Читати книгу - "Інфеністи 5: Без каяття, Арія Вест"

― Хуа Ян… ― раптом зронила дещо стривоженим голосом інфеністка. ― Не рухайся…

― Що?! Що таке?! ― тут же запищав Хуа Ян, все ще лежачи на животі.

В ту ж мить із бархану успішно спустився Багряний провісник. Помітивши горе-друзів, він одразу поспішив підійти до них. Та вмить змушений був зронити таким же голосом, як Бек:

― А-Ян…

Це лиш ввело духа Вогню у ще більшу паніку. Він піднявся на руках на пару сантиметрів і закричав:

― Та що таке?! Ви можете сказати, що відбувається???

Мін Чжень підійшов ближче і нахилився над його спиною. Бек зробила те саме.

Виявилося, що при падінні Хуа Ян влетів на територію кактуса. Так-так, саме того великого, схожого на їжака, кактуса. І тепер… тепер куча маленьких його частинок з крупними голками влізла йому в спину.

― Не ворушися, я спробую їх дістати, ― рішучим голосом проказав Багряний провісник, насупившись.

Побачивши цей погляд, Бек дещо насторожилася. До цього вона була готова сміятися з Хуа Яна, що йому так не пощастило напоротися на колючки, але тепер, коли побачила, що Мін Чжень виглядає надто зосередженим, замислилася.

― Мін Чжень, це… ― зронила вона.

― Ей! Ви мені скажете, чи ні?! Що у мене на спині?! Чому мені так боляче?!

― Це кактуси, ясно?! ― не втрималася Ребекка. ― Ти влетів своєю спиною просто в кактусиний рай!

Та тут же замовкла. «Нелогічно. Ці кактусята виглядають такими маленькими, як же могли їхні голочки проткнути його шкіру? При різкому падінні вони всі просто обламалися б під вагою Хуа Яна…» ― прозвучало у її голові.

А тоді пролунав голос Багряного провісника:

― Боюсь, це не просто кактус. Це стрибаючий кактус.

Звучало, звісно, до біса безглуздо, але Бек уже второпала, що до цього не можна ставитися легковажно.

― То витягни їх, Чжень-ґе! Прошу, скоріше! Воно ж пече!

Мін Чжень обхопив пальцями одну частинку кактуса за одну з голок і спробував легенько потягнути вгору. Та в ту ж мить кактус мовби ожив і почав чинити супротив! Ба більше, він просто взяв і заліз Хуа Янові в спину ще глибше, а голки його просто на очах почали збільшуватись у розмірах та товщині. Із рани миттю пішла кров.

― А-а-а-а! ― закричав роздратований Хуа Ян. ― Та що ви там витворяєте?! Ви що, спеціально вирішили із мене познущатися?! Я ж сказав витягнути його, а не запхати іще сильніше!

Бек різко відскочила вбік. Те, що вона побачила на власні очі, не могло не викликати страху. Як же це так, що кактус ожив і отак-от за долю секунди збільшився в розмірах???

Та щойно вона зібралась зробити іще крок назад, Мін Чжень зреагував миттєво. Із до біса напруженим обличчям, він підвівся і випустив вперед батіг Одного шансу. Той, обхопивши Бек за передпліччя, тут же притягнув її до них з Хуа Яном.

Бек різко озирнулася. Виявляється, якби не Мін Чжень, вона могла вступити просто в цілу купу тих противних кактусят, що знаходились за крок позаду від неї!

― Що за фігня?! ― запанікувала дівчина. ― Їх раніше там не було!

Мін Чжень і сам знав, що не було. Він оцінив ситуацію ще до того, як наблизився. Ці кактуси… схоже, вони і справді здатні на антинаукові речі!

Демон різко зиркнув на спину Хуа Яна. На ній сиділо три кактусятка, та тільки один із них, той, котрого він намагався зняти, збільшився у розмірах і заліз під шкіру глибше. Побачивши це, Мін Чжень насупився.

Та в ту ж мить Бек різко закричала:

― Мін Чжень, кактуси!..

Її голос звучав так відчайдушно, наче вона знаходилась у фільмі жахів. Та що там казати… все це було тільки на те й схоже. Купка кактусів, на котрі вона успішно не наступила, в одну мить ожили і, наче враз отримавши здатність літати, відірвались від землі.

Вони налетіли з неймовірною швидкістю, проте Багряний провісник встиг обхопити Бек своєю лівою рукою, а тоді затулити своїм тілом. Три крупних кактусятка із товстими голками увіткнулись йому в руку, моментально протикаючи тканину і в’їдаючись в шкіру.

Демон лиш на мить видав глухе зітхання, адже кактуси влізли з диким болем, а тоді, різко оглянувшись довкола, второпав, що вони потрапили у справжню засаду. Увесь цей час всі ці кактуси здавались нерухомими, та насправді, поки вони возилися із Хуа Яном, вони підповзали все ближче і ближче, аби в неочікуваний момент атакувати! І саме той факт, що рухались вони зовсім не надприродно, а, наче під звичайним поривом вітру, і наводив найбільший жах!

― Швидше, а-Ян, вставай, забираймося звідси! ― заволав Лю Мін Чжень.

Обхопивши Бек правою рукою і притуливши її до себе, він поквапив духа Вогню і усі троє кинулися навтьоки.

Та одразу ж після кількох метрів бігу змушені були різко загальмувати. Кляті кактуси здавалися такими непомітними у цій засушеній траві!

― Туди, швидше! ― закричав Мін Чжень.

Бек було до біса страшно. Краще б вона вже зіткнулась віч-на-віч із яким-небудь противним монстром, аніж із цими незрозумілими штуками! Хіба ж так може бути??? Ці кактуси не здаються надприродніми, але підкрадаються так непомітно, аби в’їстись в шкіру своїми гострющими голками…