Книги Українською Мовою » 💙 Сучасний любовний роман » Покоївка з привілеями, Софі Бріджертон 📚 - Українською

Читати книгу - "Покоївка з привілеями, Софі Бріджертон"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Покоївка з привілеями" автора Софі Бріджертон. Жанр книги: 💙 Сучасний любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 154 155 156 ... 158
Перейти на сторінку:

— От чому ти лютуєш? — здивувався Соретті. — Тобі все це було відомо. Запасний план, одруження заради ресторанів і те все… Я нічого не приховував від тебе, Бессі. Гаразд, — кивнув він, — замовчував дещо…

— Від трактування змінюється зміст, — заперечила я. — То чого ти прагнув? Виконати батькову настанову чи просто одного дня вирішив, що тобі час погратись в дорослого й знайти собі постійну подружку, вбивши двох зайців одночасно? Трьох, тобі ж закортіло ще врятувати якусь гарячу бідосю в мереживних трусах від злиднів. Браво! Тобі вдалося! Майже! — я виплюнула це словосполучення як найтоксичнішу образу зі свого арсеналу. — А хто тобі сказав, що мене взагалі потрібно було рятувати?!

— А хіба ні? Вибач, тобі насправді подобалось працювати в білизні й постійно відбиватись від чуваків, котрі намагались зґвалтувати тебе? — єхидно пирхнув він.

Ні, але… Я ж вважала себе особливою, такою, що дійсно зацікавила Тоні, привернула його увагу, змусила відчувати дещо справжнє. А я лише відповідала якимсь його вимогам, ось і все.

Я дістала з кишені ланцюжка й кинула в Тоні. Він його впіймав. Розгублено глипнув на Діву Марію, потім на мене, а я у відповідь простромила боса сповненим ненависті поглядом. Він розвів руками, вважаючи, що я вимагаю пояснень. Добре, можливо так і було.

— Що ти хочеш почути від мене, дорогенька? Так, я обирав, бо це чоловічий світ, а я самовпевнений розбещений покидьок, котрий скористався всіма своїми привілеями, бо я звик робити це, щоб отримати те, що я хочу. Та хіба між нами відбулося б хоч щось, якби ти мене не захотіла? Я не примушував тебе ні до чого.

— Та невже?!

Я можу навести купу прикладів! Просто зараз.

— Спочатку… — виправився він.

— І які в тебе були вимоги?

Тоні розпачливо глянув на мене й поморщився, ніби в нього раптом схопило серце. Та цей той випадок, коли я навряд викликала б лікарів, навпаки, стояла б над ним і спостерігала, як він страждає.

— Хіба це важливо? Зараз? Коли є ти і я, Бессі, — стиха промовив він, мабуть, збагнувши, що звичайними балачками, фліртом й натяками заспокоїти мене не вдасться.

— Вимоги, Ентоні!

Він гучно втягнув ротом повітря.

— Її не мали цікавити ані мої гроші, ані популярність, — й кахикнув, немов в нього дерло у горлі і щось заважало йому говорити. — А ще щоб вона не була схибленою на мені.

Я слухала його, споглядаючи на свої нігті. Аби куди, тільки не дивитись в очі Соретті. Тільки б не піддаватись магії тих вугільних пусток.

— І що зі мною було не так? Бо ти паралельно розважався з іншими. Чим я тобі не підійшла? — уїдливо поцікавилась я.

Тоні озирнувся на двері — там, за ними, на нього чекало майбутнє, чекали гості й вечеря, й визнання, — а він застряг тут зі мною. І, схоже, йому уривався терпець. Вже недовго лишилося, єнотику.

— Бессі…
— Мені зазирнути в ці ящики і дістати вино?

Соретті аж пересмикнуло від згадки про той жахливий для його психіки та винної колекції судний день.

— Я не знав, як до тебе підступитися, гаразд? — кинув бос, змахнувши рукою. — Я не хотів усе спаскудити. Чомусь про це Сильвія тобі не розповіла… — нехай поволі, по слову, що я витягала з нього, але Тоні все ж таки розповідав. Або він брехав. Відтепер я не мала певності в цьому. Ні в чому, якщо точніше.

— А зрештою все склалося як завжди — ти споїв мене і спокусив. Вибач, що розчарувала, — зітхнула я, знизавши плечима. Не дарма він не одразу зупинив той свій вибір на мені.

— Елізабет! — гримнув Соретті. Зірвався з місця, пролетів кілька кроків і зупинився так само навпроти мене, але вже ближче. — Я… Бачиш, що ти робиш зі мною? Ні з ким ще мені не віднімало язика!

— О, мені перепросити і через це? — вигнула я брову.

— Сердься, якщо хочеш. Ти маєш право на це. Але ти не можеш заперечувати, що ми закохались одне в одного.

— Закохались? Чи лише слідуємо черговому пункту твого схибленого плану?

Тоні підступив ще. Підійшов впритул. Я відвернула голову, та він узяв мене за підборіддя і змусив поглянути йому у вічі. Сподіваюся, погляд, котрий він отримав від мене, був для нього нестерпний.

— Я вб’ю заради тебе, Лізбет, й помру за тебе, — повільно проказав Тоні. — Я бовдур, котрий мав купу дівок, але не нормальні стосунки, щоб знати, як потрібно поводитись. І я шукав тебе. І знайшов.

— Виклич мені машину… — побляклим голосом, що втратив усю свою лють, попросила я. В мене не той стан, щоб знов випробовувати долю, сідаючи в випадкове таксі.

— Не кидай мене в такий вечір, Бессі. Будь ласка, — а Соретті перейшов на благальний шепіт.

— Виклич. Мені. Машину. Я хочу додому.

Він притулився чолом до мого чола. Кілька секунд ми ось так дихали одне одним. Чи прощалися. Я вже не розуміла, що відбувається. Та відчувала, мені потрібно піти, побути якнайдалі від нього, прийти до тями.

— І не смій цілувати мене, — додала я про всяк випадок.

Бо тоді б все заплуталося ще сильніше.

Тоні не знав, як втримати мене, тому зробив єдине, що міг — відпустив. Хоч і попросив замість прощання дочекатись його в пентхаусі, щоб ми ще мали змогу поговорити. Та я й не збиралася втікати аж до Омахи. Бо через нього там мене ніхто не жде.

Нічний Нью-Йорк, що пропливав за вікном, мені анітрохи не співчував, чхати він взагалі хотів на мене, його сяйливий зацікавлений погляд був прикутий до Тоні. Цей вечір належав йому.

А я застрягла у дупі минулого.

Частина мене розуміла — те, що я сьогодні дізналася, вже немає значення. Це був початок. Його ніяк не виправити і не змінити.

А інша тріумфувала, бо я нібито проявила характер, зберегла себе й свою гордість. Й задок.

І це мене не тішило. Я й справді воліла бути присутньою на тій вечері, спостерігати, як Тоні вражає всіх, слухати, як гості хвалять страви Кірстен, пити вини, пишатися й насолоджуватися увагою. Й успіхом.

1 ... 154 155 156 ... 158
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Покоївка з привілеями, Софі Бріджертон», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Покоївка з привілеями, Софі Бріджертон"