Читати книгу - "Темна заполонила душу дракона, Софія Кравченко"

– Гаразд. Дякую тобі Ненсі. 

– Та нема за що! Мені завжди приємно допомогти комусь і дати гарну пораду. – ми побажали наостанок гарної ночі один одному і Ненсі пішла, а я залишилася в своїх роздумах аж до самої ночі.

Не знаю як я змогла просидіти ось так, аж до самої півночі, але зате я знала точно, що всидіти до завтра я вже точно не зможу, попрусь до дракона прямо зараз поки моя вся рішучість знову не втекла під плінтус.

Так! Саме так і зроблю! Досить ховатися! Треба починати хоч щось робити у своєму житті! 

Рішучим кроком виходжу з кімнати і з гуркотом зачиняю двері. І ось, я стою перед дверима дракона. А що як він уже спить? Так, досить уже знаходити відмазки! Маріє, зберися вже нарешті і відчини, ти ці чортові двері! Підносю руку до дверей і нарешті стукаю. Боже мій, ноги тремтять начебто я зараз вперше до дошки в школі виходжу!

– Ноксоре, можна я зайду? – чекаю на відповідь, але її я не почула. Може й дійсно вже спить? Або просто не хоче відповідати? А-А-А-А-А-А! От стій тут і спробуй здогадайся, що саме він зараз робить о першій ночі! 

Туплюся поглядом на дверну ручку. Ай годі, треба відчиняти! Беруся за ручку й провертаю її, чую клацання замка, повільно прочиняю двері і… Темрява. Панічно воджу поглядом у темряві намагаючись розгледіти хоч щось, поки двері відчинені і світло проникає в кімнату освітлюючи все навколо, поки не натрапляю на шматки розтрощеної деревини, подерті стіни і перевернуті меблі.

Веду поглядом далі і різко зупиняюся на чіткому окреслені жовтих очей які палали диким вогнем в темряві, видаючи місцезнаходження власника цього погляду. Я ледь розрізняю постать дракона що губиться в темряві кімнати, здається він знову у напівобернутій формі, бо силует його став значно більшим і кремезнішим. Наважившись, я все-таки зачиняю за собою двері, дозволяючи ночі відрізати мені шлях до будь-якого світла.

Слідкую за поглядом дракона у якому чітко бачу, наскільки він зараз розлючений. Мати рідна, а це і дійсно страшно, коли на тебе дивляться поглядом у якому чітко написано що тебе хочуть вбити! І щодо вбити, ти чітко розумієш що це не одна з письменницьких метафор, а цілковита реальність.

І з чого почати? Одразу все викласти, чи спочатку промацати ґрунт для розмови? Щоб знати, чи не піде ця розмова зовсім не втому напрямку.

– Ноксоре… – після того, як назвала його на ім’я з темряви долинуло грізне гарчання. Отже, тепер він злиться на мене за те, що я просто називаю його на ім’я. Просто чудово, але міркувати про своє життя зараз не час, тому я продовжую – я прийшла з тобою поговорити. – він мовчить. Ну скажи хоч слово! Хоча б мугикни, чи загарчи! Хоч щось! Мені і на тому буде легше! Але тиша так і продовжувалася отож, говорити він не хоче. Добре, продовжуємо далі.

– Ноксоре я зна… – він мене різко перебив.

– Не смій звати мене на ім’я – голос дракона звучав загрозливо і навіть більше ніж загрозливо. Я зробила глибокий вдих щоб заспокоїться, бо мимоволі починаю тремтіти від страху.

– Послухай мене, будь ласка – почала знову – я… я знаю що, ти на мене дуже злий і… – він знову перебив мене.

– Злий?! – гарка, а жовті сяючі в темряві очі стають ще виразнішими набувши шаленого блиску – Ти нікчемна людино, говориш що я просто злюся на тебе?! Та я тебе ненавиджу! – і він робить декілька кроків в мою сторону – Якби не артефакт який і досі висить в мене на шиї, давно б тебе прибив.

Моє серце боляче стискається від його слів. 

– Нокс…

– Не називай мене так! – реве зі злості – Ніколи більше не смій мене так звати!

Від його розлюченого реву я втиснулась в стіну як загнаний звір, який чекав на свою смерть. Ми деякий час мовчали, я загалом, тому що не могла з себе вичавити і слова, бо страх застряг колючим комом в горлянці. Моє тіло нещадно трусило, а продовжувати дивитися і далі в очі дракону я вже не могла, адже навіть так, витримувати його погляд на собі було дуже складно. Треба щось сказати, не можна зараз увесь час мовчати в надії що воно саме якось вирішиться.

– Я-я прийшла дещо обговорити з тобою, це стосовно того вечора у Жадани і тієї історії… – я не договорила, бо не знала як саме це назвати.

– Ну ж бо, договорюй до кінця – сталевим тоном прогуркотів прямісінько в мене над головою, я і не помітила коли він підійшов настільки близько. Я навіть відчувала гарячий подих у себе над маківкою що обпікав до самих нутрощів – ти прийшла поговорити зі мною про те, як ти знущалася наді мною. Я правильно розумію?

Я нерівно видихаю з часткою тремтіння у власному подиху.

– Ні! Тобто так … не зовсім так, але… ти все не правильно зрозумів. – над моєю головою почувся божевільний регіт.

– Он як, то я неправильно все зрозумів. Ось в чому справа, напевно я настільки тупий що не зрозумів розмови про те, як ви заливали в мене Ґарду. Тоді вибачаюся, я не оцінив цю бездоганну ідею, щоб розважитися.

Я наважилася знову підвести погляд драконові в очі і одразу натрапляю на божевільний погляд дикого звіра, він стояв майже впритул до мене, пропалюючи мене наскрізь.

– Послухай мене, вийшло недорозуміння. І тоді коли ми розмовляли під деревом на задньому дворі, ми вирішили поговорити про правду один одного і… – я не встигла договорити, бо прямо по обидва боки буквально в декількох сантиметрах від мене, в стіну вп'ялися кігті дракона що, я аж підскочила. 

Я і досі дивилася в обличчя драконові і зараз я бачила. Бачила його вираз нестримної люті. Злісне гарчання пролунало мені прямісінько в обличчя.

– То ти вирішила прийти сюди і нагадати про це теж? Те, як ти мені брехала, щоб дізнатися моє справжнє ім’я. Ну звичайно, ти ж так наполегливо намагалася його дізнатися стільки днів поспіль, що ні на хвилину не втрачала нагоди запитати знову і знову! Поки не домоглася свого! І як я бачу тобі виявилося і цього замало! – шипить крізь зуби.

– Ні! – вже не витримую і кричу у відповідь – Ти мене не слухаєш! Дай договорити, а потім вже роби що хочеш!