Читати книгу - "Твори в двох томах. Том 2"

цих речей не має практичної цінності, лише колір і велич. Та для неї цього досить, щоб утратити голову. Якби вона могла втихомиритись і хоч кілька хвилин посидіти спокійно, це було б утішне видовище. Мабуть, я із задоволенням дивився б на неї. Я певен цього, бо починаю розуміти, що вона надзвичайно мила істота — гнучка, струнка, зграбна, округла, доладна, спритна, граціозна. Одного разу, коли вона, біла, як мармур, осяяна сонцем, стояла на валуні, відкинувши назад голову та прикривши очі рукою, і спостерігала за польотом якогось птаха, я збагнув, що вона красива.

Понеділок, полудень. Коли на землі є хоч щось, що б її не цікавило, то мені про це не відомо. До деяких звірів я байдужий, для неї таких немає. Вони подобаються їй усі підряд, кожного з них вона вважає скарбом і кожного зустрічає з радістю.

Коли до нас причвалав велетенський бронтозавр, вона визнала його за цінне надбання, хоч я вирішив, що це лихо. Ось вам чудовий приклад розходження в наших поглядах на життя. Вона захотіла приручити бронтозавра, а я вважав за краще подарувати йому нашу ділянку і перебратися на інше місце. Їй здавалося, ніби його можна приручити ласкою. На це я зауважив, що пестунчик заввишки в двадцять один фут і завдовжки в вісімдесят чотири не зовсім доречний у домашньому господарстві. Навіть маючи найкращі наміри й не бажаючи причинити шкоду, він може сісти на нашу халупу й розчавити її; досить заглянути йому в очі, щоб зрозуміти, який він неуважний.

Все ж вона конче захотіла мати цю потвору і відмовилася розлучатися з нею. Вона вирішила завести молочарню і хотіла, щоб я допоміг подоїти бронтозавра, та я не погодився — надто ризиковано. Він був не зовсім тієї статі, а крім того ми не мали драбини. Тоді вона забажала їздити на ньому верхи і оглядати краєвид. Тридцять чи сорок футів хвоста лежало на землі, як стовбур поваленого дерева. Вона сподівалася вилізти по ньому на бронтозавра, та прорахувалася. Добравшись до стрімкого місця, скотилася вниз — хвіст був надто слизьким, і, якби я не підхопив її, вона б могла покалічитися.

Може, тепер вона заспокоїться? Ні. Тільки дослід здатний її переконати. Неперевірені теорії не в її дусі, вона їх не визнає. Мушу сказати, мені подобається її наполегливість, вона справляє на мене добрий вплив. Коли б ми більше часу проводили разом, я б міг перейняти цю рису для себе. У неї залишалася ще одна неперевірена теорія. Вона вважала, що коли б нам удалося приборкати цього велетня і потоваришувати з ним, ми могли б ставити його поперек річки й ходити по ньому, як по мосту. Він був уже достатньо приручений — принаймні так їй здавалося, — тому вона вирішила перевірити свою теорію. Але спроба не вдалась. Варто було поставити бронтозавра впоперек річки, як він виходив на берег і йшов за нею слідом, немов ручна гора. Як інші звірі. Вони всі за нею ходять.

П’ятниця. (Вівторок, середа, четвер і сьогодні — всі ці дні я його не бачила. Важка річ — самотність, але краще терпіти самотність, ніж бути небажаним гостем.

Я потребую товариства — по-моєму, я створена для спілкування, — тому й завела дружбу із звірами. Вони просто чарівні, мають лагідну вдачу і вишукані манери. Ніколи не сердяться, школи не натякають, що ти заважаєш, усміхаються і махають хвостами (ті, хто їх має), радо погоджуються на ігри, прогулянки, на все, що не запропонуєш. По-моєму, вони справжні джентльмени. Всі ці дні нам було так весело, що я геть забула про самотність. Яка там самотність! Навколо мене завжди рояться звірі, часом займаючи чотири-п’ять акрів — їх не злічити. А коли стоїш на скелі і оглядаєш це мінливе, строкате пухнасте море, яке виграє всіма барвами й виблискує проти сонця, вкрите смугами, наче хвилями, можна подумати, що це й справді море. Проте я знаю, що це не так. Цілі хмари друзів прилітають на крилах, здіймаючи справжню бурю. А коли сонце падає на цей пернатий безлад, спалахи всіх доступних уяві кольорів засліплюють очі.

Ми ходили в далекі подорожі, і я побачила чимало, майже весь світ. Отже, я перший мандрівник, і єдиний. Коли ми подорожуємо, це справді разюче видовище.

Для зручності я їду на тигрі чи леопарді, тому що в них м’які й округлі спини, на яких приємно сидіти, і тому що вони такі чарівні. Та коли шлях не близький або хочеться оглядати краєвид, я їду на слоні. Хоботом він піднімає мене до себе на спину, а злізти я вмію сама. Коли ми зупиняємося на стоянку, слон сідає, і я з’їжджаю вниз по його спині.

Всі птахи і тварини товаришують між собою, і між ними ніколи не виникає суперечок. Усі вміють говорити і намагаються розмовляти зі мною. Та, мабуть, це іноземна мова, бо я не розумію жодного слова. Зате вони часто розуміють, що кажу я, особливо собака і слон. Мені стає соромно. Бо це означає, що вони розумніші й займають вище положення. Це мене дратує, бо я сама хочу бути головним Дослідом і нікому не збираюся поступатись першістю.

Я вже багато чого навчилась. Тепер я освічена, не те що раніше. Тоді я була темна. І це мені дуже дошкуляло, бо скільки не придивлялася, ніяк не могла помітити, коли водоспад устигає вибігти назад на гору. Тепер це мене вже не хвилює. Я стежила за ним, поки зрозуміла, що вода ніколи не біжить угору, хіба тільки в темряві. І це справді так, бо озеро ніколи не висихає. Якби вночі вода не поверталася назад, воно б неодмінно висохло. Найкраще все перевіряти на дослідах. Тоді будеш знати. А коли покладатися на здогади, припущення та домисли, ніколи не станеш освіченим.

Деякі речі неможливо збагнути. Але ні здогадки, ні припущення не допоможуть цього зрозуміти. Ні, треба набратися терпіння і робити дослід за дослідом, поки не збагнеш, що ти не можеш чогось збагнути. Та це навіть чудово, бо світ таким чином стає набагато цікавішим. Життя було б нудним, якби відкривати було нічого. Намагатися відкрити і не відкривати так само цікаво, як намагатися відкрити і відкривати. Нічого цікавішого за це я не знаю. Секрет водоспаду був скарбом, поки я не розгадала його. Після того приємне хвилювання минуло, і я пізнала почуття втрати.

Дослід показав, що дерево не тоне у воді, так само як і сухе листя, пір’я