Читати книгу - "Коли час лише починався"

повернутися в 79.062.156 рік, і побачити міс Сендз, і...

Карпентер поплескав її по плечу. - Нічого, крихітко. Все гаразд. Ви правильно зробили,

і я вами пишаюся. Він захоплено покрутив головою. - Це ж треба було все так точно

розрахувати! Усмішка пробилася крізь сльози, і сльози висохли. - Я... я ж непогано рахую,

містере Карпентер. - А перемикач ввімкнув я! - втрутився Скіп. - І часовий двигун полагодив

теж я, коли він зламався! Карпентер усміхнувся. - Знаю, Скіпе. Ви обидва просто генії.

Він повернувся до рослого марсіанина з чарівною паличкою в руках і помітив, що той

вже вдягав у вуха сережки.

- Я вважаю, що такий же зобов'язаний вам, як і Марсі зі Скіпом, - сказав Карпентер.- І я

вельми вдячний. А зараз мені, боюся, доведеться просити вас ще про одну допомогу - узяти

мене з собою на Марс. Мій ящурохід перегорів, і відремонтувати його можуть тільки

фахівці, і лише в надзвичайно науковій майстерні зі всіма особливими пристосуваннями. З

цього виходить, що я позбавлений будь-якої можливості зв'язатися з часом, з якого я сюди

прибув, або в нього повернутися.

- Моє ім'я Гаутор, - сказав здоровенний марсіанин і повернувся до Марсі.- Виклади

мені зі всією стислістю, на яку ти здатна, все, що відбулося починаючи з твого прибуття на

цю планету і до цього моменту. Марсі покорилася. - Так що ви бачите, сер, - закінчила вона, -

допомагаючи Скіпу і мені, містер Карпентер опинився в дуже важкому становищі.

Повернутися до свого часу він не може, вижити в цьому часі - теж. Ми просто змушені узяти

його з собою на Марс, і все.

Гаутор нічого не відповів. Він недбалим жестом підняв свою чарівну паличку,

спрямував її на лежачий корабель викрадачів і повернув рукоятку. Паличка зажевріла

яскравими зеленими і синіми вогнями. Через декілька секунд з хмарочоса вилетів веселковий

сніп вогню, впав на корабель викрадачів, і з кораблем відбулося те ж, що і з трьома

птеранодонами. Гаутор обернувся до своїх людей. - Проводіть дітей на борт поліцейського

крейсера і забезпечте їм належну турботу. Потім він повернувся до Карпентера.

- Уряд Великого Марса висловлює вам вдячність за надану послугу - порятунок двох

його майбутніх безцінних громадян. Я дякую вам від його імені. А зараз, містере Карпентер,

прощавайте. Гаутор відвернувся. Марсі і Скіп кинулися до нього.

- Ви не можете його тут залишити! - закричала Марсі.- Він загине! Гаутор дав знак

двом марсіанам, до яких тільки що звертався. Вони стрибнули вперед, схопили дітей і

понесли їх до корабля-хмарочоса. - Почекайте, - втрутився Карпентер, трохи спантеличений

новим поворотом подій, але ще не втративший надії.-Я не благаю про порятунок мого життя,

але якщо ви приймете мене в своє суспільство, я можу принести вам деяку користь. Я можу,

наприклад, навчити вас подорожувати в часі. Можу...

- Містере Карпентер, якби ми хотіли подорожувати в часі, ми вже б і самі цьому

навчилися. Подорож в часі - заняття для дурнів. Минуле вже трапилося, і змінити його не

можна. Так чи варто намагатися? Що ж до майбутнього - потрібно бути ідіотом, щоб

прагнути дізнатися, що буде завтра.

- Ну гаразд, - сказав Карпентер, - тоді я не винаходитиму подорож в часі, триматиму

язика за зубами, житиму тихо-спокійно і стану зразковим громадянином. - Не станете,

17

містере Карпентер, і ви самі це чудово розумієте. Для цього вас потрібно

десентименталізувати. А по виразу вашого обличчя я можу сказати, що ви ніколи

добровільно на це не погодитеся. Ви швидше залишитеся тут, у вашому доісторичному

минулому, і тут загинете. - Раз вже на те пішло, мабуть, я так і зроблю, - відповів Карпентер.-

Навіть тиранозавр порівняно з вами - просто філантроп, а вже решта всіх динозаврів, і

ящуротазові, і птахотазові, не в приклад людяніше. Але, мені здається, є одна проста річ, яку

ви могли б для мене зробити без особливого збитку для свого десентименталізованого

душевного спокою. Ви могли б дати мені якусь зброю замість тої, що знищив Холмер.

Гаутор похитав головою. - Якраз цього я і не можу зробити, містере Карпентер, тому

що зброя легко може бути виявлена разом з вашими рештками, і відповідно я буду

відповідальним за анахронізм. Один такий анахронізм вже частково на моїй совісті - труп

Холмера, який ми не можемо витягти. Я не хочу ризикувати і брати на себе нову

відповідальність. Як ви думаєте, чому я знищив корабель викрадачів?

-