Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Жінка у білому 📚 - Українською

Читати книгу - "Жінка у білому"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Жінка у білому" автора Вилки Коллінз. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💙 Детективи / 💛 Любовні романи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 156 157 158 ... 207
Перейти на сторінку:
спантеличено подивилася на мене.

— Ради Бога, сер! — вигукнула вона. — Що вам треба від місіс Катерік?

— Я хочу, місіс Клементс, — відказав я, — довідатись про причину її тих таємних побачень із сером Персівалем Глайдом. У поведінці місіс Катерік і в колишніх стосунках із нею баронета криється щось зовсім інше, ніж те, що підозрювали ви й ваші сусіди. Між цими двома людьми є таємниця, якої ніхто з нас не знає, і я їду до місіс Катерік із наміром довідатися всю правду.

— Не спішіть, добре подумайте, сер! — мовила місіс Клементс, устаючи із стільця й стурбовано кладучи руку мені на плече. — Це жахлива жінка! Ви її не знаєте, а я добре знаю. Добре подумайте, сер!

— Я знаю, ви щиро зичите мені добра, місіс Клементс. Але хай там що, а я вирішив побачити цю жінку.

Місіс Клементс схвильовано, пильно подивилася мені в обличчя.

— Бачу, ваше рішення тверде, сер, — мовила вона. — Я дам вам адресу.

Я записав адресу до свого записничка і взяв її руку, щоб попрощатись.

— Незабаром ви ще побачите мене, — сказав я, — і довідаєтеся все, що я вам обіцяв розповісти.

Місіс Клементс глибоко зітхнула й скрушно похитала головою.

— Може, й варто вам послухати ради старої жінки, сер, — сказала вона. — Добре все зважте, перш ніж їхати до Велмінгама.

VIII

Коли я повернувся додому після зустрічі з місіс Клементс, у вічі мені кинулася переміна, що сталася з Лорою.

Незмінна лагідність і терпіння, що їх так жорстоко випробовувало й не здолало лихо, начебто враз зрадили її. Байдужа до всіх спроб Меріан заспокоїти й розвеселити її, вона сиділа, відсунувши від себе недокінчений малюнок, опустивши й не бажаючи підводити очі, поклавши руки на коліна й сплітаючи та розплітаючи безперестанку пальці. Коли я увійшов, Меріан встала з виразом німого відчаю на обличчі, почекала хвилину, чи не зведе Лора на мене очей, шепнула мені: «Може, хоч ви розворушите її!» — і вийшла з кімнати.

Я сів на звільнений стілець, обережно розчепив ті бідні, змарнілі, неспокійні пальці і взяв обидві її руки у свої.

— Про що ви думаєте, Лоро? Скажіть мені, люба, постарайтеся розказати мені, в чім річ.

Вона зробила зусилля над собою і звела на мене очі.

— Я не можу почуватися щасливою, — мовила вона, — я не можу не думати...

Вона затнулась, похилилася трохи вперед і поклала голову мені на плече з виразом такої німої безпомічності, аж серце мені защеміло від жалості.

— Спробуйте розказати мені, — ласкаво повторив я, — постарайтеся розказати мені, чому ви нещасливі.

— Від мене нема ніякої користі... я такий тягар для вас обох, — сказала вона із глибоким зітханням безнадії. — Ви працюєте й заробляєте гроші, Волтере, а Меріан вам допомагає. Чом же я нічого не роблю? Дійде до того, що ви вподобаєте Меріан дужче, ніж мене, ось побачите, бо ж я така нікчемна! Ох, не треба, не треба ходити коло мене, як коло дитини!

Я підвів її голову, пригладив біляві сплутані пасма, що впали їй на чоло, і поцілував її — вбогу мою зів'ялу квітку! Знедолену мою, стражденну сестру!

— Ви будете допомагати нам, Лоро, — сказав я. — І почнете, люба, сьогодні ж.

Вона подивилася на мене з таким жадібним, гарячковим інтересом, затамувавши подих від нетерпіння й цікавості, що я аж затремтів од радості, — ці слова воскресили в ній надію.

Я встав, розклав на столі її приладдя для малювання і присунув його ближче до неї.

— Ви знаєте, що я заробляю гроші малюванням, — сказав я. — Останнім часом ви добре потрудились і стали малювати набагато краще, тож відтепер ви теж почнете заробляти цим гроші. Постарайтеся докінчити цей малюнок якнайретельніше, якнайкраще. Коли ви закінчите, я візьму його з собою, і той самий чоловік, що купує мої малюнки, купить і ваші. Ви складатимете свій заробіток до свого гаманця, і Меріан братиме у вас на витрати так само часто, як бере у мене. Подумайте, які ви будете корисні, як допоможете нам, і ви ощасливитеся, Лоро, вам стане легко й радісно!

Вона аж засяяла, запроменилася усмішкою. Тієї хвилини, коли вона отак усміхалась, коли знов узяла олівця, якого раніше була відклала, вона стала такою схожою на Лору колишніх днів!

Я правильно витлумачив ці перші ознаки її одужання. Проявилися вони в тому, що Лора почала розуміти, чим були заповнені наші з Меріан дні. Меріан, коли я розповів їй про це, збагнула, як і я, що Лорі дуже хочеться посісти своє, бодай незначне місце в житті, піднестись у власних і наших очах, здобути нашу повагу й самоповагу. Від того дня ми любовно підтримували в Лорі це нове честолюбство, адже воно вселяло в нас надію на її одужання, на щасливе майбутнє, яке, може, було вже й не за горами. Її малюнки, коли вона їх докінчувала чи вважала, що докінчила, переходили в мої руки, а я віддавав їх Меріан, щоб та надійно їх заховала. Я, їх єдиний покупець, щотижня відкладав невеликі суми з моїх заробітків, щоб видавати Лорі як винагороду, нібито заплачену чужими людьми за вбогі, бліді, нікудишні замальовки. Часом нелегко було нам зберігати цілковиту незворушність і не виказувати нашого невинного ошуканства, коли вона, пишаючись, діставала свого гаманця, аби докласти свою частку до наших домашніх витрат, і дуже поважно цікавилася, хто з нас цього тижня заробив більше. Я досі зберігаю всі ці приховані малюнки — мої неоціненні скарби, дорогі спомини, що я їх лелію, аби не померкли; це ж мої друзі в колишньому нещасті, й серце моє ніколи не розлучиться з ними, а ніжність моя — не позабуде довіку.

Чи не заводять мене сентименти задалеко від моєї головної мети? Чи я не зловживаю розмовами про щасливе майбутнє, до якого моїй оповіді ще тягтися й тягтися? Так! Назад, назад... до тих днів сумнівів і тривог, коли я щосили намагався не впасти духом серед крижаної німоти вічної невідомості. Я тільки зупинився передихнути на хвилинку. Може, ця хвилинка — не загублений час, коли друзі, що читають ці сторінки, теж перепочили разом зі мною.

Я скористався першою нагодою порозмовляти з Меріан наодинці й розповісти їй, до чого я допитався-дошукався того ранку. З'ясувалось, що вона теж поділяє тривогу місіс Клементс із приводу моєї планованої поїздки у Велмінгам.

— Ай справді, Волтере, — сказала вона, — ви

1 ... 156 157 158 ... 207
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Жінка у білому», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Жінка у білому"