Читати книгу - "Сини Великої Ведмедиці"

Тетон — «селище в прерії» — одне з семи племен дакотів.

Оглала — можливо, це призвісько, що означає «люди, які розтринькують своє майно». Рід племені тетон.

В той час, про який іде мова в творі, почався дальший розпад племен на дрібні й найдрібніші групи. В цих рамках і розповідається про Ведмеже братство, що, як тоді часто траплялось, носило просто ім'я вождя, який його очолював.

Понка — маленьке плем'я з союзу сіу.

Делавари — самі себе називали ленапами, білі ж іменували їх по назві річки делаварами.

Сітсікау — «чорноногі».

Ассінібойни — «кам'яновари», спочатку належали до сіу.

Навахи — плем'я з Півдня Сполучених Штатів, яке тепер живе в Новій Мексіці й Арізоні на дуже неродючих землях, займаючись переважно вівчарством. Вислів їхнього вождя, що є епіграфом до книги, взято з журналу «Америка в образах і словах» за 1951 рік.

ПЕРСОНАЖІ

а) Члени Ведмежого братства:

Маттотаупа — «Чотири Ведмеді», вождь.

Токай-іхто — «Камінь з рогами», його син.

Унтшіда — «Бабуня», мати Маттотаупи.

Уїнона — «Дочка-первістка»; дочка Маттотаупи.

Гавандшіта — «Черепашка», чародій, чаклун.

Назва «лікар» виникла внаслідок нерозуміння значення слова білими. Дакоти не називали своїх чаклунів лікарями, навпаки, лікарів білих вони називали чаклунами.

Четансапа — «Чорний Сокіл», молодий вождь, ватажок союзу Червоних Оленів (за індійським порядком слів, спершу ставиться іменник, а тоді прикметник. Отже, Четансапа в дослівному перекладі означає «Сокіл Чорний»).

Монгшонгша — «Гнучка Верба», його дружина.

Гапеда — «Гребінник», Ведмежий хлопець — одинадцятирічний син Четансапи. Перший ватажок союзу Молодих Собак.

Часке — «Широконогий», Ведмежий хлопець — небіж воїна Шонки, якого усиновив Четансапа. Другий ватажок Молодих Собак.

Чапа — «Хитрий Бобер», або просто Бобер — син негра, що втік з рабства, і жінки з Ведмежого братства.

Ряба Корова — Боброва бабка.

Медова Квітка — Боброва небога.

Грозова Хмара — Боброва небога.

Ящірка — подруга Грозової Хмари.

Чотанка — «Флейта», літній шанований воїн.

Старий Крук — воїн.

Молоді Круки — його сини.

Шонка — «Собака», воїн.

Татокано — «Антилопа», розвідник і бігун, згодом — Генерал.

Ігасапа — «Чорна Скеля», молодий воїн і розвідник.

Огітіка — «Жахливий», вовкодав.

б) Інші дакоти:

Татанка-йотанка — «Відпочиваючий Бізон», найвпливовіший чаклун з племені тетон-дакота.

Кривавий Томагавк — начальник табірної поліції в резервації.

в) Індійці з інших племен:

Тобіас — відомий ще як Шеф де Лю (Вовчий Вождь) або Шунктокеча (Вовк), делавар, розвідник американської армії.

Гірський Грім — ватажок загону сітсікау, що зробив наскок на володіння дакотів.

Сітопанакі — «Ноги якої співають, коли вона йде», сестра Гірського Грома.

Шудегатша — «Дим», понка.

г) Білі:

Адамс — син фермера, раурайтер.

Томас і Тео — пастухи (ковбої), згодом — раурайтери.

Фред, або Фредді Кларк, прозваний Червоним Лисом, — шукач золота, мисливець, розвідник, контрабандист, довірений полковника Джекмана.

Пако Бакеріко, відомий під прізвиськом Моніто («Мавпочка»«), король контрабандистів.

Беззубий Бен — торговець хутром і трактирник.

Великий Джонні — трактирник.

Майор Самуїл Сміт — комендант передового форту.

Кет — його дочка.

Антоні Роуч — лейтенант, згодом капітан.

Полковник Джекман.

Лізелотта Вельскопф-Генріх народилася 15 вересня 1901 року в Мюнхені, в родині адвоката. Діставши у рідному місті вищу економічну й історико-філософську освіту, вона цілком присвячує себе літературній діяльності, яку розпочала ще у студентські роки. Та на перешкоді її широким творчим задумам став фашистський державний переворот 1933 року. Бути підспівувачем у гітлерівців письменниця не хотіла і стала на шлях активної політичної боротьби у лавах бійців руху Опору. Антифашистська діяльність її спочатку проходила в провінції, а з 1943 до 1945 року — у самому Берліні. Після розгрому фашизму Лізелотта Вельскопф-Генріх активно включилась в адміністративно-господарську та громадську роботу в Німецькій Демократичній Республіці.

З 1949 року вона — науковий співробітник університету імені Гумбольдта, а з 1960 року — професор стародавньої історії того ж університету.

Лізелотта Вельскопф внесла вагомий вклад у становлення нової літератури в Німецькій Демократичній Республіці. Першим визначним твором її був роман «Сини Великої Ведмедиці» (1951), широко відомий тепер не тільки на батьківщині письменниці, а й за межами Німеччини. Інтерес читачів до цієї книги пояснюється гарячою симпатією Вельскопф до справедливої боротьби індійців у Сполучених Штатах Америки проти колонізаторів. Увагу письменниці приваблювала також доля робітничого класу Німеччини у часи Веймарської буржуазно-демократичної республіки і в жорстокі часи фашизму. Цій темі Лізелотта Вельскопф присвятила трилогію «Двоє друзів» («Двоє друзів», «Шляхи розійшлися», «Побачення знову»). Це зворушлива історія життя двох інтелігентів протягом 1928–1945 років. Трилогія, написана в 1956 році, викликала чималий інтерес у німецьких читачів і була предметом досить великої дискусії в критиці Німецької Демократичної Республіки.

Нашу увагу в даному разі привертає роман «Сини Великої Ведмедиці». Тема життя, побуту, довготривалої і запеклої боротьби американських індійців проти колонізаторів цікавила літературних діячів різних країн ще тоді, як європейці познайомилися з Америкою. Це питання вивчали філологи, етнографи, фольклористи. Отже, тепер наука досить переконливо довела, звідки походять американські індійці.

Загальновживане слово «індійці» на означення первісного населення Америки помилкове. Помилка ця дуже давня, ще з кінця XV століття, з часу відкриття Америки Колумбом. Колумб, шукаючи