Читати книгу - "Твори в 4-х томах. Том 2"

— Нехай б'ються надворі,— сказав дужий паруб'яга. — Ці паразити б'ються по кілька разів на вечір.

— Вони, п’янюги, зовсім дійшли до ручки, — сказав один із ветеранів. — Рудий колись умів битися, але тепер у нього пранці.

— У них обох пранці.

— Рудий заразився від одного хлопця на рингу, — сказав низенький, опецькуватий ветеран. — У того хлопця були пранці, й уся спина й плечі вкриті висипом. Щоразу, як вони заходили в клінч, він терся плечем об ніс чи об туби Рудого.

— Та що ти брешеш. Нащо Рудому було притуляти обличчя до його плеча?

— А Рудий у ближньому бою завжди нахиляв голову. Отак, униз. А той хлопець підбивав його плечем.

— Ет, брехня все це. Вигадують казна-що. Ніхто ще ні від кого не підчеплював пранців у боксі.

— Це ти так гадаєш. А я тобі ось що скажу: коли Рудий прийшов в армію, на нього любо-дорого було давитися — такий він був чистенький і гарненький. Я знав його, ми з ним в одній частині служили. І боксером він був непоганим, можеш мені повірити. І дружину мав гожу, можеш мені повірити. А отой Бенні Семпсон нагородив його пранцями, і це факт такий самий, як і те, що я стою тут перед вами.

— Тоді — сідай, — сказав інший ветеран. — А де Мурло підчепив їх?

— У Шанхаї,

А ти свої де?

У мене немай.

— А Кухоль де їх підчепив?

— У Бресті, йбго там одна шльондра заразила, як вертався додому.

— Ви ні про що інше вже балакати не можете. Все пранці та пранці. А яка різниця — є вони в людини чи немає?

— Як на нас тут — то ніякої,— сказав один із ветеранів. — Нам що з пранцями, що без них — один біс.

— Мурлові навіть краще, бо він уже не знає, на якім світі живе.

• — Цікаво, звідки походить слово «пранці», — сказав професор Макуолсі.

— Не знаю, — відповів його сусід. — В армії сифіліс тільки так і називають.

— Цікаво, цікаво, — сказав професор Макуолсі.— Такі слова здебільшого мають дуже давнє походження.

— Слухай, чому його називають пранці? — спитав сусід професора Макуолсі в іншого ветерана.

— Не знаю.

Виявилося, що цього не знає ніхто, але всім приємно було вести поважну розмову на філологічну тему.

Річард Гордон стояв тепер коло стойки поряд з професором Макуолсі. Коли Рудий з Мурлом завелиіся між собою, черга поволі почала відтісняти його в той бік, і він не опирався.

— Вітаю, — сказав йому професор Макуолсі.— Вип'єте чарочку?

— Тільки не з вами, — відповів Річард Гордон.

— Що ж, мабуть, ви маєте рацію, — сказав професор Макуолсі.— Чи доводилося вам уже бачити щось подібне?

— Ні,— сказав Річард Гордон.

— Такого ніде не побачиш, — сказав професор Макуолсі.— Це дивовижний народ. Я щовечора приходжу сюди.

— І вам жодного разу не перепадало?

— Ні. З якої причини?

— Ну, в п'яних бійках.

— Мене чомусь ніколи не чіпають.

— Кілька хвилин тому двоє моїх друзів ладні були віддухопелити вас.

— Он як?

— Я шкодую, що завадив їм.

— Навряд чи це щось змінило б, — сказав професор Макуолсі, вимовляючи слова у свій дивний спосіб. — Якщо моя присутність дратує вас, я мозЛу піти.

— Ні,— сказав Річард Гордон. — Мене, знаєте, навіть тішить, що ми опинилися поряд.

— Он як, — сказав професор Макуолсі.

— Ви вже були одружені? — спитав Річард Гордон.

— Так.

— І чим же воно скінчилося?

— Моя дружина померла від іспанки під час епідемії тисяча дев'ятсот вісімнадцятого року.

— А навіщо ви одружуєтеся знову?

— Бо сподіваюся, що цього разу буду щасливіший. Сподіваюся, що тепер з мене буде кращий чоловік.

— І для цього ви обрали мою дружину?

— Так.

— Сволота, — сказав Річард Гордон і вдарив його в обличчя.

Хтось схопив його за руку. Він висмикнув її і відчув оглушливий удар по голові, за вухом. Він бачив перед собою червоне обличчя професора Макуолсі; той усе ще стояв коло стойки і кліпав очима. Професор Макуолсі простяг руку по другий кухоль, замість того, що його перекинув Гордон, і тоді Річард Гордон розмахнувся знову. І знову щось вибухнуло за його вухом, а вогні в барі яскраво спалахнули, закружляли й згасли.

Потім він усвідомив, що стоїть на порозі бару Фредді. В голові у нього гуло, його нудило, а наповнена людьми кімната хиталася й повільно кружляла. Натовп дивився на нього. Перед ним стояв широкоплечий паруб'яга.

— Слухайте, — казав він, — ще не вистачало, щоб ви тут бушували. Мало того, що ці пияки тут цілий день бешкетують.

— Хто мене вдарив? — спитав Річард Гордон.

— Я вас ударив, — сказав дужий паруб'яга. — Той чоловік — наш постійний клієнт. Я вам раджу заспокоїтися. Я вам не раджу затівати тут бійки.

Похитуючись на нетвердих ногах, Річард Гордон побачив, що професор Макуолсі відокремився від натовпу коло стойки й наближається до нього.

— Вибачте, — сказав він. — Я зовсім не хотів, щоб вас били. Я розумію ваш душевний стан.

— Сволота! — сказав Річард Гордон і ступив крок назустріч. Більше він нічого не пам'ятав, бо дужий паруб'яга приготувався, злегка опустивши плечі, й ударив його знову, і він знову впав, цього разу ницьма на цементну долівку.

Дужий паруб'яга обернувся до професора Макуолсі.

— От і все, док, — сказав він лагідним тоном. — Більше він вам не докучатиме. А чого він, власне, поліз на вас?

— Я мушу відвезти його додому, — сказав професор Макуолсі.— 3 ним нічого не буде?

— Авжеж, нічого.

— Допоможіть мені перенести його в таксі,— сказав професор Макуолсі. Вдвох вони винесли Річарда Гордона й за допомогою водія вмостили його на сидіння старенького «форда» моделі «Т».

— Ви певні, що з ним нічого не буде? — спитав професор Макуолсі.

— Коли схочете, щоб він опритомнів, смикніть його добряче за вуха. Хлюпніть в обличчя водою. Тільки ж майте на увазі— він може знову кинутися на вас. Будьте обачні, док.

— Гаразд, — сказав професор Макуолсі.

Голова Річарда Гордона лежала на спинці сидіння безживно відкинута, дихав він з натужним хрипом. Професор Макуолсі підсунув йому руку під голову, щоб вона не билась об край спинки.

— Куди їхати? — спитав водій.

— На той кінець міста, — відповів професор Макуолсі.— Повз парк до рибної крамниці, а там звернути.

— Отже, на Рокі-роуд? — сказав водій.

— Так-так, — відповів професор Макуолсі.

Коло першого кафе, повз яке вони проїздили, професор Макуолсі попросив водія зупинитися, бо хотів купити сигарет. Він обережно опустив голову Річарда Гордона на спинку сидіння й зайшов до кафе. Коли він повернувся, Річарда Гордона в машині