Читати книгу - "Житія Святих - Червень, Данило Туптало"

Наступного ж року варязький воєвода у Великому Новгороді, лютуючи на обитель Тихфінську, бо під нею ж така кількість воїнів його загинула, знову більше сили своєї послав, наказуючи дощенту зруйнувати обитель й чудотворну ікону Пречистої Богоматері рубати на частини, церкву ж її по цеглині розібрати й розкидати. Коли ті варязькі сили рушили в дорогу до Тихфіну, відомо стало про те в обителі Тихфінській, і боялися всі, що були в ній, страхом великим, і хотіли, взявши чудотворну ікону, втікати до царствуючого града Москви. Але ікона залишалася на місці своєму непорушна. І скільки священичі руки з молебнями не намагалися взяти її з місця, нічого не досягли. І розуміли, що не благоволить Пречиста Діва Богородиця втечі, тому поклали надію на її всесильну допомогу, замкнулися в обителі й чекали приходу супостатів. Швидка ж помічниця правовірних і невсипуша Хранителька своєї обителі не дала варягам дійти до монастиря — перепинила їм дорогу чудом предивним. Показала їм велике й страшне озброєне воїнство, що проти них стрімко рухалося. Вони ж, проти такої непереможної сили не відважившись стати, страхом великим були охоплені — обернулися на втечу, один одного штовхаючи. І з того часу не сміли більше варяги приходити до обителі Тихфінської. Так Пречиста Діва преславно обитель свою багато разів захищала. Не лише ж ту одну обитель, а й Великий Новгород з усіма його межами від рук і володіння варязького після того скоро визволила і вручила правовірному цареві християнському. І була тиша Російському царству молитвами її.

Коли минули вищезгадані біди та нужди й обитель у відраді була, через недовгий час ЗБОЛИЛОСЯ Богові за недовідомими Його судами ту обитель, яку вберіг цілу від варягів, відвідати вогнем на очищення скверни і настанову. Відвідання те чудесно провістилося так. Був на Тихфіні один чоловік убогий, на ім'я Микита, який вдавав юродство Бога ради. Йому не уві сні, а наяву явився преподобний Макарій Жовтоводський, кажучи: «Іди скажи ігуменові та братам, щоб пильно дотримувалися повстримности, а найбільше щоб не тримали в обителі п'янкого питва, бо пиятика у всіх бідах винна. Ще ж і особам, що можуть чинити спокусу, як-от жінкам, в обитель, крім церкви, хай не дозволяють заходити, і хай моляться ненастанно до Бога і Пречистої Богоматері, бо вогненна кара має прийти на обитель". Думав же собі Микита, хто той чесний старець, сивиною прикрашений, що каже таке. Явлений же мовив йому: «Я — Макарій Жовтоводський, прийшов поклонитися чудотворному й ангелам говійному образові Пречистої Богородиці». Те мовивши, невидимий став. Микита ж пішов, розповів ігуменові та братам, але ті не йняли йому віри, більше ж: насміхалися з нього як з юродивого. Через декілька днів від малого якогось випадку зайнялася одна келія — і зразу від неї поширився вогонь по всіх спорудах, і запалала ціла обитель. Така гнівом Божим пожежа була, що не лише всі дерев'яні будівлі на попіл згоріли, а й багато кам'яних від сили вогню розсипалося. Тоді зрозуміли ченці, що правдиве було явлення преподобного Макарія юродивому Микиті і пожежі провіщення, і почали дотримуватися слів, які преподобний сказав, і з покаянням молитися до Бога і Пречистої Божої Матері. її ж милосердям через небагато літ обитель знову прекрасно оновилася і нині стоїть ціла, як лілея розквітла, збагачується чудесами, що від Пречистої чудотворної Богородичної ікони відбуваються. Бо й нині, хто приходить туди з вірою, приймає прошене, і багато людей з усілякими недугами чудесно отримують зцілення. Про ті чуда не будемо нині говорити й писати детально, записують їх у тій обителі на славу Христа Бога і його Пренепорочної Матері.

Звідки ж ту чудотворну ікону незбагненним повітряним шляхом на Тихфін було принесено, точно не відомо. Проте в давніх рукописних книгах написано, що з Грецької землі, із Царгорода, Божим помахом до Росії прийшла за царювання Івана Палеолога, за сімдесят років перед взяттям турками Царгорода. А що звідти вона була, виявляє така розповідь. У ті роки, коли чудесна та Богородична ікона почала прославлятися на Тихфіні багатьма й різними чудами, трапилося якимось купцям з Великого Новгорода, благочестивим мужам, бути в царюючому Констаниновому граді. Святіший царгородський патріярх, розмовляючи з ними, згадав про чудотворну ікону, що була в них і пішла з царюючого града. Питав їх, чи не чули нічого про таку ікону. Вони ж йому про те правдивим свідченням розповідали, що одна чудотворна ікона Богоматері Бог знає звідки до Великої Росії [Московії] преславно повітрям прийшла і в різних місцях являлася, з місця на місце переходячи в межах Великого Новгорода, на відстані ста вісімнадцяти поприщ від нього, що врешті на ріці Тихфіні також преславно явилася, дивні й невимовні чуда творячи й незліченні зцілення подаючи, де й нині чесно в церкві перебуває. Таке чуючи, святіший патріярх зрозумів, що то та ікона, про яку питав, почав з глибини серця зітхати й ретельніше про неї допитуватися. Після того і сам розповів, як та чудотворна ікона Богоматері від царюючого Константинограда преславно морем відходила, як же їй влаштував Божий промисел, і як через який час у царюючий град знову повернулася, багато чуд і благодіянь людям вірним робила, перемоги і здолання противників подавала, як міцна помічниця. Через гординю, казав, і братоненависть, і неправду цілком від них пішла і більше не поверталася.

Те все святіший патріярх з великим розчуленням розповів, пішов до церкви, показав їм місце і кивот, де стояла чудотворна та ікона. Було те місце при вході до церкви із західного боку при правому стовпі, на ньому ж иншу було поставлено ікону Пречистої Богородиці, але меншу за розміром, і світильник перед нею горів незгасимий. Це чувши й бачивши, московити вельми здивувалися і прославили Господа Бога і Пречисту Його Матір, що творить через чудотворний свій образ у різних краях чуда надприродні. І довго зі святішим патріярхом про те бесідували, і навзаєм чуда розповідали: і ті, що у грецькому краю відбувалися, і ті, що московську землю здивували. І втішилися московські мужі вельми звісткою про чудотворний образ. Коли з царюючого града Константинового пішли й Московії дісталися, тоді в російських краях розповідями возвістили й