Читати книгу - "Темна заполонила душу дракона, Софія Кравченко"

– Я… – почала говорити, але мій голос ледве помітно надірвався, а я вчепилася однією рукою собі в передпліччя сильно впившись у власну шкіру нігтями щоб придушити, ті малі сльози які накочували мені на очі, безжально жалячи їх – я… хот… – спробувала ще раз почати, але…

– Хмаринко – тихо прошепотів до мене заспокійливим голосом дракон.

– Я… – знову зупинилася. Розгублено металася поглядом зі сторони, в сторону. Ні! Я не можу! Не можу це розповісти! – Я вже, мабуть, піду – почала повільно задкувати до виходу – якщо хочеш можеш йти. Ніхто тебе зупиняти не буде так, що бувай і вибач мене за те, що я тебе вдарила – я криво посміхнулася, і моя посмішка вийшла більше схожою на її карикатуру, а не на її оригінал. Я різко вийшла за двері й швидко побігла коридором, до себе. Позаду почувся гуркіт дверей і оклик дракона до мене зі швидкими кроками.

– Маріє, зачекай! – кличе мені навздогін, але я лише пришвидшую крок. – Маріє! 

Чую наостанок і забігаю до себе, з гуркотом зачиняю за собою двері на замок. Мене всю трусило, дихання було збитим, а по щоках вже безвільно текли гарячі сльози. Я сповзла вниз по дверях на підлогу і прикрила долонями рота, щоб не було чути моїх схлипів.

Мене накрило істерикою, вперше за увесь цей час, настільки сильною що одночасно хотілося вити й мовчати, щоб ніхто не міг чути й бачити наскільки мені було зараз погано. Мені начебто повинно було полегшати коли я розповіла правду драконові, але… розповідаючи це все… разом з тими словами. Я… Я знову пригадала, той весь жах який відчувала. І який вже встигла забути.

Пригадала все що відбулося в минулому тілі, пригадала коли мені сказали про мою хворобу, пригадала те як саме відреагувала на цю новину. Пригадала як від мене відвернулась найближча для мене людина, як тільки дізналася що я хвора, написав що хоче мене кинути в той час коли, я так сильно потребувала підтримки. Я все це пригадала.

Я ридала мовчки, боячись видати хоч маленький звук, але з мене все-таки деколи виривалися гучні зітхання, стогони відчаю які перебивалися не передбачувальною гикавкою від довгого ридання.

Я знову повернулася в той розбитий депресивний стан, коли я закрилася вдома від усіх навколо, спостерігаючи за своїм відображенням день у день. Спостерігала як моє тіло марніло, худло, втрачало свій здоровий і життєрадісний вигляд. Як кожен раз перед дзеркалом, я стояла з щіткою для волосся на якій залишилося вже значно більше волосся чим повинно було бути.

Пам’ятала як одного разу мені все-таки довелося вийти з свого дому, щоб зістригти залишок свого колись насичено рудого з бронзовим відблиском кольору волосся. Пригадала як стояла перед дзеркалом і на мене звідти дивилася вже не колишня гарна рудоволоса дівчина, з блискучими зеленим очима і ледь помітним ластовинням на обличчі. 

Ні. Там був живий мрець. У якого не залишилося волосся, обличчя стало блідо-сірого хворого відтінку, потріскані губи, постійні великі темні кола під очима які ніколи не сходили…, а зелені очі… вони згасли. В них більше не було того живого блиску і бажання жити, тим паче дивитися на себе у відображення.

Після того дня, я зняла і затулила всі дзеркала в себе вдома, щоб більше не бачити себе такою… жалюгідною, безсилою і нікому не потрібною.

А найгірше що я пригадала так, це той вечір… коли я… я померла. Ті жахливі відчуття, біль який роздирав з середини бив по всіх нервових закінченнях! Цей біль швидко й впевнено вбивав мене, після того, як я прочитала ту чортову книгу! І той вірш який прискорив і збільшив цей нестерпний біль, що кинув мене в прірву з темрявою, де я вже нічого не відчувала і не бачила.

Тому я й не змогла розповісти драконові про те, що все відбувається в точності по сюжету книги і те, що це ВІН був тим драконом який намагався вбити Маргариту! Та і без його допомоги мене і так скоро все одно вб'ють. Я не розумію, навіщо було мені давати другий шанс на життя, якщо доля того в чиє тіло я потрапила смертна кара за злочини які колишній власник тіла встиг зробити?!

Я просто не знаю, чи варто мені йому це розповідати! Я не знаю, чи це якось змінить все, чи цим зроблю тільки гірше! Я НЕ ЗНАЮ! НЕ ЗНАЮ! Я НЕ ХОЧУ БІЛЬШЕ ВІДЧУВАТИ ТОЙ БІЛЬ! НЕ ХОЧУ! МЕНІ СТРАШНО! МЕНІ ДО ДІДЬКА СТРАШНО! 

– Я просто не хочу знову помирати – прошепотіла ледь чутним голосом на межі власного повного відчаю.

– Маріє! – кричить дракон переляканим голосом до мене через двері – Маріє! Ти мене чуєш? Відчини, будь ласка, мені двері!