Я відроджу землю, наскільки вистачить моїх сил, добуватиму корисні копалини. І ви всі допоможете мені в цьому намірі. Наш світ ідеальний, і ми разом навчимося бачити його справжнє обличчя. - Він окинув поглядом натовп, намагаючись зчитати їх реакції на його слова. Та жителі Великих Садів виглядали так само спантеличеними. - Поки я був в іншому світі, я дізнався, що “зелена вода” також потрапила до нас із країни, де живе Джейн.