Читати книгу - "Чужинець на чужій землі"

Бен ніс Солоденьку булочку для Патті, аж доки вони не дісталися верхнього поверху. Тут він зрозумів, що змія довжиною в чотирнадцять футів досить-таки важка; кошик скріплювали сталеві скоби, які точно не були зайвими. Щойно Бен з Патті піднялися, вона зупинилася:

— Постав її сюди, Бене, — Пат зняла мантію. — Це нагорода для Солоденької булочки за те, що вона була гарною дівчинкою: вона чекає обіймів від мами. У мене скоро починаються заняття, тож я пройду решту шляху з нею й дозволю залишатися на мені аж до останньої секунди. Не годиться розчаровувати змію — вони зовсім як діти. Змії не можуть ґрокати з усією повнотою, — за винятком того, як Солоденька булочка ґрокає маму... І, звісно ж, Майка.

Вони пройшли десь п'ятдесят ярдів до входу у Гніздо, де біля дверей Патриція дозволила Бену зняти з неї сандалі після того, як він сам роззувся. Його цікавило, як вона може утримувати рівновагу з такою важкою ношею. А ще він помітив, що Пат в якийсь момент позбулася своїх панчіх чи шкарпеток — без сумніву тоді, коли виходила, щоб влаштувати появу Солоденької булочки на сцені.

Разом вони зайшли всередину, Пат вже була одягнена лише у велику змію. Бен знову роздягся до трусів, зупинився, розмірковуючи над тим, щоб зняти й їх. Він бачив достатньо, щоб бути впевненим, що одяг — будь-який одяг — всередині Гнізда, згідно з його простими звичаями, був так само не потрібний, як підбиті гвіздками черевики — у дансингу. М'яке застереження на виході; той факт, що в Гнізді, схожому на лоно, зовсім не було вікон; комфорт; відсутність вбрання на Патриції — та ще те, що вона запропонувала (проте не наполягала), що він може зробити так само, — все це разом означало звичну для цієї родини оголеність вдома. Оголеність, звичну для людей, які щонайменше були його умовними «водними братами», — попри те що він навіть ніколи не бачив більшості з них.

Окрім Патриції, чию поведінку він оцінював з урахуванням припущення, що у татуйованої леді можуть бути досить-таки дивні уявлення про одяг, Бен мав й інші підтвердження своєї версії. Коли вони заходили до вітальні, то пройшли повз чоловіка, що йшов в інший бік, до ванних та «маленьких гніздечок», — і на ньому було ще менше, ніж на Патті зі змією та безліччю малюнків. Він привітався з ними фразою «Ти є Бог» і пішов далі, — ймовірно, так само звичний до оголеності, як і Патриція. Але, нагадав собі Бен, цей брат, здається, не був здивований й тим, що сам Бен залишався вдягненим.

У вітальні було ще дещо: тіло, яке лежало долілиць на дивані в іншому боці кімнати. Це була жінка. І, як здалося Бену, — хоча він і не хотів витріщатися — вона теж була гола.

Бен Кекстон вважав себе витонченою людиною в таких справах. Плавання без купального костюму було для нього простим і зрозумілим. Він знав, що безліч родин дуже буденно ставляться до оголеності у власному домі, — і це були дуже різні родини. Хоча його самого й не виховували у таких традиціях. Він навіть одного разу дозволив дівчині запросити себе на нудистський пляж — і це не надто його стурбувало, особливо коли минули перші п'яти хвилин чи щось близько того. Він просто подумав — навіщо докладати таких зусиль заради сумнівного задоволення наткнутися на отруйну рослину, подряпатися і обгоріти на сонці? Саме через все це він потім і пролежав у ліжку весь день.

Проте зараз Бен зрозумів, що вагається, — нерішучий, нездатний обрати між звичайною пристойністю та бажанням зняти свій умовний фіговий листочок... Тим більше залишалась вірогідною можливість того (а так і станеться, думав він), що, коли він роздягнеться, туди тут же увійдуть одягнені незнайомці, які так і не знімуть свого вбрання, — і саме він почуватиметься неймовірним дурнем! Прокляття, він може навіть почервоніти!

— Що зробив би ти, Джубале? — вимагав відповіді Бен.

Брови Гаршоу поповзли вгору:

— Бене, ти очікуєш відповіді щодо того, що я здивувався б? Я бачив людське тіло як лікар — й не тільки — впродовж більше ніж половини століття. Воно часто милує око, інколи наганяє тугу, — і ніколи не є чимось особливим. Цінність мають лише окремі місця — та й то завдяки суб'єктивній точці зору споглядача. Я ґрокаю, що Майк дотримується у своїй родині нудистських традицій. Чи схвалюю я це? Чи маю плакати? Ні те, ні інше. Мені до цього немає жодного діла.

— Прокляття, Джубале, тобі легко сидіти тут та прикидатися олімпійцем — перед тобою не стояв такий вибір. Я ніколи не бачив тебе без штанів поряд з гостями.

— Так само, як і я тебе. «Інші часи, інші традиції». Проте я ґрокаю, що тобою не керувала б скромність. Ти страждав від нездорового страху осоромитися — відома фобія, з довгою псевдогрецькою назвою, якою я не буду тебе обтяжувати.

— Маячня! Я просто не був впевнений, що це ввічливо.

— Маячня, — говорите ви, сер; але вам вже було відомо, що це було б ввічливо... Проте ви боялися, що можете виглядати по-дурному, — чи, можливо, остерігалися потрапити у пастку набутих рефлексів ввічливості. Але, здається, я ґрокаю, що в Майка була причина започаткувати такий родинний звичай. У нього завжди для всього є причини — попри те що деякі з них видаються мені дивними.

— О так. У нього є причини. Джилл мені розповіла.

Бен стояв у фойє, спиною до вітальні, і тримав руки на резинці трусів, кажучи собі — не дуже рішуче — зняти їх, коли чиїсь руки міцно обійняли його ззаду за талію.

— Бене, любий! Як же чудово, що ти тут!

Він озирнувся, потім обійняв Джилл і ненаситно поцілував її. Він був дуже радий, що не роздягся повністю. Вона вже не була «Матір'ю Євою»: зараз Джилл вбралась в одну з тих довгих широких мантій жриць. Тим не менше він з радістю усвідомив, що тримає в обіймах живу, теплу дівчину, яка ледь вигиналася; її священне вбрання було не більшою перепоною, ніж тонка нічна сорочка, в той час як кінетичні і тактильні відчуття підказали йому,