Читати книгу - "Колобок у пастці науки, Оксана Павелко"

В цю ніч Колобок заснув уперше за все своє існування, і йому навіть наснився сон.

Наснилось йому, начебто він котиться по м’якенький зеленій травичці залишаючи по собі вм’ятий слід, наче стежиночку. Котився повз високі дерева, в кронах яких лунали співи різних пташок, по стовбурах намотували круги бешкетливі рудохвості білочки. Трава була змішана з різними квіточками, на яких дзижчали працьовиті бджілки і вони літали від квітки до квітки, наповнюючи свої сумочки квітковим пилком та нектаром. Викотився на якусь галявинку вкритою килимом зітканим з оксамитової конюшини, синьооких барвінків, та іншим різноманіттям ряснілих квіточок. Над квітучим килимком порхотіли різні метелики самих причудливих кольорів. Двійця крильцятих красунь сіла Колобку на обличчя і коли він дунув, вони злетіли, і він відчував лоскотливий вітерець від змахів їхніх крилець. Він був один, він кружляв по всій галявині нарізаючи кола, мов м’ячик. Він був наповнений радістю і спокоєм, а головне - свободою.

Колобок вперше відчув себе вільним саме уві сні, і лише в цьому сні він міг збагнути сенс виразу “вдихнути ковток свободи”. Та тривала ця свобода не довго, раптом його вирвав зі сну звук клацання замку в дверях. Він розплющив очі, і який же вхопив його відчай, коли він збагнув, що то лише було примарне видіння, а насправді він все ще залишався тут, в катівні, тут - в темниці, але з яскраво освітленими коридорами, без вікон.