Читати книгу - "Академія Аматерасу, Наталія Ярославівна Матолінець"

ХХХ рік 9 кроку Колеса Долі

— Пані директорко, до вас відвідувач!

— Гермесе, я ж наче попереджала: жодних відвідувачів до десятої ранку, — невдоволено відповіла жінка, перекидаючи через плече шаль криваво-червоної барви. Директорки Академії завжди обирають червоне.

Хлопець зупинився у дверях і збентежено опустив погляд.

— Але це… вибачте, це

— Енліль?

— Ні, ваш чоловік ще не повернувся, — Гермес вибачливо вклонився, наче це була його провина. Крила на сандаліях хлопця нетерпляче затріпотіли.

— У робочий час називайте його моїм першим заступником. Отож хто це?

— Нова студентка. Вона заявила, що повинна зустрітися виключно з директоркою, і то негайно.

—

— Слухаюсь, — із легким поклоном хлопець вилетів з кабінету.

«Чотири місяці, — зітхнула директорка, заплітаючи смоляне волосся у дві товсті коси. — Чотири прокляті місяці, Енлілю. Де тебе Стовпи носять? Переговори з Мортом, візит до Ашторет, зустріч у Палаці Колон… Але Академія потребує тебе тут!»

Можна, певна річ, надіслати вісточку з вітром — один на ім’я Хамсін часто навідувався до Академії, бо товаришував — і подейкували, що не лише товаришував — із професоркою Рендалл Савітрі. Проте директорка не хотіла переривати важливі зустрічі свого заступника.

Вона щойно завершила надягати браслети, коли у двері гучно постукали. Половинки дверей розійшлися, впускаючи всередину гостю — невисоку дівчину з вугільним волоссям і такими ж темними, ледь скошеними очима.

— Доброго ранку, — мовила до неї жінка. — Вітаю вас в Академії імені Аматерасу. Моє ім’я — Адіті Агні, я директорка цього закладу.

Дівчина вперла руки в коліна і вклонилася, не вигинаючи спини. Щойно вона випросталася, на блідому лиці з’явився до болю знайомий вираз. Адіті здригнулася. Холод пробіг спиною. Вона надто різко відчула, що перебуває не по той бік столу.

Ці очі, ці риси, ця смужка вуст і горда постава! І червона сукня. О так. Безперечно, так. Хай скільки століть минуло. Директорки Академії завжди обирають червоне.

Усі історії закінчуються, тож ми знали, що й наша колись дійде до фіналу. Ми знали це, коли вирішили обоє померти задля порятунку Академії. Тоді я казала, що рятую його, а не Академію. Та буду відвертою: Академію я рятувала теж. Бо Академія — це диво, це світло у вихорі світів і місце, з якого все почалось, а отже, все неминуче туди повертається.

І коли ти там, то спершу сумно й лячно, спершу все важко і неправильно. І ніхто особливо не допомагає. Але потім ти починаєш відчувати силу, і весь світ стає твоїм союзником, і ти всотуєш життя, розуміючи, що бути тут — це бути частиною нескінченної історії.

Поки ми були тут, то отримали безліч уроків і знайшли багатьох особливих людей. Врешті, ми знайшли одне одного. Ми — це я про нас із Заком. Але давайте по порядку.

Спершу довелося важко. Аматерасу но Мікамі і Зевс Громовержець пішли на тіньовий бік. Відповідно до заповіту директорки, наступною в її крісло сіла Адіті Агні. Вона була неймовірною студенткою і стала неймовірною директоркою. Ми мало спілкувались після того — Адіті мала безліч справ. Енліль не став частиною Тріади теж. Доволі раптово — за кілька років — вони з Адіті одружилися. Подейкували, боги рідко тепер робили це, бо не потребували умовностей, аби бути поруч із кимось. Та як на мене, цей шлюб був настільки природним для них обох — тих відсторонених і вищих студентів, які завжди стояли поруч. Енліль посів місце першого заступника — Одін не мав ніякого бажання більше цим займатися, коли Аматерасу не було поруч. Він узагалі нічим особливо не хотів займатися ще довгі роки…

До нової Тріади ввійшли Ніколас Ньєрд, Бран Тріен і Медея Надаль. Казали, нечувано, щоб до Тріади потрапив хтось зі зникальників, проте Медея руками й ногами трималася за цю можливість.

Діта і Торарей поїхали, поїхали надовго. Ніхто не стримував їх, не запитував куди… І коли вони повернулись, то нічого особливо не змінилося. Просто в усіх іноді буває момент, коли треба забути про все і поїхати лише вдвох.

Коли Нитки запрацювали стабільніше, у нас завжди були гості. Професори Тот і Нут перейняли на себе багато організаційних питань, а оскільки вони знали всіх, хто прибував до Академії, то й приймали гостей. Першими завітали Афіна Паллас та Індра Шакра. Здається, вони тішились власній зустрічі набагато більше, ніж тому, що знову побачили Академію. Індра нагадував найенергійнішу особу, яку ми будь-коли знали. Афіна погрожувала докорінно змінити програму викладання і плекала надію знести і відбудувати заново головний корпус у більш «однорідному» архітектурному стилі. Лакшмі почала знову практикувати вирощування. Обережно й акуратно, але її сили пробуджувались, і вона ставала могутнішою, як і мала стати ще давно-давно… Хранителька Намиста Інанна змінила зачіску. Це, може, не так важливо на тлі інших подій, але ж я знаю, як довго їй боліло те, що вона копія Іштар. Проте вона почала наполягати, щоб її називали на ім’я. Вони й далі спілкувалися з Діаном Керном. Діан нарешті зцілив свою ногу.

Що ж до нашої групи, то все сталось не зовсім так, як ми планували. Але нічим не гірше. Ньєрда зарахували до Тріади, тож він був дуже зайнятий. Стриманий і холодний бог добре зрівноважував гостру Медею. Діке багато працювала над своїм світом. Коли я думаю про Ньєрда і Діке, то бачу наші спільні вечори в бібліотеці чи практичні, де вони незмінно були парою найстарших і найрозсудливіших. Мені бракувало їх. Вони обоє рідко навідувалися в Академію, але коли приходили, то усміхались щиро й широко — а це вже щось означало, якщо йдеться про цих двох.

Я шкодувала, що так мало спілкувалась із Зіґфрідом, поки мала таку можливість. Більше він не приходив. Але я вірю, що прийде в майбутньому. Він же лицар-драконоборець, такі не здаються — і Брюнгільда теж.

А Нікта й Амон Діоніс… З ними доля нас не розвела. Нікта, як і планувала, не бралася за створення світу, й Амон відмовився від свого. Проте викладати вони не схотіли — натомість стали першими офіційними послами