Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Сини Великої Ведмедиці 📚 - Українською

Читати книгу - "Сини Великої Ведмедиці"

594
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сини Великої Ведмедиці" автора Лізелотта Вельскопф-Генріх. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 155 156 157 ... 159
Перейти на сторінку:
нового шляху в Індію, поплив з Європи на захід. Він був упевнений, що приїде в Індію зі сходу, і не знав, що на його шляху лежить великий континент, доти невідомий. Тому й група Антільських островів, на яку натрапив Колумб, і досі зветься Вест-Індією, тобто Західною Індією. Відтоді первісні жителі Америки й стали зватися американськими індійцями, хоча вони нічого спільного не мають з індійцями, що населяють Індію — велику країну Азії. Згідно з останніми досить імовірними науковими гіпотезами, Америка з давніх-давен заселена вихідцями з Азії, які переселилися туди ще тоді, коли Америка з'єднувалася з Азією.

Нині переважна більшість американських індійців живе в країнах Латинської Америки. Компактні групи їх живуть у Мексіці, Чілі; а в Гватемалі, Перу, Болівії й Еквадорі вони становлять основну частину населення. Історія свідчить, що саме територію Латинської Америки населяли племена індійців, які ще задовго до приходу європейських завойовників мали оригінальну і на той час високу культуру. Це племена ацтеків у сучасній Мексіці, інків у сучасному Перу, майя — на півострові Юкатан, у південно-східній Мексіці, Гватемалі й Гондурасі. Ацтеки та інки з часом були підкорені іспанськими конквістадорами. Фрідріх Енгельс у своїй праці «Походження сім'ї, приватної власності й держави» писав про згубність появи європейських колонізаторів для культури індійців; у ацтеків, як він зазначав, «іспанське завоювання обірвало всякий дальший самостійний розвиток»[20].

Високу культуру розвинули й племена майя — найстійкіші з усіх тогочасних племен в обороні своєї незалежності. Завойовники не могли їх підкорити протягом півтораста років (1527–1697).

За переписом 1947 року, індійців племені майя нараховується понад два мільйони чоловік. Якщо в Латинській Америці незначна кількість індійців ще збереглася, то в Сполучених Штатах і в Канаді європейська колонізація за чотири століття фактично майже повністю знищила їх. Це було або фізичне винищення зброєю, або вимирання від алкоголю і хвороб, занесених колонізаторами, або асиміляція індійців з іншими європейськими народами. Жалюгідні рештки їх (щось біля трьохсот тисяч чоловік) були загнані в так звані резервації, створені урядом Сполучених Штатів Америки на малопридатних для життя землях.

Оскільки індійці чинили сильний опір намаганням колонізаторів повернути їх у рабство й примусити працювати на плантаціях, плантатори ще з XVI століття почали привозити в Америку негрів з різних країн Африки. Відомо, що вперше негрів привезли на острів Сан-Домінго в 1502 році. Винищувати рабів-негрів було явно невигідно для плантаторів. Зате вони повною мірою застосували геноцид до «червоношкірих», як називали американських індійців за червонястий відтінок шкіри. Це й призвело до того, що тепер загальна кількість індійців становить лише половину тієї, яка була наприкінці XV століття.

Мільйони безземельних переселенців з Європи в Америку бачили там, як писав Карл Маркс, «обітовану землю». На цій «обітованій землі» панували колонізатори. Вони, вважаючи себе повними господарями, відтісняли корінне населення все далі й далі на захід, за так званий фронтир (кордон), або просто винищували. Це нагадує програму завоювання «життєвого простору», яку намагалися здійснити німецькі фашисти у середині нашого століття. То була програма колонізаторів, що нею керувалися урядові кола Сполучених Штатів Америки, хоч і лицемірно проголошували волелюбні, демократичні декларації.

Великим лихом індійців була відсутність такої зброї, якою володіли завойовники, та відсутність єдності, хоч кількісно вони у перші часи після відкриття Америки переважали колонізаторів. Філологи нараховують понад сто двадцять груп індійських діалектів, а це означає, що не менше було й окремих племен. Ці племена часто ворогували поміж собою за володіння пасовищами та просторами для полювання, нерідко виступали на боці війська тієї чи іншої європейської країни-поневолювачки проти своїх же земляків. Отим розбратом, тією неорганізованістю і скористалися колонізатори на шкоду для всіх індійців. Це дуже стара тактика, відома ще з часів стародавнього Риму: «Divide et impera»[21]. Саме її застосовують сучасні імперіалісти у країнах, що або вже визволилися від колоніального ярма, або ще борються за свободу і повну незалежність.

Інтерес до життя й побуту американських індійців виник у літературі ще у європейських поселенців в Америці в XVII столітті. Так, наприклад, капітан Джон Сміт опублікував у 1624 році книгу «Загальна історія Вірджінії й Нової Англії», де описує історію взаємовідносин білих з індійцями, посилаючись на особистий досвід і спостереження.

В історичній послідовності слід згадати англійського письменника-просвітителя XVIII століття Данієля Дефо (1661–1731), що уперше в англійській і взагалі європейській літературі змалював образ американського індійця П'ятниці у пригодницькому романі «Робінзон Крузо» (1719) як об'єкт цивілізаторського впливу з боку європейця-колонізатора Робінзона Крузо.

Трохи пізніше французький романтик Франсуа-Рене Шатобріан (1768–1848), побувавши в Америці, виступив з романтичними поемами у прозі — «Атала» (1801) і «Рене» (1802); пізніше він включив їх у повість «Натчези» (1826). Але Шатобріан віддав аж надто велику данину екзотиці та романтичному коханню героїв, отож у «Натчезах» читач мало побачив справжнього життя індійців з племені натчезів.

Американські романтики першої половини XIX століття також шукали натхнення в цілинних лісах і преріях Америки, у вдачі та звичаях індійців, що ще довго залишалися «людьми в природі», як назвав їх Жан-Жак Руссо. Цим письменникам пощастило не тільки полонити читача романтизацією цієї американської цілини, а й досить критично показати зворотний бік насаджуваної серед індійців «цивілізації». Так, наприклад, Вашінгтон Ірвінг (1783–1859) у гумористичній «Історії Нью-Йорка» (1809) гостроіронічно оцінює згубну роль колонізаторів у житті й долі індійців. У книзі «Асторія» (1836) Ірвінг, торкаючись факту швидкого вимирання індійців, також суворо ганьбить хижацькі методи загарбання землі колонізаторами й їхнє жорстоке поводження з індійцями.

Найширше життя індійців змалював Джемс-Фенімор Купер (1789–1851). Цій темі він присвятив відому серію романів про «Шкіряну панчоху», в яку входять: «Піонери» (1823), «Останній з могікан» (1826), «Прерія» (1827), «Слідопит» (1840) і «Звіробій» (1841). Сюжетна лінія цієї пенталогії розвивається, правда, в іншій послідовності, ніж хронологія їх виходу в світ, і охоплює п'ять періодів у житті центрального її героя Натанієля Бумпо протягом другої половини XVIII і початку XIX століття. Взявши собі за прототип реального мисливця Данієля Буна, друга індійців і хороброго вояка, Купер через його світосприймання піддає критиці буржуазну цивілізацію і заходи буржуазного суспільства, спрямовані на промислове, прозаїчне освоєння цілинної природи і підкорення волелюбних індійців.

1 ... 155 156 157 ... 159
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сини Великої Ведмедиці», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сини Великої Ведмедиці"