Читати книгу - "Доктор Фаустус"

Бачите, я вже розстеляю свій чарівний плащ. Я понесу вас на ньому в Париж, у Брюссель, Антверпен, Венецію, Копенгаген. Вас приймуть з величезним інтересом. До ваших послуг будуть найкращі оркестри й солісти, я подбаю про це. Ви диригуватимете «Phosphorescence», уривками з «Love's Labour's Lost», своєю «Symphonie Cosmologique»[507], акомпануватимете на роялі своїм пісням на слова французьких і англійських поетів, і цілий світ буде захоплений тим, що німець, учорашній ворог, виявив таку великодушність у виборі текстів — ce cosmopolitisme genereux et versatile![508] Моя приятелька пані Майя де Строцці-Печіч, хорватка, на сьогодні, мабуть, найкраще сопрано обох півкуль, вважатиме за честь для себе виконувати ваші пісні. Для інструментальної партії гімнів на слова Кітса я запрошу квартет Флонзалі з Женеви або брюссельський квартет «Pro Arte»[509] — найкраще з найкращого. Ви задоволені?

Як, ви не диригуєте? Ні? І як піаніст також не хочете виступити? Відмовляєтесь акомпанувати власним пісням? Я розумію. Cher maitre, je vous comprende a demi mot![510] Ви не любите повертатися до закінчених уже речей. Для вас створення музичної п'єси означає її виконання, коли її записано на нотному папері, для вас вона вже закінчена. Ви не граєте її, не диригуєте нею, бо зразу ж почали б міняти її, розчиняти у варіантах і варіаціях, розвивати і, може, псувати. Як я вас розумію! Mais c'est dommage, pourtant[511]. Концерти, позбавлені особистого чару творця, багато втрачають. А втім, ми знайдемо раду! Пошукаємо chefs d'orchestre[512] зі світовим ім'ям — довго шукати не доведеться! Постійний акомпаніатор пані де Строцці-Печіч візьме на себе супровід пісень, і якщо ви, maitre, згодитесь приїхати, аби тільки бути присутнім і показатися публіці, то нічого не втрачено, перемога буде за нами.

Це обов'язкова умова, — ah, non?[513] Ви не повинні надавати мені право виконання ваших творів in absentia![514] Ваша присутність необхідна, particulierement a Paris[515], де музичну славу роблять у трьох чи чотирьох салонах. Чи вам важко кілька разів сказати: «Tout le monde sait, madame, que votre jugement musical est infaillible»[516]. He важко, a задоволення від того ви матимете величезне. Мої концерти за своїм успіхом серед публіки йдуть зразу після прем'єр «Ballet Russe»[517] пана Дягілєва[518] — якщо взагалі поступаються їм. Вас щовечора кудись запрошуватимуть. Воно-то нема нічого важчого, як пробитися в паризьке вище товариство, але для митця нема нічого легшого — навіть коли він не досяг іще вершини слави, скандальної слави. Цікавість ламає всі бар'єри, переступає через правила обраності…

Але нащо я вам стільки балакаю про вище товариство та його цікавість! Я добре бачу, що цими балачками мені не пощастить розпалити вашу цікавість, cher maitre. Та що я мав робити? Я й сам не дуже сподівався, що ця спроба мені вдасться. Що вам до вищого товариства? Entre nous[519], що й мені до нього? Як для ділової людини воно для мене важливе. Але духовно? Не дуже. Це milieu[520], цей Пфайферінг і перебування з вами, maitre, неабияк допомагають мені усвідомити своє байдуже, зневажливе ставлення до того світу поверхової фривольності. Dites-moi donc[521]: ви родом із Кайзерсашерна на Заале? Яка поважна, достойна батьківщина! Ну, а я називаю своїм рідним містом Люблін, також достойне, старовинне місто, воно дає на ціле життя запас severite, un etat d'ame solennel et un peu gauche…[522] Ох, не мені вихваляти перед вами вище товариство. Але Париж дасть вам нагоду зав'язати дуже цікаві, дуже важливі для вашої праці знайомства серед ваших побратимів у служінні Аполлонові, ваших сподвижників і перів — художників, письменників, зірок балету, а насамперед музикантів. Провідні сили європейської культури й мистецького експерименту — мої друзі, і вони готові стати вашими друзями. Поет Жан Кокто[523], танцмейстер М'ясін[524], композитор де Фалья, Les Six[525], шестеро велетнів[526] нової музики — вся ця висока й цікава сфера ризикованого виклику чекає на вас, варто вам тільки захотіти, і ви належатимете до неї…

Невже я й цього разу читаю якийсь опір у ваших очах? Але ж тут, cher maitre, будь-яка несміливість, будь-яке embarras[527] справді недоречні, хоч би яка була причина такого прагнення до самоізоляції. Я не дошукуюся, що то за причина, боронь Боже, я шаную її, я б сказав: освічене врахування того, що вона є — це все, що я можу собі дозволити. Цей Пфайферінг, ce refuge etrange et eremitique[528] — з ним напевне у вас пов'язані якісь цікаві душевні переживання, з цим Пфайферінгом. Я не питаю, які саме, поминаю будь-яку можливість довідатися про них, щиросердо зважаю на всі мотиви, навіть найхимерніші. Eh bien[529], і що далі? Хіба це причина для embarras перед сферою цілковитої волі від забобонів — волі, що також має свої вагомі причини? О, звичайно ж, такий гурток геніальних законодавців смаку й модних корифеїв мистецтва складається з самих лише demi-fous excentriques[530], стомлених душ і потовчених життям гріховод. Імпресаріо — c'est une espece d'infirmier, voila![531]

A тепер ви бачите, як погано я веду свої справи. Dans quelle maniere tout a fait maladroite![532] Одне мене виправдує: що я сам це бачу. Гадаючи підбадьорити вас, я вразив вашу гордість, вочевидь собі на шкоду. Бо я, звичайно, сам собі кажу, що такі, як ви, — але чого це я кажу про таких, як ви, треба говорити тільки про вас, — отже, ви вважаєте своє життя, свою destin[533] чимось неповторним, надто священним, щоб порівнювати її з іншими долями. Ви не хочете нічого знати про інші destinees, вас цікавить тільки своя власна як щось єдине в світі — я знаю це і розумію. Вам здається бридким і принизливим будь-яке узагальнення, порівняння, співставлення. Ви наполягаєте на непорівняльності індивідуального випадку. Ви прихильник індивідуалістичної,