Читати книгу - "Шантарам"

до смаку. Іноземці, з якими я зустрічався, часом казали, що їм не подобається безладний калейдоскоп музичних номерів, довільно розкиданих поміж епізодами з ридаючими матерями, закоханими, які не знають де подітися від нестями, і підступними лиходіями. Я розумів, що вони мають на увазі, але не поділяв їхнього ставлення. За рік до цього Джоні Сигар сказав мені, що в своїх минулих інкарнаціях я, либонь, устиг побувати щонайменше шістьма різними персонажами індійського фольклору. Я сприйняв це як комплімент, але лише подивившись свій перший боллівудський фільм, до кінця зрозумів, що він мав на увазі. Я з першої ж миті всім серцем закохався в цю музику, спів і танці.

Постановники запаслися підсилювачем на дві тисячі ватів. Музика стрясала банкетний зал і проймала до кісток. Знімальний майданчик виблискував усіма барвами тропічних широт. Очі сліпило ціле море прожекторів. Обличчя були прегарні, мов барельєфи на стінах храму. У танцях поєднувалася шалена хіть, що ллється через вінця, і класична індійська майстерність. А все воно було переповнене коханням і життям, змальовувало їхню драматичність і комічність, і кожен жест граціозної руки, кожне підморгування спокусника підсилювали це враження.

Десь із годину ми спостерігали за тим, як постановники репетирували, удосконалювали і нарешті знімали танцювальний номер. Після цього була перерва, і Калпана представила мене Кліффу де Сузі і Чандрі Мегті, двом з чотирьох постановників фільму. Де Суза був високим кучерявим індійцем з Гоа. Чандрі Мегті було років сорок; він був гладкий, та це його нітрохи не бентежило — він належав до тих товстунів, які дотримуються відомого принципу: гарної людини має бути багато. Вони обидва сподобалися мені, й хоч часу в них було обмаль, ми встигли обговорити наші плани.

Я запропонував відвезти Лайзу додому, але вона вже домовилася з Калпаною і лишилася чекати її. Я дав їй номер телефону своєї нової квартири. У холі я угледів Кавіту Синг, яка теж збиралася покинути готель. Ми не бачилися вже декілька тижнів — були дуже зайняті: вона писала репортажі про злочини, а я скоював їх.

Кавіто! — вигукнув я, кидаючись до неї.— Ти та жінка, яка мені й потрібна! Найкращий репортер найкращої бомбейської газети. Як ся маєш? Виглядаєш ти просто... приголомшливо!

На ній був костюм кольору висушеної сонцем кістки, в руках полотняна сумочка в тон костюму. Під піджаком з глибоким вирізом, вочевидь, не було нічого.

— Та ну, облиш,— збентежено всміхнулася вона.— Цей костюм називається «Смерть чоловікам». Начепила його для інтерв’ю з Васантом Лалом. Тільки-но розв’язалася з цим.

— Ти крутишся у впливових сферах,— зауважив я, пригадавши фотографії цього політика.

Його викривально-підбурювальні промови призводили до бунтів, підпалів і вбивств. Побачивши його по телевізору чи прочитавши його фанатичні заклики в газетах, я згадував убивцю, що називав себе Сапна. Васант Лал був легалізованою версією цього психопата.

— Його апартаменти в «Скелі» — справжнісінький гадючник, це точно, баба. Але він погодився дати мені інтерв’ю. Полюбляє великі цицьки. Тільки не смій нічого казати! — націлила вона на мене вказівного пальця.

Я підняв руки вгору і похитав головою.

— Я і не збирався нічого казати, яар! Я тільки дивлюся і шкодую, що у мене немає додаткового телескопічного ока, а висловлюватися з цього приводу — боронь Боже!

— Нахаба! — кинула вона крізь зуби, сміючись.— Але послухай, що відбувається з нашим світом, якщо один з найбільших бомбейських політиків протягом двох годин звертається не до тебе, а до твоїх цицьок? У чоловіків тільки одне на думці, погодься.

— На жаль! — розвів я руками.

— Всі вони брудні цапи, яар.

— Що я можу сказати? Коли жінка має рацію, заперечити нічого.

Вона з підозрою зиркнула на мене.

— Чого це ти сьогодні такий поступливий, га?

— Слухай, тобі куди? — запитав я замість відповіді.

— У сенсі?

— Куди ти зараз прямуєш?

— Беру таксі і їду додому, в середмістя. Я тепер живу недалеко від фонтана Флори.

— Давай я підвезу тебе на мотоциклі, якщо не заперечуєш. Мені треба з тобою поговорити. Тут виникла одна проблема, і я хочу попросити у тебе допомоги.

Барвою очі її скидалися на кору корицевого дерева, а в глибині зіниць мерехтіли золоті іскорки. Вона окинула мене цими очима від ніг до голови, і те, що вона побачила, не викликало в неї ентузіазму.

— Що за проблема?

— Це пов’язано з одним вбивством. З цього вийде репортаж на всю шпальту. Я повідомлю подробиці у тебе вдома. А дорогою ти могла б поділитися зі мною своїми міркуваннями про Васанта Дала. Оскільки тобі доведеться кричати мені у вухо, ти хоч не хоч полегшиш душу.

За сорок хвилин ми піднялися пішки на четвертий поверх її будинку, розташованого між Фортом і фонтаном Флори. Квартирка була крихітна, з відкидним ліжком, рудиментарною кухнею і сотнею галасливих сусідів. Проте ванна була чудова і вміщала не тільки пральну машину, а й сушильну шафу. Був також балкон, обгороджений старовинними кованими ґратами, звідки відкривався краєвид галасливого майдану з фонтаном.

— Вбивцю зовуть Ананд Рао,— почав я, попиваючи міцний еспресо, який вона приготувала.— Він жив у нетрищах в одній хатині з якимсь Рафіком. Вони були моїми сусідами. Потім до Рафіка переселилися з села його дружина з сестрою, і Ананд звільнив їм місце.

— Почекай хвилинку,— сказала Кавіта.— Мені треба це записати.

Підійшовши до великого заваленого паперами столу, вона узяла блокнот, ручку і касетний магнітофон. Удома вона переодягнулася у бахматі шаровари і майку. Її рухи і хода були стрімкі, точні і витончені й дозволяли належно оцінити її красу. Вона ввімкнула магнітофон, залізла з ногами в крісло і приготувалася писати, та враз помітила, що я дивлюся на неї.

— Ти чого це?

— Ні, нічого...— всміхнувся я.— Так от, цей Ананд Рао познайомився з дружиною Рафіка і її сестрою і заприятелював з ними. Обидві вони були сором’язливі, але веселі й доброзичливі. Гадаю, Ананд, можливо, був небайдужий до сестри. Жінкам хотілося завести невелику крамничку, але у них не було грошей. І от якось Рафік каже дружині, що це можливо, але для цього він повинен продати одну зі своїх нирок у приватну клініку. Дружина проти, але Рафік врешті-решт переконує її, що більше їм нічого не залишається. Він іде в клініку, а повернувшись, повідомляє, що у нього дві новини: хороша і погана. Хороша полягає в тому, що клініці потрібні нирки, а погана — в тому, що нирки