Читати книгу - "Дотик"

— Нам не можна тут далі залишатися. — Такою була його відповідь; і чому саме він завжди нагадував про реальність? А потім він спитав у неї те, що не давало йому спокою відтоді, як він її знайшов: — Елізабет, кохана, тобі не можна вагітніти. Так, ми можемо кохатися, але тільки після того, як я побачуся з Хунь Чі, який знається на жіночих циклах. Досі ми не вживали запобіжних заходів, а тобі ж не можна вагітніти. Це буде як смертний вирок.

Вона розсміялася, і її радісний безтурботний сміх розлетівся відлунням по лісу.

— Мій любий Лі, нема про що турбуватися! Якщо мені поталанить зачати дитину, то в мене не буде токсикозу. Я в цьому впевнена так, як впевнена у тому, що завтра вранці зійде сонце.

Розділ З

Александр керує

Увесь тягар того, що трапилося між Елізабет та ним, прийшовся на Лі, коли він зустрівся з Елізабет біля озера через сім днів після того, як він там її знайшов. У ту мить, коли вона висміяла його страхи за її безпеку в разі вагітності, він пригадав усе, що виштовхав із голови аж на цілий тиждень. Усе, що наповнювало його розум, — то була Елізабет, той неймовірний факт, що вона кохала його так само довго, як і він її. Побоювання, якими він мучився, мали зникнути, як він сподівався, варто лише їм обговорити ситуацію — мусила ж знайтися якась прийнятна відповідь на цю проблему. Але її не цікавили відповіді, вона не бачила сенсу в тому, щоб їх шукати; свою відповідь вона знайшла в ньому, а до всього іншого їй було байдуже.

Він їхав на зустріч з нею, твердо вирішивши, що вони не будуть кохатися, бо пригадав розповідь своєї матері про те, що статевий акт був для Елізабет як смертний вирок. Він знав, що це був не акт: небезпеку становила вагітність. Його матір теж це знала і саме тому жодного разу не завагітніла від Александра. Але вони мали зв’язки з китайською шляхтою і не були темними та необізнаними в цьому питанні, як європейці.

Але не треба піддавати сумніву оте незабутнє піднесення до раю! Його можна за це пробачити, бо він не задумував його заздалегідь і навіть не уявляв, що воно може статися. Але тепер їм треба почекати. А потім вона зісковзнула з коняки просто в його обійми, і він роздивлявся її, нюхав її, відчував її, смакував її. Її потяг приголомшив його, і він уже не міг стриматися. А коли підняв питання вагітності, вона його висміяла!

Час! Куди подівся час? Не встигли вони обговорити й маленької часточки того, що слід було обговорити, як вона вже знову сиділа на своїй сірій у яблуках кобилці і їхала додому. Вони домовилися зустрітися біля озера через чотири дні; вона благала зустрітися раніше, але йому вдалося наполягти на своєму. Вони йшли прямісінько до катастрофи, він це добре знав, і їй теж слід було про це знати. Але попри увесь його досвід з жінками Елізабет була в його житті єдиним коханням, тому він і гадки не мав, якими простодушними бували жінки у своєму коханні, якими безжальними, байдужими до будь-якого фактору, окрім збереження свого кохання. Він гадав, що вони будуть єдині в тому, щоб намагатися завдати Александру якомога менше болю, але їй було абсолютно начхати на те, щоб не завдавати болю Александру. Доллі — то інша справа. Тільки Доллі зупиняла її від безрозсудства. Саме він, Лі, турбувався про Александра, саме він бачив, що вони зраджують чоловіка, якому Лі завдячував своїми статками, кар’єрою та перспективами. Якого так сильно кохала його матір. Елізабет боялася Александра; стосовно ж іншого він просто для неї не існував.

Вона поїхала геть, твердо переконана в тому, що вони зможуть берегти свою таємницю вічно, якщо це буде необхідно, вона плекала цей секрет, наче трофей, захоплений у її безперервній війні з чоловіком. Для Лі, не посвяченого у подробиці цього тривалого шлюбу, усе було повите таємницею. Тільки зараз почав він розуміти, що навіть його матір не повністю осягнула стосунки Александра з дружиною. Мабуть, Александр знав про це не набагато більше за нього, бо центром, довкола якого все оберталося, була Елізабет.

Тому Лі, освітлений променями призахідного сонця, поїхав до Кінрос-тауна зміїною стежкою, відчуваючи іще більше сум’яття та відсутність внутрішнього керма, аніж завжди. Усе, що він знав, — це те, що не має здатності до скритності та дволичності, щоб довгий час підтримувати стосунки з Александровою дружиною. Цілий тиждень він чекав, що вона видасть їх якимось мимовільним зауваженням, непродуманою згадкою про нього, але тепер переконався, що цього ніколи не станеться. Навіть якщо вона завагітніє його дитиною, вона зберігатиме мовчання.

Від цієї думки, що сплила на поверхню його свідомості, коли він проїжджав повз копри і махав рукою їхній обслузі, він зупинився як укопаний. Боже милосердний, ні! Ні, ні, ні! Нізащо не вчинить він так з Александром! Він знав його історію, яку Александр якось розповів йому в маленькій кав’ярні в Константинополі: Александрова матір мала коханця, чиє ім’я вона відмовилася розголошувати, і її чоловік знав, що дитина не від нього. Дозволити колесу історії описати своє повне коло — ні, це було абсолютно неможливо. Хитрувати було підло, повторювати історію — нестерпно. Принизити таку колосальну гординю, звести нанівець труди всього життя, накинути Александру долю його офіційного батька — НІ, і ще раз НІ! Про це навіть думати не можна!

Коли він увійшов до готелю, Рубі вже чекала на нього, але тривога не відбилася на її обличчі; натомість воно усміхалося йому, хоча в очах застигло німе запитання.

— Де ти був? Тобі увесь час телефонували.

— Я був на горі, обдивлявся вентиляційні отвори.

— Це так важливо?

— Мамо. Ти кажеш так, наче ти — директор «Апокаліпсис Ёнтерпрайз»! Це завжди важливо, але Александр планує здійснити потужний вибух там, де виснажилася стара жила в тунелі номер один, — він каже, що через двадцять футів углиб починається нова жила, а ти ж знаєш його безпомилковий нюх на золото!

— Ха! Нюх на золото! — пирхнула Рубі. — Може, він і має дотик Мідаса, але, здається, він забув, що справжній цар Мідас помер від голоду, бо навіть їжа від його дотику перетворювалася на золото. — Але вона думала зовсім не про це. «Мій син має жахливий