Читати книгу - "#хто верхи?, Юлій Череп"

- А чому ти не питаєш за ціну?

- Ми ж в селі живемо, - посміхнувся Петро розкриваючи тим самим, що від Юлі не вперше чує про згоду її хрещеної.  

- От же ж! - дівчина штовхнула долонею Петра в широке плече.

Вони підійшли до брами подвір'я конюшні.

- Залишмо коней і підемо до діда здаватися? Хоча ні! Зараз я попрошу у Степана машину і ми з'їздимо по полуницю, аби одразу з компенсацією прибути.

- Ти мене починаєш лякати своїм способом мислення, - розсміялася Юля. - Тоді треба поквапитись, на вечір мають приїхати дві групи учнів, про яких я тобі казала.

- Так, пам'ятаю. Степан зі Свєтою вже приготували для них будинки.

Петро допоміг розсідлати та розвести коней по денниках, після чого вони разом з Юлею пішли по машину.

Степан як завжди не сидів без діла. Цього разу його застали за майструванням дитячої гойдалки. Прохання Петра він сприйняв беземоційно. Так само ж додав під час передачі ключів і документів.

- Зачекайте трохи. Якраз сусідка заходила. Теж до центру просилася. Я сказав, що тебе треба дочекатися. До речі, залиш поки ключі в себе. Я останнім часом майже не користуюся машиною.

- Яка сусідка? - обережно поцікавився Петро.

- О, добрий день! Вже можемо їхати? - пролунав за спиною голос Діани.

Петро мовчки позвав дівчат жестом сідати. Відкрив кожній з них дверцята і всівся сам. Спочатку всі їхали мовчки, та хвилин через десять тиші, першою її порушила Діана.

- Їду до подруги на новосілля, - повідомила вона. - Уявляєте, прожила увесь час в селі, а вийшла заміж за якогось мажора і тепер панянка "городська".

- Радий за неї, - не знаючи як реагувати на слова Діани, відповів Петро.

- Та чому радіти, - не погодилася Діана. - Сидітиме тепер там як в полоні.

- Навіщо тоді заміж виходила? - резонно зауважила Юля. 

- Та її все влаштовує. Це я за себе кажу, що не змогла б так.

- А тебе теж хтось в місто заміж тягне? - зняла з язика питання що крутилося у голові Петра Юля.

- Та де там. Мені й в селі не кисло, аби робота була і чоловіка б ще путящого.

- Тоді раджу придивитися до Петра, - наче перекинула відро крижаної води Петру на голову видала Юля. Той аж пригальмував так що непристебнута Діана з заднього сидіння мало не перелетіла наперед.

- Але щось мені здається, його серце вже кимось зайняте. Я вгадала? - Юля хитро вдивлялася у вічі Петру. Майже впритул, так що він відчував її гаряче дихання.

- А раптом то приворот якийсь? Треба піти яйцем покатати. Про всяк випадок, - відповів Петро зніяковівши лиш на коротку мить. Та задоволений вираз обличчя рудої красуні казав, що їй вистачило побаченого. Лише Діана мовчки кліпала густими віями й дивилася по черзі то на Юлю то на Петра.

На центральній площі районного центру, було все необхідне. І автобус, що їхав до Києва для Діани, і базар на якому, попри передобідній час, Петро і Юля купили не тільки полуницю і відра до неї, а ще й три десятки саджанців, аби сповна компенсувати втрати діду Архипу. Після того, як зі справами було покінчено Петро запропонував зайти в невеличку кав'ярню, яку побачив неподалік площі по інший бік дороги.

Як тільки вони всілися за столик в дальньому кутку від входу і зробили замовлення, Петру здолося, що він чує знайомий звук, який поступово наближався. За декілька хвилин звук переріс у гарчання. Здогадка Петра підтвердилася дуже скоро. Як тільки тарахкотіння стихло майже під вікнами кав'ярні, всередину увійшов Дем'ян і окинувши поглядом присутніх жестом привітався з Юлею. Петро ж сидів до входу спиною, але навіть не було сумніву кому саме вона помахала у відповідь. 

- Я не заважатиму вашому романтіку, якщо сяду поряд? - спитав Дем'ян, мовчки простягнувши руку Петру.

- Не той час і не те місця для романтіка, - відповів Петро. - То ж сідай.

- Малюк, а ти ж наче після школи в Америку збирався? - трохи роздратовано спитала Юля і скривилася сьорбнувши забагато гарячої кави.

- Я там і був. От повернувся провідати батьків і назад. Ти що не дивилася мій фільм?

- Який ще фільм? - здивовано підняла брови Юля.

- Документальний. Про життя наших людей після еміграції.

- Не бачила. Я взагалі мало дивлюся кіно. Навіть художнього. 

- А хочеш я зніму документальний фільм про тебе?

Петро попирхнувся кавою та закашлявся, а Юля випустила ложечку і та з дзенькотом впала у майже порожню чашку.

- Я серйозно. Документальний, про коней, про те як дівчина самотужки тримає клуб. Має бути цікаво глядачам. І тобі для реклами згодиця.

- А це й справді хороший рекламний інструмент, - зайважив Петро. - Що ти втрачаєш?

Юля здивовано дивилася на Петра. В черговий раз його поведінка не вкладалася у її, сформоване з дитинства, уявлення про чоловіків.

- Послухай свого хлопця. Він діло каже, - продовжував Дем'ян не помічаючи як змінюється вираз обличчя Петра та Юлі.

- Петро не..., - Юля не встигла договорити, як на всю кав'ярню загорлала пісня Нірвани. Дем'ян хутко вихопив з кишені телефон і відповів на дзвінок. Через мить з іншої кишені дістав стогривневу купюру, поклав на край стола і жестом попрощавшись вибіг надвір.