Читати книгу - "Спогади. Кінець 1917 – грудень 1918"

11

Кінна гвардія — неофіційна назва Лейб-Гвардії Кінного полку, однієї з найпривілейованіших частин гвардійських кірасирів. П. Скоропадський командував цим полком з квітня 1911 р. до жовтня 1914 р.

12

Перший український військовий з'їзд був скликаний Українським військовим організаційним комітетом за підтримкою Центральної Ради 5 (18) — 9 (22) травня 1917 р. У роботі взяли участь понад 900 делегатів від 1,5 млн українців-вояків з усіх фронтів, Балтійського і Чорноморського флотів округів і окремих гарнізонів.

З'їзд підтвердив ухвали Національного конгресу щодо національно-територіальної автономії України, призначення при Тимчасовому уряді міністра для справ України і створення на Україні крайового виконавчого органу, визнай Центральну Раду єдиним компетентним органом у справах всієї України, заявив про підтримку гасла миру без анексій і контрибуцій, на підставі самовизначення націй. Делегати визнали негайно необхідною націоналізацію армії за національно територіальним приіщипом, зокрема, виділення українців — офіцерів і солдатів — в окремі частини (але уникаючи дезорганізації фронту). Було ухвалено добиватися укомплектування українцями деяких кораблів Балтійського флоту і всього Чорноморського флоту.

Окремі ухвали стосувалися розвитку освіти в Україні і українізації військової освіти, земельної снрави, тощо. З'їзд обрав Український генеральний військовий комітет.

13

Скрипчінський Петро — військовослужбовець, поручник російської служби. У червні 1917 р. на II Всеукраїнському військовому з'їзді обранний членом Українського Генерального Військового комітету, був призначений представником УГВК при штабі Південно-Західного фронту.

14

Гутор Олексій Євгенович (1869–1938) — генерал-лейтенант російської служби. 1917 р. командував ІІ-ою армією, 21 травня (3 червня) — 10 (23) липня 1917 р. був головнокомандуючим арміями Південно-Західного фронту. Перейшов на бік радянської влади, викладав у Військовій академії РСЧЛ.

15

Селиванов Володимир Іванович (1869–1919) — генерал-лейтенант російської служби. З 26 червня (9 липня) до 9 (22) вересня 1917 р. — командуючий 7-ою армією Південно-Західного фронту. Разом з учасниками корніловського виступу був ув'язнений у Бердичівській тюрмі, потім зарахований до резерву штабу Київського військового округу. Із грудня 1918 р. — в Червоній Армії. В серпні-вересні 1919 р. — командуючий групою військ і помічник командуючого Південним фронтом. Помер від тифу.

16

Останній наступ російської армії в Першій світовій війні мав на меті захоплення Львова військами Південно-Західного фронту. 18 червня після дводенної артпідготовки розпочалася атака на позиції супротивника. Частини 34-го армійського корпусу витримали три контратаки; 19-та дівізія залишила другу лінію австро-німецьких шанців, а 23-тя відійшла у вихідне положення. Війська 7-ої та 11-ої армій лише за перший день узяли в полон 192 офіцери і 10471 солдатів противника, зазнавши тяжких втрат. 23 червня 11-а армія захопила кілька ліній ворожих укріплень і перейшла до оборони. Глибокого прориву досягти не вдалося. Цього ж дня в наступ перейшла 8-а армія, її корпуси 27 червня зайняли Галич і Калуш, просунулися загалом на 25–30 км. Подальші дії російських військ припинилися, головним чином, внаслідок відмови солдатів продовжувати наступ.

17

Тобто Головнокомандуючому арміями Південно-Західного фронту О. Гутору.

18

Савінков Борис Вікторович (1879–1925) — політичний діяч, один з лідерів партії соціалістів-революціонерів, літератор (псевдонім — В. Рошнин). До 1906 р. — керівник «Бойової організації» есерів, організатор терористичних актів (убивства міністра В. К. Плеве, великого князя Сергія Олександровича). Під час Першої світової війни — доброволець у французькій армії, повернувся в Росію після Лютневої революції.

1917 р. — комісар Тимчасового уряду у 7-й армії, на Південно-Західному фронті, при Ставці Верховного головнокомандуючого, керуючий Військовим міністерством, військовий губернатор Петрограда. Член Ради «Союзу козачих військ». Підтримував генерала Л. Г. Корнілова у його намірах «оздоровити» армію. Виступав посередником між О. Ф. Керенським та Корніловим під час підготовки останнім заколоту. У вересні 1917 р. виключений з партії есерів «за подвійну гру».

Після жовтня — учасник протибільшовицьких заходів Корейського і Краснова, брав участь у створенні «Союзу захисту Батьківщини і свободи» в Москві, білої Добровольчої армії. З 1919 р. — на еміграції, організатор розвідувально-диверсійної антирадянської діяльності, загонів, що брали участі, у спільних бойових діях з арміями Польщі та УНР.

1924 р. заарештований ДПУ після нелегального переходу кордону, засуджений до 10-річного ув'язнення. Наклав на себе руки.

19

Центральна Рада — вищий представницький орган України, утворений 4 березня 1917 р. з ініціативи Товариства українських поступовців, українських політичних партій. З 15 березня її очолював М. Грушевський. Новий склад Центральної Ради було обрано 14 (27) квітня на Українському національному конгресі. Складалася з 300 членів (21 з них входив до Виконавчого Комітету Центральної Ради, або Малої Ради). Заступниками М. Грушевського в Раді були обрані В. Винниченко і С. Єфрємов, у виконкомі — Ф. Крижанівський та Д. Антонович. 28 червня було утворено Генеральний Секретаріат Центральної Ради, як майбутній український уряд… У листопаді 1917 р. Центральна Рада проголосила утворення Української Народної Республіки в складі федеративної Російської республіки, у січці 1918 р. — самостійної Української держаки. Діяла до квітня 1918 р…

20

Правильно: Раттель Микола Йосипович (1875–1938) — генерал-майор російської служби. 1917 р. — генерал-квартирмейстер штабу Південно-Західного фронту, з листопада — начальник військових сполучень Ставки Верховного Головнокомандуючого. Один з перших воєначальників старої армії, перейшов на бік радянської влади; з червня 1918 р. до 1921 р. очолював головні штабні установи Червоної Армії.

21

Духонін Микола Миколайович (1876–1917) — генерал-лейтенант російської служби. Обіймав різні командні і Штабні посади, у т. ч. генерал-квартирмейстера і начальника штабу Південно-Західного фронту. З вересня 1917 р. — начальшик штабу Верховного Головнокомандуючого, 3 (16) Листопада прийняв на себе обов'язки Верховного Головнокомандуючого.

Відмовився виконати розпорядження РНК 9 (22) листопада про негайні переговори з австро-німецьким командуванням про перемир'я і був усунутий з посади. 19 листопада (2 грудня) віддав наказ про звільнення Л.Корнілова, А. Денікіна та інших заколотників з Биховської тюрми. 20 листопада (3 грудня) 1917 р. при зайнятті Ставки загоном М. Криленка вбитий натовпом солдатів на вокзалі в Могильові.

Виявлена в архіві копія згаданого в тексті листа на ім'я генерал-квартирмейстера штабу Південно-Західного фронту М. Й. Раттеля дозволяє стверджувати, що проукраїнська позиція генерала П. П. Скоропадського була, насправді більш відчутною, ніж він подає в описі подій того часу в тексті мемуарів: