Читати книгу - "Іліада. Одіссея"

Жодна із них не могла б з Пенелопою навіть рівнятись

Розумом; нині ж їй краще тих хитрощів не замишляти.

Доти худобу й маєтки вони поїдатимуть в тебе,

Доки триватиме марно у мислях вона, що боги їй

125] В груди вкладають. Для себе вона цим велику здобуде

Славу, тебе ж призведе до значних лише втрат і видатків.

Ми ж ні вернемось до справ, ні до іншої ми не поїдем,

Поки не вийде вона за котрого захоче з ахеїв».

Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий:

130] «Як же б то міг, Антіною, я з дому прогнать проти волі

Ту, що зродила мене й згодувала? На чужині десь

Батько мій - вмер чи живий він? Нелегко було б і сплатити

Віно Ікарію, матір до нього самому пославши.

Дав би за те мені батько! Мене й божество покарає

Грізно, якщо до жахливих Ерінній взиватиме мати,

З дому виходячи, тяжко упав би на мене богівський

Осуд. Отож-бо я й слова про це не скажу їй ніколи.

Ну, а якщо це у вас тільки гнів у серцях викликає,

Йдіть з мого дому! Про інші собі постарайтеся учти -

Власне майно прощайте у кожного в домі по черзі.

А догідніше і краще здається вам тут залишатись,

Щоб лиш в одної людини добро марнувати безкарно, -

Все пожеріть! До богів я волатиму вічно живущих -

Поки сам Зевс на тім стане, щоб мали ви мзду по заслузі, -

145] Тут же, в цім домі, тоді загинете ви без відомсти!»

Так їм сказав Телемах, а Зевс громозвучний тим часом

Випустив з верху гори двох орлів, щоб додому летіли.

Легко за подувом вітру вони подалися обоє,

Близько простерши один біля одного крила широкі,

150] А опинившись якраз над майданом багатоголосим,

Стали кружляти вони і крилами часто махати.

Голови всім оглядали, загибель віщуючи близьку;

Кігтями потім лоби взаємно подряпали й шиї

І над домами направо й над містом кудись полетіли.

155] Всі аж жахнулись, тих птахів на власні побачивши очі,

Й думали нишком про себе: на чому це може скінчитись?

З словом звернувся до них Аліферс - герой сивочолий,

Масторів син; він один визначався з його покоління

Тим, що знався на птахах і віщо умів промовляти.

160] З наміром добрим до них він почав говорити й промовив:

«Слухайте, всі ітакійці, що маю вам нині сказати!

До женихів щонайбільше із цим я звертаюся словом.

Лихо велике на них насувається: вже-бо недовго

Бути від друзів своїх оддалік Одіссеєві; десь він

165] Близько відціль, і усім женихам він убивство готує

Й смерть невідхильну; погано іще й багатьом доведеться

Нам, що на здалеку видній Ітаці живемо. Порадьмось,

Поки не пізно, як женихів нам приборкати; краще

Хай би самі вгамувались, було б це й для них корисніше.

170] Я-бо не вперше віщую - на цьому вже знаюся добре

Отже, і з ним, я кажу, все точнісінько так відбулося,

Як оповів я тоді ще, коли в Іліон вирушали

Люди аргейські і з ними поплив Одіссей велемудрий.

Горя зазнає багато, супутців утратить, казав я,

175] Й, як незнайомий, лише на двадцятому році додому

Вернеться він, - і справді усе це збувається нині».

Тут Еврімах, син Поліба, у відповідь мовив до нього:

«Йшов би ти краще додому, старий, і там ворожив би

Дітям своїм, щоб лихо яке не спіткало їх часом.

180] уут же і я віщувати без тебе ще краще зумію.

Птахів у небі літає без ліку під ясним промінням

Сонця, - не всі ж вони мають про щось віщувать; Одіссей же

Згинув далеко, - було б і тобі вже загинути разом

З ним, щоб нікому із нас ти нещасть не пророчив прилюдно

185] Й не намовляв проти нас Телемаха, що й так вже лютує, -

Мабуть, ти ждеш, щоб тобі подарунок послав він додому?

Ось що скажу я тепер, і це збутися конче повинно:

Будеш при давніх, великих знаннях своїх ти підбивати

Юного мужа цього балачками своїми на сварку,

190] Все тільки вийде самому ж йому найперше на шкоду, -

Навіть і з поміччю птахів отих він нічого не зробить.

Ну, а на тебе, старий, ми пеню накладемо, що добре

Дасться взнаки тобі, - буде для серця тяжка та гризота.

А Телемахові от що я перед всіма тут пораджу:

Матір нехай він прихилить до батька свого повернутись -

Там їй хай справлять весілля і щедре нехай приготують

Віно й дарунки, що любій належить одержати доньці.

Певен-бо я, що ахейські сини не раніше відстануть

З прикрим отим жениханням. Нікого ми не боїмося:

200] Ні Телемаха самого, який би не був велемовний,

Ні віщуванням твоїм ми не журимось, старче, що марно

Ти виголошував, - цим лиш ненависть до себе ти збільшив,

Буде так само усе поїдатися тут, і оплати

їм не діждать, поки з шлюбом вона, зволікаючи, буде

205] Зводить ахеїв. Скільки-бо часу прогаяли досі

Ми у змаганні за неї й не ходим, проте, наречених

Інших шукати, щоб кожному з нас одружитися гідно».

Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий:

«Досить уже, Еврімах і всі женихи благородні,

210] Слів витрачати на те, щоб вас умовляти й просити, -

Все це відоме богам, і ахеї усі про те знають.

Дайте швидкий ви мені корабель і супутників двадцять,

Щоб і туди, і назад пропливли всю дорогу зі мною.

Маю-бо в Спарту пливти і в Пілос, пісками укритий,

215] Там розпитати про батька, якого так довго немає,

Може, від смертних почую що-небудь чи з уст Поголоски,

Вісниці Зевса, що людям чуток щонайбільше приносить.

Вчую, що батько живий і додому вернутися має, -

Ждатиму ще рік, терпляче ті зносячи всі неподобства.

220]