Книги Українською Мовою » 💛 Інше » Моральні листи до Луцілія 📚 - Українською

Читати книгу - "Моральні листи до Луцілія"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Моральні листи до Луцілія" автора Луцій Анней Сенека. Жанр книги: 💛 Інше. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 158 159 160 ... 191
Перейти на сторінку:
той чи інший спосіб відповідно до тієї чи іншої чесноти». /25/ Але годі. Вважатимемо, що ми дійшли порозуміння. Адже і я наразі визнаю, що душа — це жива істота, а там уже побачу, яка думка припаде мені до вподоби. А от щодо самих діянь душі, начебто і вони істоти, то це я заперечую. Інакше і всі слова будуть живими істотами, й усі вірші. Бо якщо розумна мова — благо, а всяке благо — жива істота, то й мова — жива істота. Розумний вірш — благо, а всяке благо — жива істота, отже, й вірш — жива істота. Тож «Славлю я мужа й борню» — жива істота, от лишень круглою її не можуть назвати, бо в неї шість стіп[420]. — /26/ «Ну й хитромудрим, — скажеш, — ти зайнявся плетивом!» — А я, далебі, мало не лусну зі сміху, коли пробую уявити собі живими істотами і солецизми, і варваризми, й силогізми, коли придумую для них, мовби був малярем, відповідні обличчя.

Про такі ото речі ми ведемо вчені бесіди, зсунувши брови й нахмуривши лоба? Тут я не можу не повторити знаних слів Цецилія[421]: «О сумні нісенітниці!» Адже те, про що тут розводимось, радше смішне. Краще займімося чимось корисним для нас, рятівним, спробуймо відшукати стежку, яка вивела б нас до чеснот. /27/ Подавай мені науку не про те, чи мужність є живою істотою, чи ні, а про те, що жодна жива істота не може бути щасливою без мужності, — якщо не нагромадить у собі сил, аби протистояти всьому випадковому, якщо не приборкає у своїх думках будь-якого лиха ще перед тим, як зазнати його. Що таке мужність? Неприступне оборонне укріплення людської немочі; хто спорудив його довкола себе, той безпечно перебуває облогу життя, адже покладається на власні сили, послуговується власною зброєю. /28/ Тут я хочу навести тобі слова нашого Посидонія: «Ніколи й думки такої не підпускай, що тебе може колись оборонити зброя фортуни, — борися своєю власною! Фортуна не вкладе тобі до рук меча проти себе самої. Отож навіть озброєні проти ворога — проти неї беззбройні». /29/ Александр пограбував, порозганяв персів, гірканів, індів і всі інші племена, що селяться на сході ген аж до Океану, а сам, одного приятеля вбивши, другого втративши[422], лежав у темряві, тяжко переживаючи, — один раз свій злочин, другий раз — тугу; переможець стількох володарів і племен не встояв перед гнівом і смутком. Та й не диво: своїй владі він намагався підкорити все, крім пристрастей. /30/ Як же помиляються ті, хто прагне поширити права на свої володіння ген за море, хто вважає себе на вершині щастя, коли силою зброї загребе чимало провінцій, до старих приєднавши нові, — не відаючи, в чому полягає неосяжне, рівне божественному, володіння! Найвища влада — мати владу над собою. /31/ Краще хай навчать мене, наскільки великою святістю є справедливість, яка шанує чуже добро й домагається хіба що одного: бути у вжитку. Вона не має нічого спільного з марнославством, із хвальбою: вона сама з себе задоволена. Ось у чому кожен мусить насамперед переконати себе самого: «Я повинен бути справедливий безкорисливо!» Мало того. Хай переконає себе ще й у такому: «Заради тієї незрівнянної чесноти я радо пожертвую всім!» Отже, хай всі твої помисли відбігають якомога далі від особистої користі. Негоже озиратися, яка нагорода чекає на тебе за справедливий вчинок: вона — у самій справедливості! /32/ Закарбуй собі в пам’яті й те, про що я тобі нещодавно говорив: байдуже, чи багато людей знає, що ти справедливий; хто хоче розголосу для своїх чеснот, той не про них дбає — про славу. Не хочеш бути справедливий без слави? Але ж тобі, присягаюсь, не раз доведеться ще й неслави зазнати за твою справедливість! І тоді, якщо ти розумна людина, то втішатимешся тією неславою, яку ти придбав собі добрими ділами.

Бувай здоров!

Лист CXIV

Сенека вітає свого Луцілія!

/1/ Ти питаєш мене, чому бувають часи, коли бере гору зіпсуте красномовство, коли помітна схильність до деяких пороків, — так що іноді в пошані пихата мова, іноді якась наче з перепадами, подібна до пісні? Чому деколи до вподоби сміливі, майже неймовірні твердження, а деколи — якісь сумнівні недомовки, де більше треба натужувати розум, ніж нашорошувати вуха? Чому, буває, так зухвало надуживають переносними значеннями? Причина того часто на вустах у людей, а от у греків є навіть таке прислів’я: «Яке життя — така й мова». /2/ Як у кожного з промовців його спосіб мовлення чимось подібний до нього самого, так і той чи той рід красномовності наслідує сучасні йому суспільні звичаї. Якщо лад у державі похитнувся, якщо суспільство вдалось до насолод, то доказом загальної розкоші стає грайливість мови, коли ця риса, звісно, притаманна не тому чи тому промовцеві, а схвалена, загальноприйнята. /3/ Не може бути розум якоїсь однієї, так би мовити, барви, а дух — іншої. Якщо дух здоровий, впорядкований, поважний, поміркований, то й розум — тверезий і світлий; вразять дух пороки — набрякне й розум. Хіба ти не спостерігав, що у знудженого й рухи мляві, й ногами він волочить; що розніженого зраджує м’якість його ходи; а якщо хтось завзятий, поривистий, то він і кроком іде квапливим; якщо шаліє або — що подібне до шалу — впадає у гнів, то він не рухається, а метушиться, не йде — кидається то сюди, то туди, мовби у крутіж потрапив? Чи не вважаєш, що те саме діється й з розумом, який спільно з духом творить одну цілість? Адже дух мовби виліплює його, от він і кориться духові, жде від нього розпоряджень.

/4/ Як жив Меценат — річ відоміша, ніж нині я мав би про те розводитись: як прогулювався, яким був розніженим, як хотів показати себе, як хизувався своїми пороками. То що? Хіба його мова не була такою ж вільною, як сам він — розперезаним? Чи його слова не були такими ж незвичними, як його одяг, оточення, дім, дружина? Він був би людиною вельми обдарованою, якби те обдарування повів простішою дорогою, якби не уникав бути зрозумілим, якби не розпливався так бодай у мові. Побачиш тут наче п’яну людину, що говорить заплутано, збивається на манівці, дозволяє собі казна-що (Меценат, «Про мій спосіб життя»). Що може бути

1 ... 158 159 160 ... 191
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Моральні листи до Луцілія», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Моральні листи до Луцілія"