Читати книгу - "Таємничий острів"

Під кінець дня, повечерявши, Сайрес Сміт, Гедеон Спілет і Герберт піднялися на плоскогір’я Широкий Обрій.

На землю вже спали сутінки, але завдяки темряві легше було побачити, чи не домішується до пари й диму, які огорнули кратер вулкана, ще й вогонь і чи не викидає вулкан розпечених часток породи.

— Увесь кратер в огні! — закричав Герберт, котрий випередив супутників і першим прибіг на плоскогір’я.

Гора Франкліна, що перебувала миль за шість від плоскогір’я Широкий Обрій, постала перед колоністами, мов велетенський факел з язиками червонястого полум’я. Проте густі хмари диму, викиди шлаку й попелу пригашували його блиск, і острів був освітлений тьмяним червонуватим світлом, при якому важко було розрізнити навіть найближчий до плоскогір’я ліс. Небо встеляли величезні хмари диму, між якими то там, то сям прозирали зірки.

— Ото розходився! — сказав інженер.

— Нічого дивного! — відповів журналіст. — Вулкан давно вже прокинувся. Згадайте-но, Сайресе: перші струмені пари з’явилися ще тоді, коли ми обстежували відроги гори, шукаючи житло капітана Немо. Тобто, якщо я не помиляюся, десь 15 жовтня.

— Саме так! — відповів Герберт. — Це було два з половиною місяці тому!

— Підземний вогонь розгорався протягом десяти тижнів, — вів далі Гедеон Спілет. — І немає нічого дивного, що тепер він досяг величезної сили!

— Відчуваєте, як тремтить земля? — урвав його Сайрес Сміт.

— А й справді… — погодився журналіст. — Але від тремтіння ґрунту до землетрусу ще далеко…

— Я не кажу, що нам загрожує землетрус, — поквапливо відповів інженер. — Боронь Боже! Ні! Це тремтіння зумовлене кипінням розплавленої маси металів та мінералів усередині центрального вогнища. У таких випадках земна кора нагадує стінки котла, а ви маєте знати, що коли в паровому котлі кипить під тиском вода, то його стінки вібрують, мов камертон. Саме це явище ми й спостерігаємо.

— Які красиві снопи вогню над вулканом! — вигукнув Герберт.

Цієї миті з кратера вирвався потік розплавлених порід і високо, як фейєрверк, шугонув у небо, розсипавшись міріадами вогняних бризок, сліпучого відблиску яких не могли приховати навіть густі хмари диму й пари. У всі боки розлетілося безліч світляних скалок. Деякі з них піднялися навіть вище від хмари диму і розсипались розпеченим порохом. Водночас пролунало гучне тріскотіння, що нагадувало стрілянину з багатьох рушниць.

Провівши майже годину на плоскогір’ї Широкий Обрій, Сайрес Сміт, Гедеон Спілет і Герберт спустилися на берег і пішли додому. Інженер був такий задуманий і стурбований, що Гедеон Спілет вирішив запитати його, чи не передбачає він якоїсь небезпеки, прямо або побічно пов’язаної з майбутнім виверженням вулкана.

— І так, і ні, — відповів Сайрес Сміт.

— Мені здається, найбільше нещастя, яке може нам загрожувати, — землетрус. Він здатний знищити наш острів, чи не так, пане Сміт? Але землетрус, очевидно, нам не загрожує, бо гази, лава й каміння знайшли вільний вихід через отвір кратера.

— А я й не побоююсь звичайного землетрусу, викликаного тим, що гази й лава не знаходять для себе виходу на поверхню землі, — відповів інженер. — Є й інші причини, які можуть породити страшну катастрофу.

— Які, любий Сайресе?

— Важко сказати… Треба ще подивитися… Я повинен відвідати печеру Даккара… За кілька днів я зможу відповісти вам на це питання.

Гедеон Спілет не наполягав, і незабаром, попри дедалі гучніший гуркіт вулкана, від якого луна котилася по всьому острову, мешканці Гранітного палацу заснули глибоким сном.

Минуло ще три дні — 4, 5 і 6 січня. Колоністи й далі працювали на корабельні, а інженер, нічого не пояснюючи, задавав щораз більший темп у роботі. Гора Франкліна була тепер огорнена темною лиховісною хмарою; разом з полум’ям із кратера вилітали розпечені кам’яні брили, і деякі з них відразу падали назад, у кратер. Пенкроф полюбляв у всьому знаходити щось смішне, і це його тільки розважало.

— Дивіться! — кричав він. — Велетень сам із собою грається в більбоке![23] Наш вулкан виступає в ролі жонглера!

І справді, викинуте вулканом каміння часто-густо знову падало у безодню, і це вселяло надію, що лава, яка піднімалася через внутрішній тиск, іще не дійшла до верхнього отвору кратера. У всякому разі, спостерігаючи за північно-східним схилом, який було чітко видно з плоскогір’я Широкий Обрій, колоністи не помічали жодних слідів вогняного потоку.

Та хоч як поспішали друзі добудувати судно, вони не могли нехтувати інші важливі справи в різних куточках острова.

Перш за все конче треба було відвідати загін для худоби, де були зачинені стада кіз і муфлонів, аби поновити там запас фуражу. Було вирішено, що наступного дня, 7 січня, з самого ранку туди вирушить Айртон. Як правило, з роботою в загоні міг упоратись один чоловік, і Пенкроф та інші колоністи були дуже здивовані, почувши, що інженер сказав Айртонові:

— Завтра я поїду до загону для худоби разом з вами, Айртоне.

— Отакої, пане Сайресе! — вигукнув Пенкроф. — У нас дорогий кожен день, і якщо й ви поїдете, завтра ми позбудемось чотирьох рук замість двох!

— Ми повернемося післязавтра вранці, — відповів інженер. — Я повинен поїхати до загону!.. Я хочу зблизька побачити, що там із виверженням вулкана.

— Виверження! Виверження!.. — невдоволено пробурчав Пенкроф. — Ніби на світі нема нічого важливішого за виверження! Чхати я хотів на всі ті виверження!..

Але Сайрес Сміт, не зважаючи на морякове бурчання, все ж таки вирішив їхати. Герберт залюбки також пристав би до інженера, проте, аби не завдавати прикрощів Пенкрофу, і не заїкнувся про своє бажання.

Наступного дня на світанку Сайрес Сміт і Айртон сіли у воза, запряженого двома онаграми, і клусом поїхали до загону.

Над лісом клубочилися важкі чорні хмари, що виривалися із кратера вулкана. Низько зависнувши над землею, вони складалися не тільки з диму, а й з найдрібнішого вулканічного попелу й пилу. Вулканічний попіл такий легкий, що іноді висить у атмосфері місяцями. Наприклад, в Ісландії після виверження вулкана в 1783 році майже рік у повітрі тримався пил, крізь який ледве пробивалося сонячне проміння.

Проте найчастіше оті попелясті хмари досить швидко осідають на землю, й так було і в цьому випадку. Не встигли Сайрес Сміт і Айртон під’їхати до загону для худоби, як землю несподівано встелила сірувата пелена. Дерева, трави — все вкрилося грубим рівним шаром сірої пудри. На щастя, в цей