Читати книгу - "Гра почалась ІІ, Євгеній Шульженко"

- Думаю, дерев’яні палиці будуть більш ефективними, - замітив Степан, підійшовши до хлопців, - Ці трубки легко зламати, а от дерево міцне.

- Можна й арматуру знайти, - втрутилась дівчина, що чула розмову.

- І проломити комусь голову? – спитав Микола, насупившись, - з палицями дійсно буде краще. Я відправлю загін на пошуки потрібних палиць.

- Хай принесуть щось міцне та довге, - погодився Степан, - а у нас тут є сокира та ножі. Почистимо, підточимо.

Всі були задоволені, крім Євгена. Він нагадав про крадіжку в магазину. Він був впевнений, що це діло рук групи дітей з житлового комплексу. Треба негайно йти до них та якось покарати винуватих. Та Микола не погодився з цим. Де докази, що це вони?

- То хай нас обкрадають? – вибухнув Євген, - хай все забирають, ми ж такі добрі та дурні.

- Заспокойся, - суворо відповів ватажок, - розберемось без кулаків. Та спочатку треба довести. Влаштуємо засідку та подивимось.

Євген махнув рукою на Миколу та пішов собі геть.

- Чуєш, - ватажок крикнув в спину хлопцю, - а де Ваня? Ви ж наче разом йшли.

- Не знаю, з магазину ми виходили разом, - кинув з-за плеча Євген та почав підніматись сходами вверх, на другий поверх.

Степан підійшов до вхідних дверей та відчинив їх. На порозі стояло два пакети. Ваня доніс пакети, дочекався як зайдуть діти, а сам чкурнув кудись у двори. До Степана підійшов Микола та глянув з-за плеча на пакети.

- Він зробив свій вибір, - підняв плечі ватажок, - він покинув оселю Сонця. Забирай пакети та ввечері повідомим всім, що Ваня більше не наша людина. Хто побачить його, має гнати в шию. Або відлупцювати палицею, яку буде мати кожен вже за пару годин.

Хлопець зітхнув та задрав пакети, відніс на кухню. З кожним днем ставало все більш похмуро, не реально. Не буде казки про яку так мріяли діти. З одного боку ворог, з іншого крадіжка, ще й іншого собаки, а тут ще й втікач. Аби цей втікач не наробив нам лиха.

Степан поставив пакети біля столу, де працювала Валя. Та подивилась на продукти та посміхнулась хлопцеві. Він же запитав, чи не бачила вона Євгена. Та відповіла, що на кухню він не заходив. Треба знайти цього гарячого хлопчину та пояснити йому, що не все так просто. Щось в останні дні він став злішим, треба за ним поспостерігати.

Прийшовши до кімнати, Степан не знайшов друга та трохи занервував. Вийшов на перший поверх, побачив Леру та підійшов до неї. Запитав про Євгена. Та підпилювала нігті пилочкою, відірвавшись, відповіла, що Євген разом з двома хлопцями вийшли на вулицю. 

- Куди вони пішли? – спитав Степан, хоча відповіді не чекав.

- А я звідки знаю? – обурилась Лера, опустивши пилочку, - я їм не мати, щоб слідкувати. Взяли труби та пішли собі.

- Труби? – крикнув Степан, подивившись в очі дівчини, - ти впевнена?

Дівчина перелякано кивнула головою та відійшла на крок від Степана. Той кинувся до вхідних дверей, відчинив та побіг на вулицю. Нікого не побачив та побіг в сторону магазину та арки житлового комплексу. «Що на нього найшло?» - подумав Степан та вискочив на дорогу. Вискочив до автомобільного майданчику та подивився в сторону хвіртки, що закривала прохід всередину комплексу.

Біля хвіртки стояли хлопці та били трубами по паркану. Божевільні. Степан побачив, як з арки вибігло не менше десяти хлопців, зупинившись біля входу.

- Де ваш головний? – крикнув Євген, - ведіть сюди його.

- А ти тут в командири влаштувався? – вигукнув хтось з-за паркану.

- Я тобі зараз покажу командира, - відповів Євген, махнувши трубою, - виходь, побачиш.

- Народ, покличте Артема, - вигукнув один з воїнів житлового комплексу.

В цей момент підскочив Степан та штовхнув Євгена в сторону. Потім потягнув за собою, відходячи від інших.

- Яка муха тебе вкусила? – прошепотів Степан, - ти чув, що сказав Микола? Не треба було сюди йти.

- Мене наш ватажок трохи почав дратувати, - тільки й відповів Євген

Хлопці з комплексу розійшлись в сторону, та до дітей оселі Сонця вийшов той самий високий хлопець, з накачаними руками.

- Мене питали? – Артем побачив Степана та звернувся саме до нього, - що вам треба?

- Ми сьогодні помітили, що в магазині вкралипродукти, - не розгубився Степан, - ось прийшли дізнатись чи ви не в курсу?

- Ти хочеш сказати, що це ми зробили? – голос Артемастав злим та різким, - Ви нас обвинувачуєте?

- Та ні, - спокійно відповів Степан, - я просто спитав.

- Я не буду перед тобою звітувати, - суворо відповів хлопець, - ваш магазин, самі за ним і слідкуйте. Гарного дня! - він розвернувся та пішов геть, махнувши рукою іншим.

Діти оселі Сонця трохи постояли, махаючи зброєю, що прийшлась їм до вподоби. Потім розвернулись та пішли додому. Дійшовши до гуртожитку, побачили Миколу, що сидів на ганку звісивши ноги. Біля ватажка стояло декілька хлопців та дівчат, чи просто за компанію, чи як охоронці.

- Євген, - всміхнувся Микола, - якщо ти вважаєш себе особливим, то це не так. Я тобі казав не йти до житлового комплексу? Казав, - не чекаючи відповіді, повідомив ватажок, - ти мене ослухався.