Читати книгу - "Українська література 17 століття"

Дая йому жизнь мою і покой мой златий.—

І к серцю обратившись, так горко сльозила,

Что од жалю і плача зільно обомліла,

Сказуя так до серця: — О сладкий покою

Всіх моїх гїотіх тайно, добро мні з тобою!

0 радосний доме мой любвє пребезмірпий,

Постоянний і вірний і нелицемірний!

Ти замок таїн сих всіх! Кгде ж тебе поділи?

В тобі ли суть, иль в небо з душею вступили? Богдай же тот не дождав віка вже свойого,

Кто живота не щадить приказав твойого! Довольно в тобі, серце, било мні спокою,

Коли ж умріть наперед ти зволив собою,

Бить тому так. Для мене ти князя лишився,

Од його же і на тот світ ітить поспішився.

Когда ж єще до міста не дойшов свойого,

Я гонюся за Звіздардом, світ бо мні без нього Не милий. Дав тобі гроб неприятель злобний.

0 серце любимоє! Твой сход мні удобний.

Больш ті слави і погребу вже не доставало,

Только б єси в сльозах моїх омокало,

Каких я не жалію. І ти бо однако

Не жалів своєй крові і живота тако.

1 кого ж би серце то днесь не засмутило

1 вздохнуть од серця внутр не понудило?

Мні било єднаково в землю пойти прямо

І з сухими очима і без сліз бить тамо.

Но фортуно ізмінна! Од тебе се цвіти

Понужденні вв’язнути у смертнії сіти;

Душі ж наші, мню, будуть совокупно обі,

Когда купно положать тілеса во гробі.

Єще бо, надіюся, дух твой во покою Моєм здесь пребиват, літая собою,

Смотря на плач і жаль, так тяжко ревнивий,

Ожидаєт, поколь дух мой вийдет з мя плачливий, Не желаєт дружества остатися вірна,

І нині любя його, как нелицемірна.

Но уже душа моя мене оставляєт

І тіло од немощі тяжкой умираєт.

Сказуя, глас в себі таїла плачевний,

А в серці диханіє і жаль вельми ревний;

Сльози ж лія на серце тоє без престани,

На мертвость смотря його і смертнії рани.— Жени тамо і панни, то ж видя, сльозили

І на сльозний тот позор всі тамо смотріли.

А она, плакавшись, очі утирала,

На серце Звіздардово смутно поглядала.

По том всім вслух сказала: — Плакать уже годі,

Но не годі з Звіздардом бить мні при одході.— То говоря, взєм чашу, смертна яда повну,

Ізпила і упала, жизнь оставя дольну;

Там на ложі, як труп, тотчас поблідніла,

Серце же Звіздардово к себі прихилила, Цілувала і скорой смерті ожидала.

Тим бо своїм случаєм всіх жон попужала:

Что бо она ізпила, того не узріли,

Только, знать, что яд смертний, мисльми доходили. Тотчас, только пала, лице ізмінила,

Вся стала нечувственна і вся омертвіла.

Дали о том отцю знать, что дочер болієт.

Услишавши ж то, отець тотчас к ней приспієт, Спрашиваєт, что се єст. Она ж вже канаєт.

Крикнет отець: — Ах, біда! Дочер умираєт! — Пособити не знав, пройшло бо тоє врем’я,

А яд лют непослабно налагав вже брем’я.

Видя ж отець смерть явну дщері своєй милой,

Не плакав, но ридав по той втісі милой,

На себе і на дочер свою на^ікая

І день тот свой нещасний горко проклиная.

Аки при Меандрових1 брегах лебедь білий,

Тако жалосно над дщер’ю плакав отець милий; Лебедь гласом плачевним кричить, воздихая

І крилами бистрії води розбивая,

Поєт піснь печальну гласом умиленним,—

Равно пів і старушек серцем сокрушенним; Жалія по дочері, румав неутішно

І собі умріть желав за тоєю спішно.

Дочер отцю сльозну, коная, говорить:

— Мні вже тих сльоз не треба, і Звіздард не спорить. Сокрий тія на славу нас, умерших нині;

Ідем з світа через тебе в сей горкой кручині. Напрасно ти жалієш, сього ті хотілось,

Тішся з того, о чім вже тобі і ходилось;

Ти сього рачительно желав,— бог з тобою!

Бог судія ті буди, что нам жить з собою Не допустив ти в любві; дай же хоч по смерти Кості наші ямі єдной вже пожерти;

Даруй сію благодать дочері єдиной,

Буди в тобі любов єст ко мні, отче, безвинной. Яви отчу милость к нам, зділай вконець тоє,

Даби в гробі єдином положились двоє,

Тіло моє з Звіздардом пусть вже почиваєт,

І по смерті бо своїй бить з ним желаєт. Надіюся, отче мой, что мні подаруєіїі,

В єдном гробі наші кості замуруєш.—

Тогда Танкред, будучи жалем ураненний,

Не могл слова одказать, крича, ізумленний.

А Зігізмунда, видя смерть уже пред очима,

З отцем попрощалась і з всіми своїми,

Серце же, пістуючи, усти цілувала

І, тяжко вздохнувши, в том і жизнь скончала. По том всім князь печальний став осиротілий,

Зділав погреб обоїм І гроб єдин цілий,

Схоронив їх преславно. Пусть же почивають

І так в вічной любві купно пребивають!

Танкред пожив в печалі, скоро преселився,

І так живот Танкредов і тих окончився.

Лямент Зігізмунди

Нещасливі годи і літа нещасливі,

І потіхи зрадливі світа всі плачливі!

На что мене, нещасну, так довго держали,

Когда мене так тяжким смутком карать мали? Чому мене первіє черв не стлила в гробі їли мать не разтлила во своїй утробі!

ПРИМІТКИ

До книги увійшли твори української літератури XVII ст., дібрані із стародавніх рукописів та друків і з видань XIX—XX ст. Деякі з них могли бути написані наприкінці XVI чи на початку XVIII ст.

При доборі текстів враховувалися археографічні та бібліографічні описи, публікації і дослідження В. Адріанової-Перетц, М. Возняка, В. Гнаткжа, С. Голубева, М. Гудзія, М. Драгоманова, Н. Дробленкової, П. Житецького, Я. Ісаєвича, В. Колосової, О. Левицького, М. Максимовича, М. Марковсько-го, С. Маслова, Л. Махновця, Ю. Мицика, О. Назаревського, В. Нічик, Г. Нудьги, В. Отроковського, В. Перетца, М. Петрова, В. Покровської, В. Рєзанова, А. Титова, Ф. Титова, М. Тихонравова, І. Франка, С. ІЦеглової, ІО. Яворського та інших дожовтневих і радянських учених.

Українська література XVII ст.— різномовна. Вона творилася церковнослов’янською (словеноруською), староукраїнською, старопольською, латинською та російською мовами. Твори, писані церковнослов’янською мовою, здебільшого подаються в оригіналі, але транслітеруються засобами новітньої східнослов’янської графіки. Твори, писані староукраїнською мовою, транскрибуються за сучасним українським правописом з урахуванням орфоепічних, морфологічних та лексичних особливостеіі мови XVII ст.: «Ь» передається через «і», «ї», «и»; «ьі» — через «и»; упорядковується написання «и», «і», та «ї», «е» та «є», «ь» й апострофа, подвоєних приголосних; «ь» в кінці слів знімається. Літера «ьі» в дієслові «бити» у більшості випадків замінюється на