Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Капітан космічного плавання 📚 - Українською

Читати книгу - "Капітан космічного плавання"

308
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Капітан космічного плавання" автора Олексій Опанасович Кацай. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 156 157 158 ... 170
Перейти на сторінку:
неї роздивитися мармизу свого супротивника…

— А-а-а-а!!! — раптовий крик Кременчука був жахливий: здавалось, мільйонноголосо загорлала в цьому лункому лискучому всесвіті кожна клітина кожного відображення його понівеченого тіла.

Дарт Вейдер відкинув капітана вбік, наче зламану ляльку і чорним стрімчаком завмер навпроти срібної скелі Дара Ветера.

Але Богдан вже не бачив цього. Схопившись обома руками за своє обличчя, він судомно здійнявся навколішки й розпочав розхитуватися з боку в бік.

— Сніжано, Сніжано!.. Як… як боляче, Сніжанко! Я… Я нічого не бачу!.. Я… я осліп, донечко, осліп!!!

А донька вже бігла до нього і з алюмінієвого неба спускався ще один космоцикл, і затягнута в гнучкий скафандр Такаманохара з іншого боку пристрибом наближалася до Кременчука, разом зі Сніжаною підхоплюючи його під пахви.

— Очі!.. Боже, мої очі!

— Богдане, Богдане, треба уходити звідси!..

— Так, так, татко, йди з Сонею, йди!..

— Ні!.. Тільки разом! Разом з тобою, донечко! Не віддам, не віддам тебе більше нікому, не віддам!!!

— Тату, йди, йди! Бо пізно буде…

Навкруги щось відбувалось. По мірі того, як Дарт Вейдер і Дар Ветер сторожко наближалися одне до одного, в повітрі наростала дивна вібрація, яка пронизувала кожен атом цього, відображеного в самому собі, світу. Здавалось, він зараз замре на невловиму мить та й безгучно лусне, розлітаючись на усі мислимі й немислимі всесвіти своїми дзеркальними уламками. Але це мало трапитись аж за мить, а зараз краєм ока Сонька побачила, що кожен уламок слюди під її ногами розпочинає світитися якимсь райдужним світлом. Наче воно, світло, розкладалося на безліч спектрів в кожному тому уламку.

— Соню, Соню, заберіть татка, заберіть! Ви йому потрібні, дуже потрібні. Я вірю в вас, вірю. Врятуйте його!

— Разом, тільки разом, Сніжано! Де ти, де ти? Я не бачу тебе! Без тебе я нікуди не піду, нікуди!

— Богдане, Богдане, вона права. Бо її… -…моє місце тут, тато. І ти це знаєш. Бо якщо я не буду тут, то десь не стане й тебе.

Кременчук відчув, як не по-жіночому дужі руки хапають його і тягнуть кудись крізь болючу темряву, не дивлячись на його оскаженіле пручання. Потім його кинуло на щось жорстке і він відчув, як це «щось» разом із ним стрімко здіймається в повітря.

— Ні-і-і-і!!!

— Богдане, лежи, не совайся! Бо як впадемо, то й кісток не зберемо. Спокійніше, я кажу!

— До побачення, тато, до побачення-я-я-я! І оте «до побачення» чомусь змусило капітана раптом розслабити всі м’язи та думки і розпочати покірно занурюватися в безодню свого осліплення. Він не бачив, як внизу, під космоциклом, в останньому двобої зійшлися войовничий електратор і мирний дослідник Кременчука. Як потужний стовп різнобарвного полум’я встав поміж ними, а потім розпочав обвалюватися відразу в усі боки, огортаючи своєю різнобарвною сліпучістю кожен предмет, який, коливаючись, перетворювався в ньому на чистий спектр ясних кольорів.

Відриваючись від цих кольорів, від цієї збожеволілої веселки, Сонька на повній швидкості влетіла в шлюз дарветеровської «Софії», де на неї вже чекав Зоребор з порожнім скафандром у руках.

— Швидше, Ігорю, швидше!

Богдан відчув, як його тіло засовують у щось шурхотливе, а потім якнайшвидше тягнуть кудись від місця їхньої зустрічі крізь наростаючу вібрацію кожного атому цього, віддзеркаленого в самому собі, світу. Але йому було все це байдуже. І це збайдужіння не покинуло його навіть тоді, коли важка чорна безодня, в якій він перебував, раптом оглушливо вибухнула і величезним виром закрутилася навколо самої себе, відцентровими силами на шмаття краючи його незряче тіло.


VІІI. Такаманохара

— Чи не сниться нам все це, Оже? — спитав Ас. — Ми дійсно серед людей синьої планети? Адже ми ще ніколи не бачили мешканців інших світів. Не знаю чому, але я завжди думав, що вони значно обігнали нас у розвитку і при зустрічі ми зможемо у них повчитися. А тепер виявилось, що…

Д. Миху “Синя планета”

Від необережного поруху в шиї щось боляче хруснуло і Ігор злякано смикнув головою, добряче вдарившись лобом об скло абсолютно прозорої кулі гермошолому. Подумки чортихнувся, обмацуючи скафандр: цілий, здається. Втім, якщо не був би цілим, то… Коротко зітхнув і відвів погляд від Такаманохари, що, висячи в повітрі біля самої зачиненої перебірки, чаклувала над непорушним тілом Кременчука.

Поряд смикався Нкса у завеликому для нього костюмі.

Коридор зорельоту, в якому вони опинилися перед черговим катаклізмом так і не встигнувши дістатися до рубки, прямовисно й лиховісно звужувався вдалині, закінчуючись чимось синявим. Що це було — з цієї відстані роздивитися було неможливо. Особливо в непевному світлі напівзгаслих ліхтарів, що, блимаючи, тягнулися в перспективу, аж до тієї самої синявої плями. З електрикою явно щось трапилось. Як і з самим кораблем: тиша в ньому стояла цілковита, а сам він пересувався явно за інерцією. От куди тільки?

Тихесенько закректавши, Ігор ледь ворухнувся і відразу ж плавно полинув у повітрі, повільно віддаляючись від перегородки, що відтяла їм шлях до рубки. Автоматика, щоб її! І невагомість. А він вже майже й забув, що то воно таке: на їхній „Софії” була в наявності штучна гравітація, яку ще на початку усіх цих блукань якось випадково увімкнув Нкса. А Соня допомогла закріпити цей ефект.

— Ти куди? — плюснувся в навушниках її голос. — Може допоможеш? Капітан он до тями не приходить, а ми не подумали, засунули його до скафандру разом з кашкетом цим дурнуватим. Спаде з голови — ще дихалку прямо в гермошоломі перекриє. Йди, допоможи.

— Поранень не помітно в нього? — трохи неуважно кинув Норильцєв, вже линучи тунелем коридору: летуче відчуття було нереальним та ще й збільшувалось до того ж тим, що…

Чим це воно збільшувалося?

— А звідки я знаю? — ворухнулося в навушниках. — На обличчі на помітно. А під скафандром…

1 ... 156 157 158 ... 170
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Капітан космічного плавання», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Капітан космічного плавання"