Читати книгу - "Темна заполонила душу дракона, Софія Кравченко"

– Ах, значить я договорити тобі не даю! – гарчить – Та я не маю, а ні краплі бажання слухати тебе далі і твою брехню!

– Я тобі не брехала тоді!

– Та невже! Ти постійно це і робиш! Постійно брешеш усім в обличчя! – він з усієї дурі лупить кулаком в стіну біля мене – Ти, брехала мені, щоб погратися у добру пані! Ну що, вже награлася? Надивилася на власну виставу і тупу ляльку що слухається кожного твого наказу?! Чи панікуєш через те, що тепер твоя іграшка не хоче більше тебе слухати і вірити всьому що ти їй говориш?!

– Припини! – кричу йому в обличчя – Годі вже згадувати всі свої образи і нарешті послухай мене, дурню! 

– Послухати? На жаль, не маю ніякого бажання! – кричить.

Я не витримую і луплю дракона гучним ляпасом по обличчю і все різко затиха, а в моїй свідомості ще і досі відлунює звук гучного ляпаса. От бляха! І звідки в мене взялася та бунтівна сміливість?! Яка одразу сховалася до дупи! 

А дракон поглянув на мене з ще злющим поглядом! Ну все, зараз точно постійні розмаже! Ні, ну от, хто мене просив бити?! Але ж до нього інакше б, зараз не дійшло! 

Дракон міцно зціпив зуби що чувся скрегіт, схилився до мене ще ближче вчепившись обома руками мені в передпліччя. Я навіть дихати перестала, очікуючи з острахом що буде далі.

– Ти! – гарка, а далі продовжує напівпошепки – Моя б воля, давно вже вбив би тебе – прошепотів беземоційним голосом що по спині аж мурашки бігли. Але як тільки я приготувалася до неминучого кінця, як він різко мене відпустка і відходить. 

– Пам’ятаєш свою обіцянку? – говорить крижаним тоном.

Яка ще обіцянка? Він зараз про що взагалі?

– Невже і про це, вже встигла забути? Маргарито. – розчарованим голосом говорить до мене.

Мене пересмикнуло від того імені яким він мене назвав.

– Ти обіцяла, що якщо я захочу, то зможу піти звідси без ніяких перешкод. І ось, моє бажання. Я хочу, щоб ти зняла цей чортів нашийник і я зміг піти звідси. Чи ці слова теж були брехнею? М?

– Ні. – тихо вимовила – І ти сам це прекрасно знаєш. – мене достобіса трусило що ледве ноги не підкошувалися.

– Он як. Але справа в тім, Маргарито. Що я, тобі більше не вірю. Бо навіть брехню ти можеш перекрутити таким чином, що навіть вона буде здаватися мені правдою. Я вже не можу її розрізняти. Тим паче вірити тобі.

Я вже більше не знала що саме йому відповісти. Я підходжу ближче до дракона і знімаю з нього рабський нашийник і дивлюся йому прямо в очі.

– Я тобі не брехала, а навіть якщо і казала неправду, то там були частинки правди. – це все що я змогла відповісти. Він нічого не відповів, а просто мовчки розвернувся і пішов до вхідних дверей.

Ловіть новиночку! Ідуже дякую за віші вподобайки і коменти це дуже мотивує! Буду вдячна за підписку))) Приємного вам читання!))