Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Під Савур-могилою 📚 - Українською

Читати книгу - "Під Савур-могилою"

250
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Під Савур-могилою" автора Андрій Хімко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 154 155 156 ... 173
Перейти на сторінку:

«Добрим вивідником я замінив покійного Гната Турлюна»,— подумав сірко про Лавра Гука, і йому згадалася Лайза, її сини, яких мусив узяти в Січ, як обіцяв, згадалися й дружина Софія, дочки, сини Артема й Сабрі, яких також вирішив невідкладно обдарувати та запросити в Кіш. Згадавши рідних, Сірко тішився, бо як-не-як у Мерефі вони жили в безпеці й статках і не бачили сивих попелищ та згарищ Правобіччя. Згадка про Правобіччя навернула йому на очі сльози, а в горлі застряв жмут Софіїного докору, якого не міг проковтнути. «Так-так, це ми, чільці, міжусобствами довели рідний край до руїни, і я був не останнім»,— зашморгав він носом, відчувши біль у серці.

Пересиливши врешті біль, Сірко переметнувся думкою до фортечок на Тавані, до необхідності переводу козацького Коша з Чортомлика в інше місце, до Юрася, заграної карти у шулерських руках хондкара і до походу князів Петра Шереметева, Федора Барятинського, Михайла Долгорукова, Григора Козловського, Івана Милославського, думника Венедикта Змієва в Київ та приєднання до Самойловича Микити Урусова, Данила Барятинського та Івана Лихачова. «А так, це літо буде вирішальним для царя й султана в боротьбі не лише за Правобіччя, а й за стольний град Київ, без якого Європа не визнає Московію русинською,— тлумачив собі слова Собеського Сірко, переконуючись, наскільки той виявився передбачливим.— Послухав би я Яна і став коронним чи польним гетьманом при Виґовському або Дорошенкові, руїни не було б, як і Лівобіччя не було б під царським чоботом,— колола Сірка вина.— Нужда й закони змінює, а я не врахував цього заповіту наставника Сулими. Отож руїна Правобіччя — моя вина, бо Ян не пішов би проти мене в тому трилицьому князівстві, а потім було б видно. Непростимий гріх лежить на мені! — обсідали густо й гнітили тяжко Сірка докори.— Не хотів братовбивства, а домігся чого?! Мученицької смерті Степана й Фрола Разів та кумів Дзиковських, правторення сотень тисяч козаків і їхніх родин до Сибіру і повної руїни краю! Хіба можна при таких гріхах жити на землі? Допустив навіть, щоб мене самого відправторили бояри до отих забісь!» — катував себе спогадами, мов канчуками.

В Коші Сірко дізнався, що князь Яків Барятинський одислокував постоями стрільців усю Слобожанщину та що цар Федір анулює в ній Олексієві пільги, а отже, змобілізує все чоловіче населення, потоптавши Богданові Переяславські статті й трактати. Хоч як не баглося Сіркові зустрічатися з головою московських стрільців Василем Перхуновим, що отаборився в полі полком кіннотників-драбантів, але й уникнути зустрічі він не мав змоги. Пришвидшило її те, що царем були послані до Віденського цісаря намісники: суздальський Іван Бутурлін і каргопольський Іван Чаадаєв, а також думний дяк Лука Голосов, що могло підключити Австрію до війни проти султана і допомогти цареві в перемозі цього літа. Отож Сірко, змусивши Перхунова чекати, зібрав Малу раду для ознайомлення зі станом Січі і її поведінкою на подальше.

— Як би там не готувалося все навкруг нас до вальної війни, побратими й сини мої,— робив кошовий заокруглення зібранню в канцелярії, чекаючи припрошеного на аудієнцію стольника,— а про нас дбати ніхто не буде. Отож вирішено, береженого Бог береже, то передислокуємося на острів Лебедиху на тимчас, полишаючи любий нам Чортомлик, із такою ж залогою, як і по всьому Великолужжі. В якому стані наші наплавні снасті, пане Саво? — спитав він у Брекала.— Що з поромами й плотами?

— Коли б не крига, то й негайно можна вийти ними вплав, пане кошовий.

— Як з повозами, шнурами, бекетами, зброєю, провіантом та іним, пане обозний Овсію? — звернувся він до Шашоли.

— Ніби славу Богу, пане кошовий, зготували все.

— Ніби а чи слава Богу?! — погрізнів голос Сірка.

— Перевірив усе сам, то — слава Богу!

— У решти свої міркування, скарги, нужди або сумніви є? — оглянув тяжким поглядом присутніх отаман.— Слухаю!.. Немає?! То до дії, брати мої! При мені лишається пан Шашола і пан Стягайло для зустрічі стольника. Решта вільні — і до діла!

Приведений Незаром Оскарком стольник Перхунов і від довгого чекання, і від того, що за ним було прислано джуру, а не когось із значкових, був ошалілий, а ще коли виявилося, що кошовий його прийматиме не сам, а з присутніми, які можуть почути образи Сірком його персони.

— Цар Федір, Посольський приказ і я вітаємо славних оборонців віри Христової у Запорогах,— ледь вклонився гість, стягнувши з голови вовчуг-шапку і розмашисто перехрестившись до закуреного димом образу Покрови на іконі поряд із парсуною козака Мамая.

— Дякуємо і також вітаємо царя Федора, Посольський приказ і тебе та просимо присісти,— показав Сірко рукою на лавицю, не зводячись.— Цікаві знати, як здоров'я високовельможного царя Федора, його братів Іоанна й Петра, сестри Софії, мачухи-цариці Наталі і всіх знатних родичів, при них сущих? — зберігав кошовий чемність, розтягуючи слова й про себе посміхаючись з гостевого обісення.— Чи спочив ти належно по довгій тяжкій дорозі, пане Базилю? — колов панібратським зверненням він прибульця.— Які наміри привіз оружно в наші Палестини та чим порадуєш нас а чи опечалиш, хочемо знати? — накидав Сірко питань Перхунову, одноразово викрешуючи вогню для зіньківки.

— Дякую! Який спочин може бути у цій сирості? А прибув я вам у збройний захисток від аґарян по повелінню милістю Божою царя Федора.

— Велика дяка цареві, але ми ніби не просили ні захистку, ні помочі? — повів кошовий запитливим поглядом на Шашолу й Стягайла.— Якась є небезпека, чи що там? — глузував він зі стольника.— Адже, чувати, думний пан Василь Тяпкін з Високим Порогом трактує про мир?

— Латиняни, пане отамане, казали: коли хочеш миру, готуйся до війни,— розважливо й повчально намагався говорити сол, невдоволений тим, що капосні козаки-вори вже пронюхали про царські потрактовки.

— Буде, видно,

1 ... 154 155 156 ... 173
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Під Савур-могилою», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Під Савур-могилою"