Читати книгу - "Темна заполонила душу дракона, Софія Кравченко"

Бігаю зі сторони в сторону в паніці.

– І що мені робити? – жалібно простогнала здригнувшись від неочікуваного стуку в двері – Так заходьте.

До кімнати зайшла Ненсі.

– Доброго вечора пані Маргарито, я прийшла запитати, щоб ви хотіли сьогодні на вечерю? – вона дивилася на мене якусь мить нормально, а потім підозріло примружила очі. О ні, тільки не цей ходячий детектор: “Я розумію навіть без слів що ви хочете”.

– Я буду яєчню – швидко відповідаю перше що спадає мені на думку .

– Пані, вас щось турбує? – запитує голосом “Шерлока” який тільки що натрапив на розгадку якогось злочину.

– Ні – швидко заперечую.

– Ану не брешіть, я бачила як ви вчора ввечері повернулися. І мушу сказати що просто втомленими чи розчарованими ви не виглядали. Та й сьогодні, ви увесь день ходили як живий мрець навіть не їли нічого, а одною чашкою чаю ситим не будеш. О то ж, що сталося?

А чи варто, мені розповідати все Ненсі, що сталося? Та й вона вже зна що я не Маргарита, то який сенс приховувати і те, що сталося.

– Ну… ми трохи посварилися.

– Трохи? – давить на мене поглядом.

– А ну добре, сильно посварилися – сказала все як є, все одно різниці майже ніякої.

– І що ж такого сталося, що з кімнати дракона було чутно гучний гуркіт усю ніч? – Ненсі присіда на диван не зводячи з мене стурбованого погляду. 

Я втомлено видихаю і сідаю навпроти неї на інший диван, нахилившись вперед, спершись ліктями собі в коліна, закопалась руками собі у волосся.

– Ненсі… пам’ятаєш той день, коли я потрапила в тіло Маргарити?

– Так, пам’ятаю – відповіда – Ваша сварка якось пов'язана з тим, що ви не у своєму справжньому тілі?

– Можна і так сказати. – я мовчала не наважуючись продовжити. 

– І що було далі? – Ненсі підштовхувала мене до відповіді.

– Він… – я затихла не знаючи що сказати, а потім Ненсі продовжила за мене висуваючи свою версію.

– Дракон не знає що ви не Маргарита.

– Так – погоджуюся – і тоді на зустрічі, склалася дещо складна ситуація і він тепер на мене дуже гнівається.

– А що конкретно сталося? Можливо, я могла б вам якось допомогти в цьому недорозумінні.

– Якщо конкретніше, то коли Маргарита була ще у своєму тілі, вона зробила з ним дещо погане – я вирішила не уточнювати що саме та й не довелося, адже Ненсі і сама все прекрасно розуміла – і дракон згадав що, то все зробила саме Маргарита, а правди про те, що її давно вже в цьому тілі немає не знає. Тому він і гнівається на мене.

– То розкажіть йому все як є. – пропонує мені настільки очевидну відповідь.

– Я… – мовчу.

– Ви боїтеся – Ненсі не запитувала, а казала те що я зараз відчуваю.

– Так. Боюся. – зізналася.

– І чого ж ви боїтеся? Якщо це і є ваша правда – Ненсі пересіла до мене і бере мене за руку, – Подивися на мене дитино, – я підводжу на неї нерішучий погляд – а тепер розкажи, що саме тебе не влаштовує в тому, що ти повинна будеш сказати.

Я притискаю губи і говорю те, що найбільше мене турбує.

– А що як він мені не повірить – очі знову почало щипати від сліз – бо… – я затинаюся – моя правда звучить абсурдно. В ній немає нічого… правдивого. Хіба можна повірити в те, що я якимось чином потрапила в інше тіло? Це настільки не реально що навіть, я б в це не повірила. А мені зараз треба це розповісти на повному серйозі йому. – я не стримуюсь і одна сльоза котиться вниз.

– Ну, ну не плач дитино – Ненсі притягує мене до себе в обійми – Де коли, правда може здаватися не такою реальною, якою ми б хотіли її бачити, але вона все одно залишається такою, якою і повинна бути. Навіть якщо вона нам не подобається. Тому, не бійся власної правди і йди і все розкажи йому.

Ми обидві мовчимо не наважуючись сказати щось далі, але Ненсі продовжує через деякий час:

– Маріє – всередині все перекинулося від щастя, коли мене знову назвали на моє власне ім'я, як же я давно його не чула. Ненсі продовжила – я давно помітила як саме, ти дивишся на нього та і в дракона не менший вогонь спалахує коли той поміча тебе десь поблизу. І такий погляд я дуже добре знаю, бо і сама була такою як і ти. Хоча мої роки давно вже пройшли, але саме цей погляд, забути неможливо. Адже тільки так, можна дивитися на того кого кохаєш. А саме це я у вас і помітила – зі м’яким сміхом продовжує – Хоча спочатку те “лускате опецько” і не визнавало те, що ти йому подобаєшся, але потім він це зрозумів і більше не втрачав нагоди це тобі довести. От і ти не втрачай своєї. Піди розкажи йому все як є, доведи що ти йому теж довіряєш як і він тобі.

– Якби ж все було настільки легко. Я навіть постукати в двері ніяк не можу, а щодо мого виправдання я скажу, спроб в мене було чи мало. Але як тільки згадую про те, що саме мушу розповісти… – Ненсі перебила мене.

– Ти розповіси йому правду і в цьому немає нічого постидного і тим паче це не рахується як прояв слабкості, навпаки це доводить що, ти готова і не боїшся довірити те, що сама несеш із собою. Тому нічого не бійся, Маріє. Добре?

Я киваю погоджуючись з тим що мені сказала Ненсі, поговоривши з нею всього декілька хвилин, я заспокоїлася. Я більше не відчувала тієї паніки яку відчувала увесь цей час, страх і хвилювання звичайно залишилися, але вони вже не були такими гострими і безладними як були. Вони стали більш вираженими і чіткими, і не утворювали в мені тієї паніки що була до того.

– Ну що ж, якби все не було, але мені вже час бігти, обов’язки кличуть. – і Ненсі стиха додає бешкетним голосом – Ато хтось розгромить мені всю кухню поки я буду тут відпочивати.

– Невже там все настільки серйозно? – запитую з усмішкою.

– Та вже й не кажіть – відмахується – двоє горе кулінарів вирішили спекти печива, от я тепер і боюся як би, ми тепер без кухні не залишилися.

Я розсміялася уявивши як саме зараз Лайон з Євою готують печиво.

– Ну що ж, я пішла, а вам бажаю щоб у вас добре все пройшло.