Читати книгу - "Темна заполонила душу дракона, Софія Кравченко"

Я збентежено закусила нижню губу але одразу ж продовжила, щоб все роз'яснити як є:

– Знаю, звучить як повна маячня і з першого погляду може здатися що я брешу, але це не так. Мій рідний світ називається Землею, я проживала у місті під назвою Київ і потім потрапила сюди доволі дивним чином.

Я ще раз підвела погляд на дракона який на цей раз, вже на повному серйозі дивився прямо на мене навіть сів рівно. Ну що ж, зате хоч слуха. Я продовжила:

– Якщо вже йти більш детально, як саме я потрапила саме в цей світ то… я думаю, краще розповісти все з самого початку як саме це відбулося. Увечері, я вийшла прогулятися містом, завітати до деяких з своїх улюблених крамниць і по дорозі додому я натрапила на одну дивну і гарну будівлю про існування якої я зовсім не пригадувала. Адже тією вулицею я ходила дуже часто і ще, ні разу її там не помічала. І тоді я вирішила подивитися що то за споруда, а коли оглянула виявилося що, то бібліотека. І там я зустріла дуже дивну бабцю-хіпі, яка верзла щось про душі і книги для них, а ще казала щось по типу: “Якщо хочеш змінити щось у своєму житті, тоді йди за межу цього світу.” І потім, та бабця вручила мені якусь книгу, щоб я її прочитала. Буцімто вона може мені сподобатись і я її взяла і прочитала, а вже в кінці книги був якийсь дитячий віршик що називався: “За край світу”, і інструкція до нього. І що саме найдивніше було, що з самого початку коли я продивлялася книгу там того вірша взагалі не було! Я ще подумала, що може просто не помітила та й все.

Дракон з величезною увагою вслухався в кожне моє слово що я говорила, а на обличчі в нього було таке ясне спантеличення що аж страшно стало. Чи то він в шоці, чи просто мене вважає божевільною.

– Ну і… – я трохи збавила оберти, щоб перевести подих, бо все це я розповідала майже на одному диханні – я прочитала той чортів вірш і зробила все як там написано в інструкції і… – зробила невелику паузу, бо трохи розгубилася в процесі розповіді і пригадала, що саме той вірш, допоміг мені пришвидшено покінчити з власним життям, але я одразу продовжила – потім… мені стало погано, спочатку я подумала що, то все через мою хворобу, але далі я різко відключилася і все. Прокинулася я вже у вашому світі і в тілі Маргарити.

Я знову глянула на дракона в очікувані, хоч якоїсь реакції чи питань, але він сидів мовчки втупившись в мене здивованим поглядом. Але десь хвилини зо дві, спитав:

– Тобто, ти зараз не в своєму тілі? – серйозним тоном запитав.

– Ні. Якщо точніше, наскільки я знаю моє колишнє тіло мертве, а що до цього, в якому я опинилася. То воно теж було скажімо так, не зовсім живе. І по словах тієї дивної бабці я вже остаточно зрозуміла, що моя душа переселилась в тіло Маргарити.

– Тоді виходить, що Маргарита зараз у твоєму тілі? – припуска дракон.

– Ні – я трохи зам'ялась – Маргарита… вона повністю мертва, її немає в моєму тілі. Адже моє власне тіло було вже не придатне для життя через хворобу. Та й, коли я запитала про це саме запитання в Лайона, він відповів що навіть так, той вірш був провідником лише для однієї душі якщо інша вже загинула і покинула своє тіло, вона віддає його мені. 

Дракон мовчав опустивши погляд додолу щось роздумуючи.

– Маріє – звернувся до мене – скажи, а як саме було звати ту бабцю, ти знаєш? 

– Так.

– І як саме? – він підвів на мене уважний погляд в очікуванні.

– Її звали Мірела, і вона представилася як хранителькою кордонів, а ще себе називала Матір'ю драконів. Вона навіть одного разу приходила до мене уві сні і я з нею розмовляла, власне саме там я і дізналася її ім’я. – коли я назвала ім’я бабці драконові, в того ледве очі на лоба не полізли коли я ще додала як саме, вона мені ще представилася. Отже, він зна хто вона така.

– Вона тобі говорила ще щось, окрім свого імені? – запитав стурбовано дракон вже підвівшись з свого місця і підійшов до мене.

– Ну ще до того, як вона мені наснилася, Мірела говорила що мені треба знайти тебе і на цьому все. – драконові очі знову збільшилися в розмірах від подиву, що я вже почала хвилюватися, що якби вони не повипадали і мені не довелося їх підбирати.

– Але навіщо тобі шукати мене? 

– Не знаю. Вона просто сказала що мені потрібно тебе знайти. Хоча, Мірела мені навіть не сказала кого саме я маю знайти і де.

– Але, тоді як саме ти дізналася де я буду і як виглядаю? Якщо не знала хто я. – примруживши очі дракон намагався зазирнути мені у вічі, тим часом як, я активно уникала його погляду.

– Ну-у – почала не кваплячись продовжувати далі згадавши про один “малюсінький” нюанс. Це те, що зараз все йшло рівно по сюжету книги і віднедавна, я дізналася ще одну маленьку деталь що немало важлива і боюся вона не сподобається дракону.

Власне саме ця “маленька” деталь і надавала мені найбільших сумнівів щодо того, чи варто говорити саме про цю правду дракону, чи ні? А що як стане тільки гірше, якщо я йому про це розповім або навпаки буде гірше якщо не скажу. 

– Мар… – звернувся до мене дракон, але я його не почула через власні роздуми – Маріє? З тобою все гаразд? – він тягне до мене руку, але як тільки до мене залишається буквально якісь пару сантиметрів, я рефлекторно відсахуюсь від нього як прокажена. 

Дикий дивиться на мене стурбованими очима, завмерши з простягнутою рукою до мене так і не наважившись доторкнутися. По драконові було видно, що він хотів підійти до мене але так і не зробив цього, ніби чогось боявся. Але Дикий знову звернувся до мене на ім’я вже м’яким майже ніжним голосом який мене заспокоював і давав знати що я в безпеці:

– Маріє – дракон спробував зазирнути мені у вічі, але я знову відвела погляд, ховаючи його десь в шпаринах підлоги і розтрощених меблях – ти можеш розповісти мені, що саме тебе турбує? Обіцяю вислухати тебе, навіть якщо це буде звучати як повна маячня. Я вислухаю все до кінця. – промовив майже благаючим голосом настільки тихим і спокійним, що хотілося сховатися в ньому й не вилазити.