Читати книгу - "Українське письменство"

рим, — надто мало хід думки одповідає в них строфічній будові, — дуже далекі од того ідеалу, який накреслювала навіть українська поезія, коли часом
… важкий свій молот каменярський міняла на тонкий різець Петрарки, —

але в чотиристоповому і п’ятистоповому ямбі («Молюсь і вірю», «Чорні троянди», ст. 57, «Червоне вино», ст. 102, «Вже червоніють помідори», ст. 124), п’ятистоповому хореї («Галасують найняті музики»), пов’язаних в звичайні чотирирядкові строфи, поет підноситься іноді до технічних висот своїх зразків — нових російських поетів, дарма що в українській поезії для витончених форм ще дуже мало ґрунту.

З українських поетів на ранніх творах помітно нібито вплив Олеся («Цілуйтеся, ловіть пісні») та Філянського («І шум людей, і велемудрі книги», ст. 93, «І сніжний іній мрій моїх», ст. 81). В одній поезії помітно обидва впливи разом:

І дзеркало води, і співи журавлів, і книги мудрії, сердець великих спів, розмови радісні і радість без розмов, і шелести трави, і пахощі дібров. Не бійся ніжкою фіалки ти топтать: там, де ступила ти, їм легше розцвітать. Там, де ступила ти, шепоче ніжний квіт: її до нас послав небесний вічний світ (с. 27).

Вся перша строфа — цілком з Філянського, в перших двох рядках другої строфи почувається і Філянський, і Олесь, а в кінці — майже релігійне піднесення, щось на зразок канцон Петрарки. З українських поетів у Рильського найбільше внутрішньої созвучності з Філянським, тільки у Рильського менше семінарії і слов’янщини, різноманітніша будова фрази, певніший, тверезіший тон.

Головна тема книжки — радість існування. Як motto, на першій її сторінці можна б було написати: «Земле! як тепло нам із тобою!»

Поет уміє почувати радість і теплоту землі, милуватися її красою і часто знаходить в описах точні і колоритні епітети:

Під сірий шум дощу пронизливо-сумного, під монотонний спів заплаканого шкла… Хай сніг іде холодний та лапатий… Хвилясті співи журавлів…

Його зорові й слухові образи надзвичайно ясні і чисті:

Надходить вечір синьою стіною… … у ирій поплили ключі моїх щасливих днів… Трубить ріг співучий в ясній далині…

Душевного спокою поета, яким він навіть кокетує трохи («Сьогодні був у мене сатана», ст. 85), ніщо не турбує. Любов являється йому з атрибутами ніжної Навзікаї, «стрункої дочки Феацького царя», або рисує перед ним «просте личко у хустині білій», «злото довгих вій» і «голос півдитячий та несмілий»… А думка про колишні розчарування веде за собою такі міркування:

Стоять граби прозоро-жовті