Читати книгу - "Ґарґантюа і Пантаґрюель"

— Чим не рогоносець!

Панурґ, завдяки окулярам, був уже не такий глушко. Отож почувши ці слова, він спитав у купця:

— Який же я у біса рогоносець, як я ще парубок? А ось тебе вже, певне, окрутили, якщо судити з твоєї не вельми симпатичної пики.

— Атож (відповів купець), окрутили. Але я не проміняю своєї жінки за всі окуляри Европи і за всі скельця Африки. Бо я одружений, не ображаючи нікого скажу, з найгожішою, найчестивішою, найцнотливішою з усіх сентонжанок Я везу їй коляду: гілку червоного корала, гарну, в одинадцять цалів завдовжки. А тобі чого треба від мене? Чого до мене в'язнеш? Хто ти такий єси? Відповідай, антихристе окулярнику, відповідай, як у Бога віриш!

— А я тебе питаю (сказав Панурґ). Що, як я, з дозволу і призволу всіх стихій, уже дравіщераздравідрав цю твою щонайгожішу, щонайчестивішу і щонайцнотливішу жону? А що, як дерзкий бог садів Пріап, який у мене на волі теліпається, а не сидить у матні під замком, як уштрикнеться в неї, то вже потім, помилуй Боже, і не виштрикнеться і зостанеться там заштрикнутий навік, хоч зубами тягни? Що ти робитимеш? Так там і залишиш? Чи зубами тягтимеш? Відповідай, Магомете баранячий, сто чортів тобі в печінку!

— А ось я дам (відповів купчик) по окуляристих твоїх вухах шпагою і заколю як барана! — 3 цим словом він схопився за шпагу, але вона застрягла у піхвах, — ви ж, самі здорові, знаєте, у морі всяка зброя легко ржавіє через надмірну сирість та азотистість. Панурґ покликав на поміч Пантаґрюеля. Брат Жан вихопив свій свіжогартований кінчак, і тут була б купчику секимбашка, якби судновласник і всі пасажири не стали благати Пантаґрюеля, аби він побою не допустив. Отож сварку впинили, Панурґ і купець подали один одному руку і на знак цілковитого примирення хлеснули добре-таки винця.

Владнавши сварку, Панурґ шепнув Епістемону і братові Жану:

— Відійдіть набік, побачите втішне видовище. Посмикаються маріонетки, якщо тільки нитки не порвуться.

Потім він обернувся до купця і знов підніс заздоровну чару доброго ліхтарного вина. Купець ґречно і чемненько віншував здоров'ям його. Відтак Панурґ попросив його зробити одну ласку — продати йому барана. Купчик відповів так:

— Ге-ге, куме, сусіде, вмієте ви підвезти візка бідним людям! Ич, який покупець вирискався! Гуртоправ нівроку! Далебі, ви більше нагадуєте хіпесника, ніж гуртовика! Святим Миколаєм свідчуся, друже, той, хто біля вас із добре набганим капшуком стоїть, тому не дай Боже заґавитися! Ге-ге, з вами оглядайся на задні колеса, а то ви до голого тіла облупите. Гляньте, люди добрі, чим вам не історіограф?

— Стривайте (сказав Панурґ). Я прошу вас про одну послугу: продайте мені барана. Скільки вам за нього?

— А як ви (відповів купець) самі гадаєте, куме, сусіде? Мої барани довгорунні. Це ж із них Ясон золоте руно знімав. Від них орден бургундського дому походить. Це барани східні, барани росляві, барани тлусті.

— Хай і так (сказав Панурґ). Але, будь пан ласкав, продайте мені одного, та й квит. А я як стій розплачуся дзвінкою монетою, низькорослою і нетлустою. Скільки ви правите?

— Сусіде, куме (відповів купчик), послухайте ще трошки другим вухом.

Панурґ. До ваших послуг.

Купець. Ви на Ліхтарію правитесь?

Панурґ. Авжеж.

Купець. Світ побачити?

Панурґ. Саме так.

Купець. Розважитися?

Панурґ. Атож.

Купець. А звати, часом, вас не Робер-Баран?

Панурґ. Як вам подобається.

Купець. Ви тільки не ображайтесь.

Панурґ. Та я й не ображаюсь.

Купець. Ви, звісно, царський блазень.

Панурґ. Авжеж.

Купець. Ну, то по руках! Ха-ха-ха! Отже, ви їдете світ побачити, ви — царський блазень, і звати вас Робен-Баран? Робен, Робен, Робен! Бе-е-е-е! Ач, який гарний голос!

Панурґ. Дуже гарний, такий приємний!

Купець. То вкладаймо угоду, сусіде, куме! Ви, Робен-Баран, станете на одну шальку терезів, а мій баран Робен — на другу. Ставлю сотню бюських устриць, що вагою, добротністю і ціною він підкине вас іще вище і швидше, ніж того дня, коли ви підете вгору по-циганській.

— Стривайте (сказав Панурґ). Але ж ви оталаните і мене, і своїх нащадків, продавши мені цього барана або якогось іншого, не такого годованого. Прошу вас, мосьпане!

— Куме (відповів купець), сусіде! Але ж з вовни моїх баранів вийде добротне руанське сукно, проти якого лейстерські сукна — лише волос на набивку. А з їхньої шкіри виробляється чудовий сап'ян, і він легко зійде за турецький, за монтелімарський або ж, у гіршому разі, за гишпанський. Кишки підуть на струни для скрипок та арф, і ціна їм буде не менша, ніж мюнхенським чи там аквілейським. Що ви на це скажете?

— Будь ласка (сказав Панурґ), продайте мені одного. А я вже вам прислужусь, будьте певні! Скільки звелите?

З цим словом він показав купчикові капшука, брязкучими Генріхами начиненого.

— Куме (мовив купець), сусіде! Та це ж царів і князів харча. М'ясо у них ніжне, сочисте, а смак — пальчики оближеш. Я везу їх із такого краю, де навіть кнурів (прости Господи) мірабеллю відгодовують. А супоросам, шануючи слухи ваші, дають помаранчеві квіточки.

— Але (сказав Пантаґрюель) продайте мені одного барана. Я