Читати книгу - "Miserere (Псалом п’ятдесятий), Жан-Крістоф Гранже"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Каздан більше не міг боротися. Йшлося навіть не про печію в легенях. І не про горло, що всмоктувало повітря, як зголоднілий паровий котел. Ішлося про неймовірну слабкість, про велику межу, що відбилися відлунням у всьому його тілі. Поріг його витримки був досягнутий. Його енергія шістдесятирічного чоловіка вичерпана.
Цієї миті, відчуваючи, що прийшов кінець, Каздан звузив плечі, ніби хотів полегшити завдання своєму ловцеві. Ласо обхопило його. Джип уповільнив швидкість. Зашморг ласо опустився йому на живіт, притиснувши руки до боків. Під впливом раптового натхнення Каздан раптом упав. Зрештою його сто десять кілограмів не були дрібничкою. Це падіння захопило зненацька ловця. Ласо було ще натягнуте. Петля затяглася тугіше. Син Роша був збитий із ніг цим посмиком. Каздан сподівався, що він випустить ласо з рук. Але вже наступна думка йому підказала, що ловець також був прив’язаний до палиці. Вони були тепер нерозривно зв’язані, й автомобіль потяг їх обох за собою. Каздана протягло по землі кілька метрів, перш ніж автомобіль зупинився.
Він почув голос, що урвався важким відсапуванням:
— Звільніть мене, благаю!
Він підвів очі. Боковим зором побачив, як один із пасажирів вистрибнув із машини. Оббіг навколо неї. Стрибнув на приступку з ножем у руці, щоб звільнити молодшого Роша. В ту мить і лише в ту мить Каздан зрозумів, що в нього з’явився шанс.
Роша зірвав із себе мотузку й кинувся на Каздана, усе ще тримаючи палицю з ласо, з перекошеним від люті й задишки обличчям. Він хитався, наче боксер, який щойно дістав прямий удар у печінку. Коли він підбіг на потрібну відстань, тіло Каздана розігнулося, мов пружина. Підбори обох його ніг ударили молодшого Роша в пах, і той проковтнув подих. Каздан зіп’явся навколішки. Він не став звільнятися від ласо, бо не міг дозволити собі втратити ту єдину секунду, що була в його розпорядженні. Він викинув руки вперед і вхопився за обидва лацкани пухової куртки. Підтяг ловця до себе, відкинувши назад голову, щоб потім різко подати її вперед. Ніс Роша тріснув і зламався. Той випростався, скажено заволавши і бризнувши фонтаном крові, а Каздан, не випускаючи лацканів, намацав другою рукою щілину між курткою і штаньми. Пістолет на поясі був у кобурі, застебнутій на липучку. Каздан зірвав липучку і схопив зброю. Він не сумнівався в тому, що магазин був повний, а запобіжник піднятий. Натиснув на спусковий гачок. Постріл відкинув його ворога на два метри.
Усе це не тривало й трьох секунд. До того ж два інші нападники нічого не побачили, бо тіло молодого Роша, наче екран, затуляло Каздана. Тепер поле його огляду стало вільним, і він вистрелив кілька разів. Куля дряпнула пасажира, який стояв із ножем у руці. Він обкрутився, наче його зачепило риболовним гачком. Водій дав газу, коли лобове скло розлетілося на друзки.
Каздан, досі із ласо на грудях, знову натиснув на спусковий гачок, цілячись у машину, яка рушила з місця, піднявши вихор із трави та пилюки. Потім рвучко обернувся, спонукуваний рефлексом, стискаючи руків’я пістолета обома руками. Він випустив три кулі в сина Роша, який саме зіп’явся на ноги. Той знову відлетів на кілька метрів назад, у грудях його тепер зяяла дірка посеред обгорілої плоті. Рівнина була такою ж неозорою, такою ж голою, але Каздан тепер почувався згустком сили, розжареним кратером, готовим виплюнути розпечену лаву на кожного, хто йому допече.
Бойок дзвінко клацнув. Патронник був порожній. Каздан відкинув автоматичну зброю. Розвів руки і скинув із себе зашморг. Ця операція тривала кілька секунд. За цей час поранений пасажир очунявся й потягся за пістолетом. Каздан побачив на червоному екрані свій єдиний шанс. Великий камінь у траві між ним і тим, другим. Він нахилився, висмикнув камінь із землі й підняв його на супротивника. Той наставив на нього пістолет. Це був кінець. Але супротивник, піддавшись незбагненному інстинкту, втягнув голову в плечі замість того, щоб натиснути на гачок. Він зробив дуже поганий вибір. Камінь розколов йому череп, як яйце.
Каздан упав на спину, доторкнувшись до землі навіть раніше, ніж його жертва спершу захиталася, а потім упала з пробитою головою.
Тиша.
Ураган.
Стукіт у скронях.
Не думати. Не аналізувати. Нехай пробудиться в ньому звір. Він підвівся, хитаючись на ногах. Перший рефлекс. Забрати у трупа пістолет. Другий рефлекс. Знайти запасні обойми в кишенях чоловіків, які лежали на землі. Між першою і другою дією підібрати автоматичний пістолет сина Роша. В одному з куточків свідомості він порівняв моделі: М9 беретта, з нержавійки, яка йому вже послужила. USP.45 Н&К, пістолет, обладнаний тактичною лампою й лазерним прицілом. Він засунув обидва пістолети за пояс.
Третій рефлекс. Бігти.
Водій автомобіля зумів утекти. Вони повернуться з великими силами. Принижені. Розлючені. Каздан побіг зі сп’янілим серцем, дивлячись, як підстрибує перед ним обрій.
У який бік йому тепер бігти? У глибині його свідомості людина повернулася на своє місце й витіснила звіра. Він став міркувати. Попри власне бажання.
Попри все. І зробив одне відкриття. Рівнина не була нескінченною, як йому здавалося. Натомість вона закінчувалася урвищем, за кількасот метрів попереду. Ця скеля, напевно, уривалася над нижнім плато, де «Колонія» обробляла свої землі.
Каздан зрозумів іще одну річ. Роша йому не збрехав. Прохід у скелях існував. Тіснина у крихкому вапняку. Ущелина Фермопіл. Треба було знайти ту кам’янисту терасу, з якої починалася ця розколина, що дасть змогу йому спуститися на інше плато й, можливо, заховатися там на якийсь час.
Добігши до урвища, він звернув праворуч, а не ліворуч, без якоїсь видимої причини. Він іще біг, коли відчув, що земля під його ногами змінила резонанс. Це була вже не трава, а гола скельна порода. Сіре плато, змережане трав’янистими прожилками, на якому стриміли великі
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Miserere (Псалом п’ятдесятий), Жан-Крістоф Гранже», після закриття браузера.