Читати книгу - "Жінка у білому"

як личить заміжній жінці. Ти ж про це нічичирк. На сьогодні я заспокоїв Катеріка. Порадив йому тримати язика за зубами, але добре пильнувати й прислухатися день, два, аж поки навіч пересвідчиться». — «Як на мене, то ви обидва помиляєтеся, — кажу я. — Заради чого їй, цій місіс Катерік, бувши тут у шані й достатку, злигатися з якимось заїжджим, із тим сером Персівалем?» —«Еге, таж чи такий він їй незнайомий, той заїжджий? — каже мій чоловік. — Ти забула, як вона виходила за нього заміж. Сама прийшла до нього — після того, як усе віднікувалась, коли вій пропонував їй побратись. Не вона перша, Ліззі, не вона остання з тих підлих жінок, котрі виходять за чесних, порядних чоловіків, що їх люблять, — виходять, аби ганьбу свою приховати. Дуже й дуже схоже, що ця місіс Катерік — така сама негідниця, як будь-яка з них. Ось побачимо, — каже мій чоловік, — скоро ми побачимо». І ми побачили — через два дні.

Місіс Клементс замовкла на хвильку. І саме тоді я почав сумніватись, чи правильний це шлях до розгадки, чи взагалі веде він мене до мети? Невже ця проста-простісінька історія про чоловічу підступність і жіночу слабкість могла бути ключем до таємниці, що страшною примарою все життя переслідувала сера Персіваля Глайда?

— Отож, сер, послухався Катерік поради мого чоловіка й став вичікувати, — вела далі місіс Клементс. — І я вже вам сказала, що чекати довелося недовго. На другий день він застав свою дружину й сера Персіваля разом — любенько шепталися в ризниці старої парафіяльної церкви. Мені здається, вони гадали, що ніхто й не додумається шукати їх у ризниці, але хай там як, а їх застукали на гарячому. Сер Персіваль був начебто знічений і приголомшений, виправдовувався з таким провинним виглядом, що сердешний Катерік (я вже казала вам, що він спалахував мов сірник) знавіснів від такої наруги і вдарив сера Персіваля. На жаль, слабенький він був супроти кривдника свого, і той його жорстоко побив, поки то сусіди, зачувши галас, прибігли та розборонили їх. Скоїлося це надвечір, а коли смерком мій чоловік пішов до Катеріка, того вже не було, й ніхто не знав, де він подівся. Жодна жива душа в селі не бачила його відтоді. Надто добре він дотямив на ту пору, яка безчесна причина спонукала його дружину вийти за нього заміж, і надто близько взяв до серця свою ганьбу й нещастя, особливо після того, як сер Персіваль побив його. Парафіяльний священик видрукував оголошення в газеті: просив його повернутись, запевняв, що й місце лишилось за ним, і друзі його не покинуть. Але Катерік був дуже гордий, як подейкував дехто, а як на мене, то надто чутливий, аби знов зустрітися з усіма сусідами, що були свідками його ганьби. Він написав моєму чоловікові, коли покидав Англію, і ще раз написав уже з Америки, де влаштувався й добре гараздував. Наскільки мені відомо, він і досі там живе, але навряд чи хто з нас, тим більше його безчесна дружина, побачить його коли-небудь знову.

— А що було потім із сером Персівалем? — спитав я. — Чи лишився він у Велмінгамі?

— Де там, сер! Весь Велмінгам гудів про нього. Того самого вечора, коли сталося те неподобство, люди чули, як вони з місіс Катерік погарикались, а наступного ранку він знявся й поїхав.

— А місіс Катерік? Вона, звісно, не зосталась жити там, де всі знали про її ганьбу?

— А таки зосталась, сер. Вона ж така безсердечна й жорстока, що їй байдуже було до людського осуду. Заявила всім, починаючи від священика, що стала жертвою жахливої помилки й що всі злі язики Велмінгама не виживуть її звідтіля, бо вона ні в чому не винна. Скільки я там була, і вона жила в Старому Велмінгамі, а коли я виїхала й коли заходилися будувати нове місто, і всі шановані велмінгамці переселялись туди, то й вона переселилась, от ніби затялась жити серед них і муляти їм очі до самого кінця. Там вона й досі живе, доживе там і до смерті, всім-усім на зло.

— Але на які гроші вона жила всі ці роки? — спитав я. — Чи був спроможний її чоловік допомагати їй, чи пропонував допомогу?

— І спроможний був, і пропонував, сер, — відповіла місіс Клементс. — У своєму другому листі до мого доброго чоловіка він написав, що оскільки вона носить його прізвище й живе в його домі, він не допустить, хоч яка вона була клята, щоб вона померла з голоду під тином, немов жебрачка. Він писав, що раз на три місяці зможе виплачувати їй невелику допомогу, а надсилатиме на один лондонський банк.

— І прийняла вона ту допомогу?

— Ані гроша, сер. Сказала, що нічим не хоче бути винною Катеріку і хай хоч сто років вона проживе, а не візьме від нього й мідяка. І дотримала свого слова. Коли мій дорогий чоловік помер, із його майном дістався мені й той Катеріків лист, і я сказала їй, щоб вона сповістила мене, коли терпітиме нужду. «Вся Англія знатиме, що я в нужді, — заявила вона, — перш ніж я скажу про це Катерікові чи кому з його друзів. Ось вам моя відповідь, і, якщо він коли озветься, так і йому напишіть!»

— Як ви гадаєте, мала вона свої якісь кошти?

— Якщо й мала, то вельми невеликі, сер. Подейкували, і, либонь, то була правда, що на прожиття вона одержувала таємно гроші від сера Персіваля.

Почувши це, я трохи почекав, обмірковуючи почуте. Мені стало ясно, що все це поки що не мало прямого чи непрямого відношення до розкриття таємниці й що мої пошуки знов привели мене до вельми відчутної та приголомшливої невдачі.

Але все-таки в оповіді місіс Клементс була одна невідповідність — через неї я не міг прийняти беззастережно цю історію. Я запідозрив: щось криється за тією невідповідністю.

Мені незрозуміло було, чому зганьблена причетникова дружина і далі добровільно жила серед свідків своєї ганьби. Мене не задовольняло твердження самої місіс Катерік, нібито таким дивним чином вона хотіла довести всім свою невинність. Мені здавалося природнішим і вірогіднішим, що вона не настільки незалежна у своїх вчинках, як хотіла це показати. В такому випадку, хто мав стільки влади над нею, щоб примусити її залишитися в Велмінгамі? Безперечно — той, хто забезпечував її засобами для існування. Від чоловікової допомоги вона