Читати книгу - "Казки роботiв. Кiберiада"

із склепінням у романському стилі, міститься наш Парламент із двох сусідніх палат, правої та лівої, під’єднаних до виконавчих органів за допомогою досить нервової системи адміністрування. У верхніх тілесних провінціях розташувалося Міністерство Атмосферного обміну з Закордоном, а також Головне управління іригації, об’єднане з міркувань економії із Комітетом любові до ближнього. В середині держави діють численні Переробні об’єднання, наприклад – цукрове, харчове, органічного синтезу тощо. Загальною кількістю в шістсот мільйонів циркулюють безупинно по всіх закутках нашої державності поліційні патрулі, не знаючи втоми. Непогано, правда?

Але не станемо приховувати від вас, що не все таке чудове у з’їмлянській державі. Наша найхарактерніша особливість і заразом клопіт полягає у тім, що кожен громадянин має свідомість, і навіть у цьому ось мізинці більше розуму, аніж у деяких вищих учбових закладах. На жаль, увесь цей розум не може одночасно себе показати, тому лише вокально‑дипломатичні органи, акредитовані у ротовому отворі, під керівництвом парламентарної комісії мовних справ шлють вам запевнення у найщиріших почуттях і завершують цей історичний огляд братнім вітанням від імені народних мас, зайнятих щоденною працею на органічній ниві.

Якщо ж вас цікавить, чому так занепав дух у державоході, і як могло статися, що верховна влада порадила доручительським органам взятися за келих з цикутою, то ми щиро відповімо: через причини як внутрішні, так і зовнішні, позаяк і ті, й інші стали геть нестерпними. Знаєте, що сталося з нами по п’ятнадцяти тисячоліттях цивілізаційного будівництва? Маючи лише оцю пару рук – байдуже, що складену з мільярдів громадян, – ми змушені кочувати під відкритим небом, живлячись корінцями, покусані тріумфуючими комарами, аж урешті безславно кинулися від них навтіки, щоб сховатися у вогкій печері – можливо, тій самій, з якої мільярди літ тому вийшов наш предок‑троглодит! А все тому, що державохід видавався конструкторам таким монументальним і безмежно сильним велетом, що для нього приготували лише кілька нескладних знарядь та одні штани – до речі, затісні, як показала примірка, внаслідок помилок у плануванні. Вони вважали, що велет сам легко дасть собі раду на планеті. Чи ж не успадкували ми усю з’їмлянську економіку? Так, але що за користь від міст, де на площі навіть п’яти не можна вмістити, або від роботів, дрібніших за тирсу?

Ми б урешті, зціпивши зуби, дали собі раду з зовнішніми труднощами, якби не фатальний внутрішній стан держави. Ніхто, буквально ніхто не задоволений тим постом, на який його поставлено! Бурчати, вимагати, кричати, жадати неможливого – ось їхній девіз! Як може парламент розглядати невідкладні суспільні справи, коли коліна вимагають, щоб їм надано власні очі, а нижні півкулі погрожують унерухомити транспортні засоби, жаліючись, що їм буцімто холодно й твердо. Ви ж розумієте, що таке державний нежить?

Та ми змогли б і з безвідповідальними вимогами впоратися, і надмірні апетити заспокоїти, якби не підбурювачі, сховані в парламентських палатах – фроньдисти, що підкопуються під нашу державну свідомість. Ви тільки уявіть собі, чого вимагає ця нелегальна опозиція удень, а особливо вночі! Захоплення сусідньої держави іншої статі, вторгнення в її межі без усякого обміну нотами, нагло! Та обставина, що такої держави нема й бути не може, ніяк не впливає на запеклих змовників. Зрозумівши, що всі спроби умовляння й діалогу з ними безрезультатні, що нашому уряду затьмарюють глузд видивами тієї запаморочливої окупації, що з усіх сил добиваються якщо не реального, то хоча б уявного безвладдя нашого державоходу, ми впізнали в їхніх голосах дух проклятого суверена хтивості, маркіза пристрастей, що одвіку підривав наші основи! А позаяк той тиран, нездоланний попри всі наші зусилля, й надалі прагне нами оволодіти, вже рвучись до верховної влади, то ми вирішили покінчити з ним і з собою заодно. Після тривалих внутрішніх дебатів ми вирушили на пустельне нагір’я, наповнили соком із ягід шалію порожню мікроз’їмлянську цистерну, знайдену під кущем, і піднесли її до вуст, ігноруючи голос внутрішнього спротиву, який говорив нам, буцімто безнадійна хіть, а не чисті державні інтереси є причиною нашого державогубства!

Справді, цистерна з цикутою затремтіла в нашій руці, але присягаємося, що ми вихилили б її до дна, якби не студений вихор, що, нагло зірвавшися з небес, ударив, підхопив нас, і наша держава поринула у льодовий сон, щоб тільки тут, у вашому дружньому колі, розплющити очі…

ЗАГАДКА

Двоє Святих Отців обговорюють споконвічне богословське питання про походження життя. Один з них налаштований дуже суворо, другий більш ліберально й схильний пробачати ближнім своїм їх помилкові уявлення. І все б нічого, та вчені бесіди ведуть представники цивілізації роботів...

Отець Цинконій, доктор Магнетікус, сидів у своїй келії і, поскрипуючи, бо навмисно не змащувався заради умертвіння металевої плоті, вивчав тлумачення Хлорентія Всеянського, та передусім знамените міркування шосте - "Про Створення Роботів". Він якраз дійшов до кінця розділу про програмування Буття і тепер зосереджено водив поглядом по сторінках, поцяткованих різноколірними літерами, які оповідали про те, як Господь, полюбивши серед інших металів залізо, вдихнув в нього животворний дух; тут до келії тихо увійшов Отець Хлоріан і скромно встав біля вікна, щоб не заважати прославленому богословові в його глибоких роздумах.

- Ну як там, люб'язний мій Хлоріанчику? Що чутно? - запитав трохи почекавши о. Цинконій, відірвавши незамутнені кристали очей від фоліанту.

- Отче, - мовив той, - я приніс тобі книгу, яку тільки що прокляла Святійша Колегієя, по намові диявольскій написану, твір триклятого мармагедонця Лапидора, що іменується Галогенним, з викладом мерзотних дослідів, якими силкувався він спростувати Істинну Віру.

І поклав перед о. Цинконієм тоненьку книжечку, вже забезпечену відповідним друком Св. Колегії.

Старець обтер чоло, від чого крупинки іржі впали на сторінки брошури; із жвавістю узявши її, він сказав:

- Ні, не триклятого, Хлоріанчику, не триклятого, а усього лише нещасного внаслідок помилок своїх!

З цими словами перегорнув він книжку, й побачивши назви розділів, якось: "Про Блідих М’якотників, М’якишників та Розмягченцях", "Про мислячий сир", "Про походження Розуму з не розумної Машини", ледь посміхнувся - втім, цілком доброзичливо - і нарешті промовив:

- Ти, Хлоріанчику, разом з усією Святійшою Колегією, яку я шаную усім серцем, судиш дуже необачно. Ну що ж тут такого, в цій книжці? Всяка маячня, висмоктані з гайки, несусвітні нісенітниці, небилиці та легенди, що підносяться вже не пам'ятаю який раз : що, мовляв, якісь м'якотілі, або тілотряси, або, згідно з іншими апокрифами, колиханці (вони ж трясунчики) в незапам'ятні