Читати книгу - "Баришник дур-зіллям, Джон Сіммонс Барт"

— Саме у такий спосіб, — сказав він, — Куд і заробляє значну частину коштів для своїх заколотів, хоча в нього, безперечно, є ще й інші джерела доходу. — Він продовжив розповідь, стверджуючи, мовляв, з усіх ознак виходить, що змовники задумали вчинити державний переворот — можливо, упродовж року, — деякі висловлювання Слая та Скеррі залишали мало сумнівів у тому, хоч вони й жодним чином не натякнули на те, яким робом збираються довести його до скутку.

— Тоді як так сталося, що ти зараз тут, а не стоїш на порозі у Ніколсона? — запитав Лауреат. — Ми маємо його повідомити!

Берлінґейм похитав головою.

— Ми не можемо бути впевненими в його відданості, Ебене, попри всю його вдавану чесність. У будь-якому разі він і так напоготові, й попередження навряд чи зробить його ще обачнішим, ніж зараз. Але дозволь мені скінчити.

Він розповів, як нишком полишив корабель Слая та Скеррі на стоянці в Кекутані, у Віргінії, на той випадок, якщо справжній Куд буде присутній при їхньому прибутті в Сент-Мері, і дістався Меріленду в цьому його теперішньому перевдязі, чи то пак одязі, це вже як Ебенезеру буде завгодно, лише декілька тижнів тому. Він почав розпитувати про «Посейдон» у Сент-Мері та з жахом довідався, що Лауреата викрали пірати.

— Бігме, як же я проклинав себе за те, що не відплив разом з тобою! — вигукнув він. — Мені нічого не залишалося, як думати, що ці негідники прикінчили тебе з тієї чи іншої причини…

— Послухай, Генрі, — урвав йому мову Ебенезер, — то це ти дещо пізніше став вдавати із себе Лауреата?

Берлінґейм кивнув.

— Ти мусиш пробачити мені. Я використав твоє ім'я на петиції: я думав про те, як ти загинув, перш ніж встигнув зробити свою справу, і як, почувши це, зрадіє старий Куд. Потім Ніколсон виголосив, що збирається перевести уряд із Сент-Мері до Енн-Арундела, аби прибрати з нього наліт папізму, і дехто в Сент-Мері склав петицію, протестуючи проти цього. Я побачив на ній ім'я Куда й вирішив додати і твоє, гадаючи, що це зіб'є його з пантелику.

— Дорогий друже! — На очах у Ебенезера виступили сльози. — Цей простий вчинок ледь мене не прикінчив!

Приголомшений, Берлінґейм запитав, як це сталося, але Ебенезер попросив його скінчити свою розповідь, пообіцявши опісля розповісти свою повну пригод історію подорожі з Плімута аж до того самого місця, де вони сидять зараз на соломі.

— Та вже небагато залишилося розповідати, — сказав Генрі. — Вони приховали твою скриню до того часу, коли її можна буде спродати на законних підставах, але мені вдалося заволодіти твоїм записником…

— Дякую Богу!

— Скільки сліз я пролив над твоїми віршами! Він у мене зараз тут із собою, у домі, але я вже і не мріяв, що коли-небудь знову побачу його власника.

Ще в Сент-Мері, сказав Берлінґейм, він почув, що Куд, взнавши, як його нахабно ошукали, так розгнівався, що відсторонив Слая і Скеррі від цього вельми вигідного пачкарства, аби їх покарати. Насправді, побоюючись пасток, розставлених невідомим шпигуном, Куд був, по суті, змушений на деякий час припинити всі свої пачкарські оборудки в провінції: доходи Його Королівської Величності від тютюну рідко коли були такими високими.

— Я знав, що цей мерзотник неодмінно мусив знайти собі нові джерела доходу, — провадив далі Генрі, — отож я став пильно, як тільки міг, слідкувати за ним. Отак я й відкрив для себе капітана Мітчелла: він — один з головних заколотників, і його будинок частенько є тим місцем, де збираються ребелізанти.

— Мене аж нітрохи не дивує те, що я почув, — сказав Ебенезер і раптом пополотнів. — О Боже, таж я назвав їм своє ім'я і докладно розповів історію свого викрадення!

Берлінґейм похитав головою, вражений цим.

— Він і мені те розповів, коли я прийшов, і присягаюся, ти найщасливіший хлоп у всьому Меріленді. Він подумав, що ви обоє несповна розуму, і запросив вас до себе на вечерю, аби розважити своїх гостей. Завтра він вас вижене, і якби він бодай на якусь хвилинку повірив, що ти і є насправді той самий Ебен Кук, то на вас обох чекала б неминуча смерть, я в цьому впевнений.

Повернувшись до своєї історії, він розповів, що, стежачи за Мітчеллом, він у результаті довідався про дві речі, які стали йому в пригоді: цей чоловік відігравав провідну роль у якійсь новій зловісній каверзі, що її замишляв Куд, й у нього був один син, Тімоті, якого він залишив у Англії чотири роки тому, аби той закінчив свою освіту, і тому його ніхто в Меріленді ще не знав.

— Я одразу ж поклав видати себе за сина Мітчелла: я бачив його портрет, що висить у будинку, і ми не були настільки несхожі між собою, щоб цю різницю не можна було пояснити чотирма роками наполегливої пиятики. Я навіть, про всяк випадок, підробив підпис Куда на листі до Мітчелла, у якому говорилося про те, що його син Тім був тепер на службі в Куда й повертається додому, щоб працювати в батька. Куд має таку звичку надсилати загадкові накази, і дідька лисого ти спитаєш, що воно значить! Я прибув невдовзі після того листа і заявив, що я і є Тім Мітчелл, який приїхав з Лондона. І до сраки, чи повірив мені капітан, що я його син, чи він вважав мене агентом Куда: коли він запитав мене, я лиш усміхнувся та відвернувся, і він більше мене не питав. Втім, мені ще доведеться взнати, що ж тут насправді затівається.

— Може, це має якийсь стосунок до опію, — припустив Ебенезер, і на пронизливий Берлінґеймів погляд відказав, немов виправдовуючись:

— Саме цим він зруйнував життя свинарки, а також замучив на смерть свою дружину.

Він коротко переповів історію С'юзен Воррен, згадавши і про той неймовірний збіг, що і Джоан Тоуст тут, і про ту шляхетну жертву,