Читати книгу - "Вічне життя Смерті, Лю Цисінь"

— Виявляється, картини також займають чимало місця, — сказала вона.

Із кишені комбінезона, що лежав на сусідньому боксі, Ло Цзі дістав викрутку й канцелярський ніж і простягнув їм.

— У цих картин занадто масивні рами. Вирізайте й забирайте лише полотно.

АА взяла викрутку й хотіла братися до рами, але Чен Сінь здивовано скрикнула:

— Не треба!

Вони роздивилися картину — це була «Зоряна ніч» Вінсента ван Гога.

Здивування Чен Сінь було обумовлене не тільки цінністю картини, а й тим, що їй уже доводилося бачити її раніше: чотири століття тому, незадовго до початку роботи в АСР, вона завітала до Музею сучасного мистецтва, де побачила кілька полотен майстра. Найбільше її вразило те, як ван Гог уявляв космос, — здавалося, він сприймав його як структурований об’єкт. Тоді знання Чен Сінь у теоретичній фізиці ще не були достатньо ґрунтовними, але вона знала, що згідно з теорією струн космос пронизують мікроскопічні вібрувальні струни. Саме їх художник і зобразив на картинах: усі об’єкти — гори, пшеничні поля, будинки та дерева — пронизували дрібні вібрувальні збурення. Але найбільше її вразила саме «Зоряна ніч», і побачити її знову за чотири століття на далекому від Землі Плутоні було справжнім дивом.

— А я кажу: вирізайте з рам, бо так ви зможете взяти набагато більше, — Ло Цзі незадоволено змахнув костуром. — Ви думаєте, що ці речі й дотепер коштують шалених грошей? Та навіть усе це місце цілком уже нічого не варте.

АА з Чен Сінь усе-таки вирізали картину з рами, проте не зняли з твердої підкладки, щоб запобігти згинанню полотна й псуванню шедевра. Вони продовжили роботу, й незабаром на підлозі навколо них уже громадилися купи рам. Ло Цзі підійшов до них і поклав руку на невеличку картину.

— Оцю залиште мені.

Чен Сінь і АА відсунули картину вбік, а потім поклали на бокс, який стояв біля стіни. Вони невимовно здивувалися, коли роздивилися, що це «Мона Ліза».

Вони продовжували вирізати картини з рам. АА прошепотіла:

— А в старого непоганий смак — залишив собі найцінніше.

— Я не думаю, що він зробив це через ціну.

— Може, він колись кохав жінку, яку звали так само?

Ло Цзі сидів поруч із «Моною Лізою» й старечою рукою гладив ще старішу раму картини.

— Я не знав, що ти тут, — бурмотів він собі під ніс. — Інакше я частіше навідувався б до тебе.

Почувши сказане, Чен Сінь підняла голову й побачила, що старий дивиться не на полотно. Його погляд був спрямований уперед, ніби зазирав у глибини часу. Чен Сінь здалося, що в запалих очах Ло Цзі бринять сльози, але вона не була впевнена.

Усередині розкішної гробниці під поверхнею Плутона, осяяна тьмяним світлом, яке мало би не згаснути впродовж сотні тисяч років, усмішка Мони Лізи то виринала з напівмороку, то знову зникала. Секрет цієї посмішки бентежив людство протягом дев’яти століть, а тепер вона здавалася ще загадковішою і моторошнішою. Жінка ніби знала всі таємниці, проте не могла нічого вдіяти перед лицем Смерті, що невмолимо наближалася.

Рік 68-й Епохи сховищ. Двовимірна Сонячна система

Чен Сінь і АА з першою партією артефактів рушили на поверхню. Окрім понад десятка картин, вирізаних із рам, вони також прихопили дві ритуальні бронзові посудини часів династії Західна Чжоу та кілька античних фоліантів. На Землі їм забракло б сил перенести такий вантаж, але в умовах мікрогравітації Плутона вони легко з цим упоралися. Опинившись у шлюзовій камері, жінки чітко виконали настанови Ло Цзі: спочатку щільно зачинити внутрішні двері й тільки потім відкривати зовнішню браму, інакше їх разом із реліквіями викине назовні тиском повітря. Коли вони відчинили браму, невеличкий об’єм повітря, що потрапив у шлюзову камеру, під дією могильного холоду Плутона одразу перетворився на зливу кристалів льоду. Спочатку вони гадали, що кристали заблищали у світлі прожекторів «Зоряного кільця», проте після того як блискучий вихор опустився на землю, Чен Сінь і АА побачили, що корабель автоматично вимкнув освітлення. Поверхню Плутона осявало якесь джерело світла з космосу, й «Зоряна кільце» та моноліт відкидали довгі тіні, добре помітні на білій засипці майданчика. Вони підвели погляди і з жахом відступили на кілька кроків.

З космосу на них гляділа пара великих очей.

На небі висіли два світні овали, які дуже нагадували очні яблука: білки молочно-білого забарвлення з темними зіницями посередині.

— Це Нептун і Ура… тобто Сатурн! — крикнула АА, вказуючи пальцем на небо.

Обидві планети-гіганти перетворилися на двовимірні зображення. Хоча орбіта Урана менша, ніж Нептуна, зараз він перебував із протилежного від Сонця боку, тож саме ці дві планети першими потрапили в ділян­ку двовимірного простору. Зображення мали бути ідеально круглими, але з поверхні Плутона двовимірна ділянка простору проглядалася під кутом, тож вони набули вигляду еліпсів. Обидві планети мали чітку кільцеву концентричну структуру. Двовимірний Нептун складався з трьох основних кілець: найтовщий зовнішній шар — синя блакить, яскрава й насичена, немов вії й тіні для повік навколо ока, вона складалася з водню та гелію атмосфери планети; середнє біле кільце — мантія Нептуна завтовшки 20 тисяч кілометрів, яку астрономи вважали водно-аміачним океаном; у центрі темніло ядро планети, яке складалося зі скельних порід і льоду й мало масу, що дорівнювала масі Землі. Двовимірний Сатурн був схожий за будовою, за винятком зовнішнього шару синього кольору.

Кожне велике кільце складалося з безлічі менших, що також мали складну внутрішню структуру. При детальнішому вивченні зображення більше нагадували не гігант­ські очі, а річні кільця на стовбурах щойно спиляних дерев. Біля кожного зображення двовимірної планети містився понад десяток маленьких кругів — трансформовані супутники. Навколо Сатурна слабко виднілося ще одне велике коло — його кільця. Сонце все ще було видно на небосхилі — маленький диск, який випромінював слабке жовтувате світло. Оскільки дві планети перебували з іншого від Сонця боку, то їхні двовимірні зображення вражали уяву гігантськими розмірами.

Але тепер ці планети у двох вимірах не мали товщини.

У світлі двовимірних планет Чен Сінь і АА рушили через білий посадковий майданчик до «Зоряного кільця». Обтічний корпус корабля здавався великим кривим дзеркалом із кімнати сміху, в якому зображення двовимірних планет витягувалися й спотворювалися. Подібна картина не могла не викликати спогаду про Краплину, даруючи втішне відчуття легкості й упевненості. Під час польоту до Плутона АА поділилася з Чен Сінь думкою про те, що корпус корабля може бути виготовлений за технологіями сильної ядерної взаємодії.

Коли Чен Сінь з АА наблизилися до корабля, двері безшумно розсунулися. Вони внесли культурні реліквії до салону, де зняли шоломи, глибоко вдихнувши повітря свого маленького затишного світу. Їхні серця відчули полегшення від повернення додому; вони навіть не помітили, коли саме цей корабель перетворився на справжній дім.

Чен Сінь запитала у штучного інтелекту бортової системи, чи отримав корабель якісь повідомлення про те, що відбулося на