Книги Українською Мовою » 💛 Інше » Українська література 17 століття 📚 - Українською

Читати книгу - "Українська література 17 століття"

336
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Українська література 17 століття" автора Автор невідомий. Жанр книги: 💛 Інше. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 158 159 160 ... 202
Перейти на сторінку:
он будет знати,

Дая йому жизнь мою і покой мой златий.—

І к серцю обратившись, так горко сльозила,

Что од жалю і плача зільно обомліла,

Сказуя так до серця: — О сладкий покою

Всіх моїх гїотіх тайно, добро мні з тобою!

0 радосний доме мой любвє пребезмірпий,

Постоянний і вірний і нелицемірний!

Ти замок таїн сих всіх! Кгде ж тебе поділи?

В тобі ли суть, иль в небо з душею вступили? Богдай же тот не дождав віка вже свойого,

Кто живота не щадить приказав твойого! Довольно в тобі, серце, било мні спокою,

Коли ж умріть наперед ти зволив собою,

Бить тому так. Для мене ти князя лишився,

Од його же і на тот світ ітить поспішився.

Когда ж єще до міста не дойшов свойого,

Я гонюся за Звіздардом, світ бо мні без нього Не милий. Дав тобі гроб неприятель злобний.

0 серце любимоє! Твой сход мні удобний.

Больш ті слави і погребу вже не доставало,

Только б єси в сльозах моїх омокало,

Каких я не жалію. І ти бо однако

Не жалів своєй крові і живота тако.

1 кого ж би серце то днесь не засмутило

1 вздохнуть од серця внутр не понудило?

Мні било єднаково в землю пойти прямо

І з сухими очима і без сліз бить тамо.

Но фортуно ізмінна! Од тебе се цвіти

Понужденні вв’язнути у смертнії сіти;

Душі ж наші, мню, будуть совокупно обі,

Когда купно положать тілеса во гробі.

Єще бо, надіюся, дух твой во покою Моєм здесь пребиват, літая собою,

Смотря на плач і жаль, так тяжко ревнивий,

Ожидаєт, поколь дух мой вийдет з мя плачливий, Не желаєт дружества остатися вірна,

І нині любя його, как нелицемірна.

Но уже душа моя мене оставляєт

І тіло од немощі тяжкой умираєт.

Сказуя, глас в себі таїла плачевний,

А в серці диханіє і жаль вельми ревний;

Сльози ж лія на серце тоє без престани,

На мертвость смотря його і смертнії рани.— Жени тамо і панни, то ж видя, сльозили

І на сльозний тот позор всі тамо смотріли.

А она, плакавшись, очі утирала,

На серце Звіздардово смутно поглядала.

По том всім вслух сказала: — Плакать уже годі,

Но не годі з Звіздардом бить мні при одході.— То говоря, взєм чашу, смертна яда повну,

Ізпила і упала, жизнь оставя дольну;

Там на ложі, як труп, тотчас поблідніла,

Серце же Звіздардово к себі прихилила, Цілувала і скорой смерті ожидала.

Тим бо своїм случаєм всіх жон попужала:

Что бо она ізпила, того не узріли,

Только, знать, что яд смертний, мисльми доходили. Тотчас, только пала, лице ізмінила,

Вся стала нечувственна і вся омертвіла.

Дали о том отцю знать, что дочер болієт.

Услишавши ж то, отець тотчас к ней приспієт, Спрашиваєт, что се єст. Она ж вже канаєт.

Крикнет отець: — Ах, біда! Дочер умираєт! — Пособити не знав, пройшло бо тоє врем’я,

А яд лют непослабно налагав вже брем’я.

Видя ж отець смерть явну дщері своєй милой,

Не плакав, но ридав по той втісі милой,

На себе і на дочер свою на^ікая

І день тот свой нещасний горко проклиная.

Аки при Меандрових1 брегах лебедь білий,

Тако жалосно над дщер’ю плакав отець милий; Лебедь гласом плачевним кричить, воздихая

І крилами бистрії води розбивая,

Поєт піснь печальну гласом умиленним,—

Равно пів і старушек серцем сокрушенним; Жалія по дочері, румав неутішно

І собі умріть желав за тоєю спішно.

Дочер отцю сльозну, коная, говорить:

— Мні вже тих сльоз не треба, і Звіздард не спорить. Сокрий тія на славу нас, умерших нині;

Ідем з світа через тебе в сей горкой кручині. Напрасно ти жалієш, сього ті хотілось,

Тішся з того, о чім вже тобі і ходилось;

Ти сього рачительно желав,— бог з тобою!

Бог судія ті буди, что нам жить з собою Не допустив ти в любві; дай же хоч по смерти Кості наші ямі єдной вже пожерти;

Даруй сію благодать дочері єдиной,

Буди в тобі любов єст ко мні, отче, безвинной. Яви отчу милость к нам, зділай вконець тоє,

Даби в гробі єдином положились двоє,

Тіло моє з Звіздардом пусть вже почиваєт,

І по смерті бо своїй бить з ним желаєт. Надіюся, отче мой, что мні подаруєіїі,

В єдном гробі наші кості замуруєш.—

Тогда Танкред, будучи жалем ураненний,

Не могл слова одказать, крича, ізумленний.

А Зігізмунда, видя смерть уже пред очима,

З отцем попрощалась і з всіми своїми,

Серце же, пістуючи, усти цілувала

І, тяжко вздохнувши, в том і жизнь скончала. По том всім князь печальний став осиротілий,

Зділав погреб обоїм І гроб єдин цілий,

Схоронив їх преславно. Пусть же почивають

І так в вічной любві купно пребивають!

Танкред пожив в печалі, скоро преселився,

І так живот Танкредов і тих окончився.

Лямент Зігізмунди

Нещасливі годи і літа нещасливі,

І потіхи зрадливі світа всі плачливі!

На что мене, нещасну, так довго держали,

Когда мене так тяжким смутком карать мали? Чому мене первіє черв не стлила в гробі їли мать не разтлила во своїй утробі!

ПРИМІТКИ

До книги увійшли твори української літератури XVII ст., дібрані із стародавніх рукописів та друків і з видань XIX—XX ст. Деякі з них могли бути написані наприкінці XVI чи на початку XVIII ст.

При доборі текстів враховувалися археографічні та бібліографічні описи, публікації і дослідження В. Адріанової-Перетц, М. Возняка, В. Гнаткжа, С. Голубева, М. Гудзія, М. Драгоманова, Н. Дробленкової, П. Житецького, Я. Ісаєвича, В. Колосової, О. Левицького, М. Максимовича, М. Марковсько-го, С. Маслова, Л. Махновця, Ю. Мицика, О. Назаревського, В. Нічик, Г. Нудьги, В. Отроковського, В. Перетца, М. Петрова, В. Покровської, В. Рєзанова, А. Титова, Ф. Титова, М. Тихонравова, І. Франка, С. ІЦеглової, ІО. Яворського та інших дожовтневих і радянських учених.

Українська література XVII ст.— різномовна. Вона творилася церковнослов’янською (словеноруською), староукраїнською, старопольською, латинською та російською мовами. Твори, писані церковнослов’янською мовою, здебільшого подаються в оригіналі, але транслітеруються засобами новітньої східнослов’янської графіки. Твори, писані староукраїнською мовою, транскрибуються за сучасним українським правописом з урахуванням орфоепічних, морфологічних та лексичних особливостеіі мови XVII ст.: «Ь» передається через «і», «ї», «и»; «ьі» — через «и»; упорядковується написання «и», «і», та «ї», «е» та «є», «ь» й апострофа, подвоєних приголосних; «ь» в кінці слів знімається. Літера «ьі» в дієслові «бити» у більшості випадків замінюється на

1 ... 158 159 160 ... 202
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Українська література 17 століття», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Українська література 17 століття"