Читати книгу - "Не кохай мене, Ольга Джокер"

- Та стій ти, - вимовляє Арсен. - Я ж не кусаюся!

На веранду виходить Ярослав. Він озирається на всі боки, знаходить мене очима і оглядає, що на мені надіто. Поверх білої сукні я напнула чужий чорний піджак. Я намагалася сказати Арсену, що мені не холодно, але це не подіяло.

- Ні на секунду не даєш свою дружину, Жаров, - з глузуванням вимовляє Арсен. — Я планував викрасти красуню і вимагати викуп.

Жарт не вдається, бо Ярослав невдоволено хмуриться, коли вдивляється в моє обличчя. На ньому багато всього написано, я знаю. І я дуже не люблю, коли мене ловлять у подібному стані!

- Піднімайся в номер, Соня, — не просить, а вимагає Яр. – Я скажу гостям, що свято закінчено.

- Е-е, куди? А може Сонька зі мною хотіла побазікати, брате!

- Ваша розмова теж закінчена, Артеме. Вільний.

Знімаю з плечей піджак, до мене підходить Женька і бере мене під руку. Кинувши стривожений погляд на Жарова, я трохи зволікаю. Він же не має наміру скандалити? Тут і зараз?

- Я у шоці, Ярик! - Не затикається Арсен. — Що коїться, га? Ти й Соня… Хто міг би подумати. Чорт! Влад би, чесно кажучи, якби дізнався, що ти встиг прибрати своїми ручищами його маленьку сестричку, голову б тобі скрутив за це.

Закривши рота долонею, кидаю стривожений погляд на Жарова. Трохи зволікаю, хоч хотіла негайно піти. Безглуздий вечір і не менш безглузда подія. Я проклинаю вітчима за незговірливість. Мені дев'ятнадцять! Я повнолітня! За власні помилки відповідала б сама і, навіть якби «принесла в подолі», то не повісила б на його товсту шию свою дитину.

- Соня, піднімайся у номер, кому кажу! - Підвищує голос Ярослав і відвертається до Арсена.

Я не прощаюся ні з ким із гостей і, наскільки швидко можу, віддаляюся геть.