Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Твори: оповідання, романи, листи, щоденники 📚 - Українською

Читати книгу - "Твори: оповідання, романи, листи, щоденники"

451
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Твори: оповідання, романи, листи, щоденники" автора Франц Кафка. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 155 156 157 ... 186
Перейти на сторінку:
певен, чи можу стверджувати, що цей стан не новий. Принаймні я гадаю собі так: стан цей новий, щось подібне зі мною вже бувало, але такого — ще ніколи. Я ж немовби з каменя, немовби надгробок сам собі, нема жодної шпарини для сумніву чи віри, для кохання чи відрази, для мужності чи страху перед чимось окремішнім чи загальним, живе тільки квола надія, не виразніша, ніж написи на надгробках. Майже жодне слово, яке я пишу, не пасує до сусіднього, я чую, як приголосні зі скреготом труться одна об одну, а голосні підтягують, наче виставлені напоказ негри. Сумніви колом обступають кожне слово, і я бачу їх ще раніше, ніж саме слово, — та що я кажу! — слова я взагалі не бачу, я його вигадую. Але це була б іще не найбільша біда, коли б я міг вигадувати слова, які відносили б трупний запах куди-небудь убік, щоб ним не віяло просто в обличчя мені й читачеві. Коли я сідаю до письмового столу, то на душі не ліпше, ніж тому чоловікові на Place de l’Орега, що падає серед потоку людей та карет і ламає собі обидві ноги. Всі карети, попри свій гуркіт, німо мчать з усіх боків у всі боки, але кращий лад, ніж той, на який спромігся б поліціянт, дає біль того чоловіка, біль, що закриває йому очі й спустошує майдан та вулиці, не повертаючи екіпажів назад. Таке бурхливе життя завдає чоловікові болю, він-бо стає на заваді руху, але й порожнеча — не менше зло, адже вона дає волю його власному болю.

17 грудня. На наполегливе запитання, невже ніщо не перебуває у спокої, Зенон відповів: «Чому ж, випущена стріла перебуває у спокої».

Коли б французи за вдачею були німцями, як би тоді німці ними захоплювались!

Те, що я стільки відкидав і викреслював — а я робив так майже з усім, що взагалі писав у цьому році, — принаймні це також дуже заважає мені у творчості. Адже це — ціла гора, у п'ять разів більша від того, що я взагалі будь-коли написав, і вже самою своєю масою вона притягує до себе просто з-під пера все, що я пишу.

19 грудня. Почав працювати в конторі. Пополудні — в Макса[18].

Трохи почитав щоденники Ґьоте. Далечінь уже огорнула супокоєм це життя, щоденники кидають на нього відблиски. Зрозумілість усіх подій навіює на них таємничість, так само як ото паркова огорожа, коли ми оглядаємо просторі газони, заспокоює око й воднораз сповнює нас неймовірною шанобою.

Щойно в гості до нас уперше прийшла моя заміжня сестра.

20 грудня. Чим я виправдаю вчорашнє зауваження про Ґьоте (що майже таке саме неслушне, як і пов’язане з ним почуття, оскільки справжнє розвіяв прихід сестри)? Нічим. Чим я виправдаю те, що сьогодні ще нічого не написав? Нічим. Тим більше, що стан мій — не найгірший. У вухах у мене весь час лунає заклик: «О, суде невидимий, настань же!»…

27 грудня. Мені вже несила написати бодай одне речення. Та якби ж то йшлося про слова, якби ж то досить було, дописавши одне слово, спокійно відвернутися, не маючи сумніву, що це слово ти цілком наповнив собою…

28 грудня. Коли я кілька годин поводжуся по-людському, як оце сьогодні з Максом, а потім у Баума[19], то перед сном мене вже розпирає пиха.

1911

12 січня. …Шіллер, намальований 1804 року Шадовим у Берліні, де його вельми пишно вшановували. Схопити обличчя міцніше, ніж за цей ніс, не можна. Кінчик носа трохи загнутий униз — наслідок звички за роботою посмикувати за нього. Привітний чоловік із трохи запалими щоками, якого, певно, виголене обличчя робить схожим на старого діда.

14 січня. Роман Берадта[20] «Подружжя». Багато поганого юдейського. Якісь несподівані, дивні й одноманітні появи автора, наприклад, усі довкола веселі, а один серед них не веселиться. Або: і ось приходить такий собі пан Штерн (про якого ми вже знаємо все з його романними таємницями). Щось таке є й у Гамсуна, але там це не менш природне, ніж сучки на дереві, а тут ним крапають на дію, як ото модними ліками на цукор… Увагу ні з сього ні з того привертають якісь дивні звороти, як-ось: він завдавав собі клопоту її косами, все завдавав і завдавав собі клопоту… Окремі постаті, хоч і не осяяні новим світлом, виписані добре, так добре, що місцями не заважають навіть ґанджі. Другорядні персонажі переважно безнадійні.

19 січня. Позаяк я, схоже, вкрай виснажений — останній рік я бував бадьорий не довше, ніж п’ять хвилин, — мені щодня доведеться або просити, щоб мене забрала сира земля, або ж, хоч я й не побачив би в цьому ані найменшої надії, починати все від самого початку малою дитиною. Зовні мені буде при цьому легше, ніж у дитинстві. Бо в ті часи я ледве-ледве, з невиразним усвідомленням прагнув до зображення, що кожним словом було б пов’язане з моїм життям, яке я міг би притиснути до грудей і яке підхопило б мене з місця. А з якими муками (щоправда, з нинішніми їх годі й порівнювати) я починав! Яким холодом цілими днями віяло на мене з написаного! Небезпека була така велика й давала мені так рідко перепочинок, що того холоду я зовсім не відчував, хоч моє лихо через це загалом ставало, звісно, не багато меншим.

Якось я замислив був роман, де ворогували між собою двоє братів; один із них виїхав до Америки, а другий залишився у в’язниці в Європі. Я почав з того, що тільки час від часу записував по кілька рядків, бо це мене відразу стомлювало. Одного разу в неділю пополудні, коли ми були в гостях у діда з бабою і наїлися там, як завжди, дуже м'якого хліба з маслом, я теж почав писати щось про ту в’язницю. Можливо, звичайно, я взявся за це переважно через шанолюбство й, пересовуючи на скатертині аркуш паперу, постукуючи олівцем і роззираючись навсібіч в освітленому колі під лампою, хотів викликати в кого-небудь бажання попросити в мене те, що я написав, прочитати й висловити захват від мене. У кількох рядках я змалював насамперед в’язничний коридор, особливо його тишу й холод; сказав також співчутливе слово про брата, який там лишився, бо то був гарний брат. Можливо, на мить мені здалося, що мій опис нічого не вартий,

1 ... 155 156 157 ... 186
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Твори: оповідання, романи, листи, щоденники», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Твори: оповідання, романи, листи, щоденники"