Читати книгу - "Дозволь мені залишитися на ніч, Кетрін Сі"

— Це помилка.. це велика помилка, Джером. 

— Для мене..

— В мене є хлопець, — погляд чоловіка змінюється. — Тобі краще піти, Джером.

— Так, звісно, — кульгаючи він виходить з мого будинку на вулицю, де досі ллє дощ. — Парасольку пізніше поверну.

— Гаразд, — зачиняю двері і відчуваю неприємний ком у горлі. 

Навіщо він поцілував мене? А навіщо я сказала, що в мене є хлопець? Цей придурок Деніс зрадив мені, а я досі називаю його своїм хлопцем. 

Джером гарний друг, не хочу втрачати його, але чи вдасться? Лягаю на диван і геть забуваю про одяг, який варто було змінити. Навіть якщо й захворію, це будуть лише мої проблеми. 

Потрібно було допомогти Джерому обробити рани, а не одразу виганяти.

— Ідіотка! 

Різко встаю з дивану, хапаю аптечку, що стоїть на кухні і виходжу на вулицю, дощ вже трохи вщух. Роблю декілька кроків і зупиняюся.

— Що за чортівня? — біля будинку Джерома стоїть дівчина. 

Вхідні двері відчиняються, вона оглядається довкола і після чого заходить всередину.

— Вау, — шокована. 

На ватних ногах повертаюся до свого будинку. Мене знову обманули? Можливо вона його сестра, не буду робити висновки, доки не буду знати хоча б якусь інформацію. Але якщо вона його дівчина, то навіщо мене цілував? А якби я не відштовхнула його, то тоді, я була б не краще Деніса?

Дістаю мобільний і відкриваю месенджер. 

“Хочеш поговорити, то приїжджай за цією адресою” — до повідомлення прикріплюю геолокацію. 

Мені потрібно знати чому він зрадив мені. Раптом причина дійсно в мені? 

Не впевнена, що Деніс взагалі приїде сюди, це досить далеко від Парижу, а він постійно зайнятий роботою. 

Випивки немає, а на вулиці дощ, доведеться лягати спати. Більше тут робити нема чого. 

Наступні декілька днів я постійно уникала Джерома як могла, навіть не відчинила двері коли він приніс парасольку. Не розумію чому ховаюся від нього, я нічого погано не зробила, але вийти і побачити Джерома досить важко для мене зараз. Після смерті батька я стала занадто вразливою та слабкою емоційно. 

Як тільки Джером покинув будинок я вийшла і сіла на подвір'ї, як тільки він буде йти назад, то я повернусь до будинку. 

Дістаю цигарки і підпалюю одну. 

Мій мобільний починає теленькати коли я майже викурила цигарку. Дзвінок з невідомого номеру.

— Слухаю, — відповідаю, раптом щось важливе.

— Доброго дня, вас турбують з відділення поліції. Ви Беатріс Шавальє?

— Так, це я, а що сталося?

— На вас надійшла заява про нападіння. 

— Що? Яке ще нападіння? — викидаю недопалок. 

— Клінтон Арно знаходиться у лікарні, його мати написала заяву на вас. 

— Сільвія Арно? 

— Так. 

— Чому ж тоді мене досі не арештували? 

— В нас немає жодних доказів, що це ви, тому просимо вас добровільно приїхати у відділок і дати свідчення.

— Коли стався напад? 

— Позавчора, — хмикаю.

— Це ніяк не можу бути я, — підвищую тон. — Я вже більше тижня знаходжуся в Аннесі! 

— Якщо не приїдете добровільно, вас заберуть у наручниках.  — вагомий аргумент. 

— Сьогодні я не встигну, лише завтра. 

— Тоді чекаємо завтра на вас, Беатріс. 

— Ага, — завершую виклик. 

От грьобане стерво, її мало того, що обманула батька? Хоче ще наді мною познущатися? Не вийде. 

Доведеться їхати у Париж. 

Повернувшись до будинку я зібрала мінімум речей до рюкзаку і змінила одяг на більш-менш пристойний. Взяла навісний замок і зачинила двері на нього, невідомо наскільки я їду до Парижа. Відходжу від будинку і помічаю патрульний автомобіль Арона. Цікаво, він зможе мене підвезти? Підходжу і стукаю у вікно. 

— Привіт, Бет, — посміхається. — Щось сталося? 

— Привіт, — так само посміхаюся. — Ти сильно зайнятий?

— Ні, а що? 

— Відвезеш мене до вокзалу? 

— Їдеш з Аннесі? — дивується.

— Так, з'явилися невідкладні справи. 

— Тоді сідай. 

— Дякую, — відчиняю двері і сідаю. 

У бокове дзеркало помічаю, що Джером стоїть біля будинку і спостерігає за мною. Мені зараз не до нього, потрібно розібратися з Сільвією. 

— То ти вирішила повірити мені, чи просто скористатися як таксі до вокзалу?

— Давай так, — повертаюся до нього. — Ми забудемо за ту ситуацію і спробуємо стати друзями?

— Звучить непогано.

— От і чудово, друже. 

Ми друзі, але я більше не піду з ним вдвох вечеряти. Я можу й помилятися стосовно нього, але краще я буду напоготові, ніж втрачу увагу і втраплю в його пастку. 

В мене великі проблеми з агресією та довірою.

Арон висадив мене біля вокзалу, але залишився почекати поки я не сяду на потяг. У Парижі я буду близько восьмої години вечора, по дорозі потрібно забронювати номер в готелі. В мене немає там більше будинку, місця, яке я могла б назвати дім.