Читати книгу - "Трістрам Шенді"

тримати в порядку всі свої розрахунки з людьми – і вживав би для цього дієвіших заходів. Я ніколи не дарую більше півгінеї – не ношу чобіт – не витрачаюся на зубочистки – і не витрачаю навіть шилінга за рік на картонки з модним товаром; а шість місяців, що я в селі, я живу на таку скромну ногу, що спокійнісінько затикаю за пояс Руссо,[408] – я не тримаю ні лакея, ні хлопчика, ні коня, ні корови, ні собаки, ні кішки і взагалі ніякої худобинки, здатної їсти й пити, крім однієї жалюгідної худої весталки (щоб підтримати вогонь у моєму вогнищі), в якої зазвичай такий же поганий апетит, як і в мене, – але якщо ви гадаєте, що описаний спосіб життя перетворює мене на філософа, – то за ваше судження, люди добрі, я копійки щербатої не дам.

Істинна філософія – але про неї немислимо вести мову, поки мій дядько насвистує Ліллібуллеро.

– Увійдімо краще в будинок.

Розділ XVІІІ

Розділ XІX

Розділ XX

– * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * *

* * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * *

* * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * *

* * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * —

– Ви побачите це місце на власні очі, мадам, – сказав дядько Тобі.

Місіс Водмен почервоніла – подивилась у бік дверей – зблідла – знову злегка почервоніла – опанувала себе – почервоніла ще більше; для необізнаного читача я перекладу це так:

Господи! мені неможливо дивитися на це —

Що скаже товариство, якщо я подивлюся на це?

Я знепритомнію, якщо подивлюся на це —

А мені хотілося б подивитися —

Анітрохи не грішно подивитися на це.

– Я неодмінно подивлюся.

Поки все це проносилось у свідомості місіс Водмен, дядько Тобі підвівся з канапи і вийшов із вітальні, щоб віддати Тріму наказ про неї в коридорі. —

* * * * * * – Мені здається, вона на горищі, – сказав дядько Тобі. – Я її бачив там, з дозволу вашої милості, сьогодні вранці, – відповів Трім. – Так зроби милість, Тріме, сходи зараз же за нею, – сказав дядько Тобі, – і принеси сюди.

Капрал не схвалював цього наказу, але підкорявся йому з найбільшою готовністю. Схвалення від нього не залежало – покора була в його волі; він надів свою шапку монтеро і пішов з усією швидкістю, яку дозволяло йому понівечене коліно. Дядько Тобі повернувся до вітальні й знову сів на канапу.

– Ви поставите палець на це місце, – сказав дядько Тобі. – Ні, я не доторкнуся до нього, – сказала до себе місіс Водмен.

Це знову вимагає перекладу: – звідси ясно, як мало знання можна почерпнути з самих слів, – нам доводиться діставатися їх першоджерела.

Щоб розсіяти туман, навислий над цими сторінками, я докладу всіх старань бути якомога зрозумілішим.

Тричі потріть собі лоба – висякайтесь – утріть собі носа – прочхайтеся, друзі мої! – На здоров’я. —

А тепер надайте мені допомогу в міру ваших сил.

Розділ XXІ

Оскільки існує п’ятдесят різних цілей (якщо злічити їх усі – цивільні й релігійні), для яких жінка бере чоловіка, то вона насамперед ретельно їх зважує, а потім подумки розділяє і розбирає, яка з усіх цих цілей її мета; далі, за допомогою розмов, розпитувань, викладок і висновків вона вивідує і дошукується, чи правильний вона зробила вибір, – і якщо він виявляється правильним – вона насамкінець, смикаючи легенько предмет свого вибору так і отак, перевіряє, чи не порветься він од натягання.

Образи, за допомогою яких Слокенбергій відображає це в думці читачів на початку третьої своєї Декади, настільки забавні, що з поваги до прекрасної статі я не дозволю собі відтворити їх – а шкода, вони не позбавлені гумору.

«Насамперед, – говорить Слокенбергій, – вона зупиняє осла і, тримаючи його лівою рукою за повід (щоб не пішов), праву опускає на саме дно корзини, щоб знайти… – Що? – Ви не дізнаєтеся скоріше, – говорить Слокенбергій, – якщо перебиватимете мене. —

«У мене немає нічого, вельмишановна добродійко, крім порожніх пляшок», – говорить осел.

«Я навантажений тельбухами», – говорить другий.

– А ти мало чим кращий, – звертається вона до третього, – адже в твоїх корзинах можна знайти тільки просторі штани та кімнатні туфлі, – й вона обнишпорює четвертого і п’ятого, словом, увесь ряд, одного за одним, аж поки доходить до осла, який несе те, що їй потрібно, – тоді вона перевертає корзину, дивиться на нього – роздивляється – досліджує – витягає – змочує – сушить – пробує зубом його качок і основу. —

– Чого? заради Христа!

– Ніякі сили на землі, – відповів Слокенбергій, – не вирвуть із мене цієї таємниці, – рішення моє безповоротне».

Розділ XXІІ

Ми живемо у світі, з усіх боків оточеному таємницею та загадками, – і тому не замислюємося над цим – інакше нам здалося б дивним, що Природа, яка виготовляє кожну річ у повній відповідності з її призначенням і ніколи або майже ніколи не помиляється, хіба тільки для забави, надаючи всьому, що проходить через її руки таку форму й такі властивості, що, чи призначає вона для плуга, чи для ходи в каравані, чи для воза – чи для будь-якого іншого використання – істота, нею виліплювана, нехай буде то навіть осля, ви напевно отримаєте те, що вам потрібно; – інакше нам здалося б, кажу, дивним, що в той же самий час вона здійснює стільки промахів, виготовляючи таку просту річ, як одруженого чоловіка.

Чи залежить це від вибору глини – чи остання зазвичай псується під час обпалення: чоловік (як вам відомо) може вийти, з одного боку, пересушений при надлишку жару – а з іншого боку, такий, що обм’якнув, якщо вогню мало, – або ж ця велика Рукомесниця приділяє недостатньо уваги маленьким платонічним потребам тієї частини нашого виду, для використання