Читати книгу - "Темна заполонила душу дракона, Софія Кравченко"

І це все? Так все і закінчиться? Він піде, а я і далі буду картати себе за те, що не сказала йому правду. Ні! Я обіцяла самій собі що, щоб не сталося розповім йому правду! Тоді чому я стою на місці і нічого не роблю?

Зірвавшись з місця встигаю заступити драконові вихід прямо перед самими дверима.

– Відійди – промовив крижаним тоном, я лише помахала заперечно головою йому у відповідь, а дракон знову повторює – Відійди, інакше сам тобі в цьому допоможу і повір, це тобі навряд чи сподобається.

Він дивився на мене згори вниз водночас злим і втомленим поглядом, йому теж була неприємна ця ситуація як і мені, але зараз. Якби неприємно не було доведеться трішечки ще потерпіти і можливо це буде того варте.

– Нам все ще є, що обговорити – говорю спокійним тоном в надії що дракон нарешті схаменеться і послуха мене, хоча б на секунду.

– Нам вже нема про що говорити – роздратовано відповів.

– Ні, є – відповіла більш твердо, але всього чого я домоглась це, зсунуті в купу брови між яких залягла невелика зморшка яка видавала не дуже гарний настрій свого господаря.

– Відійди – говорить з натиском.

– Ні.

– Відійди від дверей! – повторює нетерплячим голосом.

– Ні! – твердо відповідаю.

– Послухай Маргарито, я не хочу тобі ніяк шкодити. Так що, відійди ти від цих чортових дверей!

– Я нікуди не піду, поки ми не поговоримо.

Дракон втомлено й шумно видиха крізь зуби і впивається в мене злим поглядом.

– Ми вже все обговорили, Маргарито.

– Ні, не все.

– А щоб тебе вирвиська забрали! Чого ти від мене ще хочеш?! – зривається знову на крик – Ще додати подробиць, як саме ти мене обвела довкола пальця?!

От же ж, впертий лускатий віслюк з крилами!

– Ні! Все що я від тебе зараз хочу. Так це, щоб ти нарешті вже мене спокійно дослухав і не перекручував усе про що я намагаюся тобі розповісти!

– Це я перекручую все що ти говориш?! – гнівно гарчить.

– Так! – кричу у відповідь – Тому ти зараз сядеш і вислухаєш все про що я, тобі хочу розповісти! А потім коли я закінчу, ти можеш спокійно йти собі як хочеш і куди схочеш! Так що, сядь бляха і дослухай мене до кінця! – мені здалося, що дракон аж позеленів від злості, що мало пара з вух не йшла, а ніздрі активно роздувалися в швидких і глибоких вдихах і видихах. 

– Якщо я вислухаю всю ту маячню яку ти мені зараз збираєшся наплести. Потім, я можу нарешті піти звідси? – шипить крізь зціплені зуби. 

– Так! – коротко і ясно відповідаю. Дракон розвертається і прямує до крісла в кутку кімнати і з гуркотом в нього падає що, те бідне жалібно скрипить під його вагою. 

– Чого ж стоїш на місці і мовчиш? Нумо, сідай і розповідай що саме ти хочеш збрехати. Можеш починати у процесі, щоб ми задарма не втрачали дорогоцінного часу який я можу витратити на те, щоб піти звідси. – уїдливо звертається до мене.

А я, між іншим, ніхріна не бачу! Тут темно хоч око виколи! Бо світло так і не з’явилося і все що я зараз здатна бачити, це пару палаючих бурштином очей в кутку кімнати.

– Тут темно, я нічого не бачу. – бурчу дракону.

– Твої проблеми не мої, мене от все влаштовує – вставляє колючу шпильку в розмову.

– Чому тут не вмикається світло? – задаю немало важливе питання, бо поки я буду шукати серед цієї темені стілець якщо він тут взагалі є, то по дорозі можу цілком імовірно вбитися через увесь цей гармидер який я мигцем встигла побачити і розповідати правду вже буде нікому.

– Досить мармизи корчити і сідай вже! – гуркотить в темряві.

От же ж зараза, він що ще й у темряві може добре бачить?!

– Я ж вже казала, що не бачу нічого і чому тут не горить світло? Воно ж, повинно вмикатися.

– Я його випадково пошкодив коли обдумував почуту розмову – язвить мені у відповідь. Він ще з секунду дивиться в мою сторону і втомлено видиха – Гр-р! Таке світло тебе влаштує? – роздратовано запитує і в його руці спалахує кулька з вогню. 

– Так – намагаюся відповісти якомога спокійніше, зате я тепер можу бачити з ким розмовляю, ато дивитися в темряву у процесі розмови не дуже приємно і так, куди зрозуміліше. Адже так, ти хоча б трохи впевнений, що тебе взагалі слухають. Роззираюся довкола в пошуках стільця, але все що я бачу це купа розтрощених меблів і дракона який розвалився в напіврозваленому кріслі. Ну добре, я не горда постою все одно сидіти на одному місці в мене навряд чи вийшло б.

На мить затримую подих і збираюся з усіма своїми думками, роблю глибокий вдих рішучо втупивши свій погляд на дракона.

– Ну чому мовчиш? Ти ж поговорити хотіла, чи вже передумала? – нетерпляче бурчить, але його гострі задиркуваті слова я пропускаю повз вуха, не час сваритися через безглузді слова і образи.

– Ні, не передумала, просто дай мені секунду – дракон на моє прохання хмуриться ще більше, а в самої руки трусяться від хвилювання. Так, Маріє, заспокойся.

– Ноксоре – почала, але не вдоволений лускатий знову перебив. Та щоб його! Він що, не може почекати хоч хвилини три?!

– Я вже казав не звати мене на ім’я – сердито бурчить.

– Гаразд, я тебе почула – погоджуюся вже на все аби він дав мені все пояснити, тоді почнемо, не будемо тягнути: 

– Ти ж, пам’ятаєш той день, коли ми говорили на задньому подвір'ї про секрети один одного? 

– Так, пам’ятаю – кинув у відповідь дракон.

– Так от, Нок… кхм, Дикий, тоді ти в мене дещо запитав це стосовно мого місця проживання і мого імені – мій голос тремтів від хвилювання – І зараз, перед тим як ти підеш я б хотіла розповісти тобі правду включаючи ще, те чому саме я тобі її не казала.

Дракон на цей раз нічого мені не відповів, а лише продовжив уважно слухав. Тож, я продовжила:

– Отож, розпочнемо з самого найлегшого питання з мого справжнього імені. Мене звати Марія Литнева. А вже стосовно мого колишнього місця проживання… ем… річ у тім що… я-я – я почала затинатися – я не з цього світу.